Чому 2°С – не врятує світ. Пояснення The Economist

Перші згадки про максимальний поріг у 2°С, про який йшлося у газетах в середині 1970-х, належали вихованцю Єльського університету, економісту Вільяму Нордгаусу. Оскільки це було щось на кшталт «першої спроби», він висунув здогадку, що температура не має підніматися вище того показника, який був 100 000 років тому або навіть ще раніше, залежно від інформації, яку можна отримати завдяки властивостям льодового покрову.

Зважаючи на те, як мало на той час було відомо про ризики та шкоду глобального потепління, професор Нордгаус визнав, що насправді стан довкілля є «глибоко незадовільним». Тим не менш, європейські науковці продовжували обговорювати підвищення температури на 2°С, аж до того часу, поки в 1990 році згідно з дослідженнями, проведеними Шведським інститутом навколишнього середовища, «вплив, якого зазнавала екосистема, у зв’язку з історичними змінами температури» і який становить більше, ніж 1°С є небажаним. Автори дослідження розуміли, що вже неможливо втримати показник в 1°С , тому вони запропонували замінити його на більш оптимістичний у 2°С. Після цього, вищевказаний максимум був затверджений Радою Європейського Союзу в 1996 році, а в 2009 році – ухвалений країнами Великої вісімки. Не зважаючи на хаос, в якому проходила конференція в Копенгагені того року, температурне обмеження в 2°С справило значний вплив на країни, які вважаються найбільшими світовими забруднювачами. Тоді 2°С стали частиною угоди, ухваленої між зазначеними державами, а в 2010 році ця межа була зазначена як один з основних факторів кліматичної політики ООН.

Це просте правило щодо неперевищення обмеження у 2°С дуже сприяє веденню кліматичної політики. Воно поєднує в одній простій для запам’ятовування цифрі всю складність самого процесу кліматичних змін, та вказує політикам, що саме варто зробити, щоб запобігти глобальній катастрофі. 2°С вважаються захисним бар’єром, що відділяє світ, або хоча б певну його частину, від катастрофічних наслідків. Крига вже почала танути, а береги поступово занурюються під воду. Жителі острівних держав, які розташовані дещо нижче рівня моря, як, на приклад, Тувалу та Кірибаті, вже готуються до переселення. Ці та інші країни, які найпершими відчули на собі негативні наслідки кліматичних змін, не залежно від майбутніх результатів конференції в Парижі, наголошують, що максимальний градус не має перевищувати 1.5°C.

Ліміт у 2°C не є настільки простим, як це могло б здатися на перший погляд. Насправді, дуже важко отримати точні дані температурних показників з усього світу. Гглобальне потепління проходить по-різному в різних куточках світу. Так, наприклад, в Арктиці цей процес відбувається вдвічі швидше, а ніж в будь-якій іншій частині планети.
Поріг в 2°C не є ідеальним вирішенням проблеми і скоріш за все на нього чекає провал. Проте саме його існування передбачає переговори. Тож якщо більш ніж 190 країн муситимуть домовитися, цього може бути достатньо, щоб забезпечити його необхідність.

Переклад: Ірина Веремієнко
Джерело: economist.com



09.12.2015 manyava 0

ТОП користувачів