Як прикарпатська влада сплюндрувала туристичний край гуцулів міні-ГЕСами

Раніше я писав про загрозу будівництва у Карпатах великої кількості малих гідроелектростанцій (ГЕС). Початково інвестори заявляли про намір побудувати 570 малих ГЕС у всіх чотирьох областях Карпатського регіону. З них 360 дісталось Закарпаттю. В тому числі планувалось звести високо в горах і великі водосховища

Проте після того, як навесні 2012 року вибухнув громадський рух проти малих ГЕС на гірських річках, поступ інвесторів трохи зменшив оберти. Так, Мінприроди відкликало позитивні висновки державної екологічної експертизи, що дозволяли будівництво на Закарпатті, після чого активісти через суд скасували всю програму розвитку гідроенергетики цієї області, яка власне і передбачала спорудження малих ГЕС.

В сусідній Івано-Франківській області голова облдержадміністрації Михайло Вишиванок окремим розпорядженням призупинив усі будівництва малих ГЕС. І врешті, 21 травня 2012 року питання будівництва малих ГЕС в Карпатах обговорили на окремому засіданні Комітету ВРУ з питань екологічної політики.

Боротьба проти малих ГЕС триває і це лише перші кроки до перемоги.

Втім, не всі люди однаково ставляться до будівництва малих ГЕС. І це стосується не лише розбіжності у баченні проблеми між інвесторами і екологами. Різну думку мають і горяни. Я вирішив розібратись в цьому самостійно і прийняв запрошення активістів відвідати Карпати, а саме крайній південь Верховинського району.

Саме тут знаходиться перша збудована в 2000-х ГЕС і розпочаті всі інші наявні сьогодні будівництва. Ще вирушаючи з Івано-Франківська я зауважив, що їду до найдальшого закутка області. Як виявилось, саме це є одним з найважливіших моментів у задумі будівників малих ГЕС. Проте, до цього повернемось трохи згодом.

Починаю свій ГЕС-тур вже з Верховини, де півроку тому відбувалось народне віче проти ГЕС. Зустрічаю місцевих активістів і, майже не затримуючись, вирушаємо до с. Дземброня.

Село Дземброня. Завдяки відчайдушній боротьбі жителів цього села проти будівництва малої ГЕС інвестором вся Україна дізналась про загрозу карпатським річкам. Тут інвестор під час будівництва ГЕС навіть не посоромився виконувати роботи з порушенням проекту. Йдемо кілька кілометрів вгору вздовж малої річки, яка теж носить назву Дземброня.

Дійсно, протягом трьох кілометрів вздовж річки лежать труби, подекуди прямо у руслі. Місцями їх вже встигли сховати, присипавши камінням.

Разом з нами до села прямують невеликі групи туристів, незадоволено відгукуючись про труби: упаковуючи туристичне спорядження десь в Києві, Львові або Тернополі, мандрівники планують побачити зовсім інші Карпати. Врешті, малі ГЕС не показані на топокартах та не включені до путівників.

Наступною частиною мого "ГЕС-туру" стає мандрівка на південь Верховинського району, що, на жаль, не є розкрученою рекреаційною зоною, хоча тут є унікальні місця. Дорога до "місця" займає близько трьох годин автопробігу на лісовозі вздовж річок Чорний та Білий Черемош.

Мене підвозять лісоруби аж до самого кінцевого пункту. Всю дорогу слухаю розповіді про ГЕС. Виглядає як справжня екскурсія. Саме за цим я їхав сюди. Побачивши таке на власні очі розумієш, що фото у Інтернеті ніколи не покажуть тобі на скільки все трагічно.

Село Яблуниця. Тут розміщена стара ГЕС. Одна з небагатьох, що збереглись в горах з радянського часу. На відміну від того, що будують зараз, ця електростанція дійсно дбайливо відбирає у спеціальний канал невелику частину води з річки, дозволяючи рибі вільно пересуватись у місця нересту.

Проте мої екскурсоводи іншої думки і розповідають, що завдяки півтора кілометровому каналу, що подає воду з місця відбору з річки до турбіни, оселі багатьох горян з чернівецького боку регулярно підтоплюються а з івано-франківського боку – міліє річка і вже не одне десятиліття люди обурюються проти "екологічної" електростанції.

Село Голошино. Далі за селом Яблуниця, прямо на березі Черемошу, бачимо склад труб для будівництва ГЕС у с.Голошино, складених на території Верховинського району. Дивуюсь розміру труб, діаметр яких практично майже сягає 2 метрів. Для порівняння масштабу на фото видно колесо від лісовозу.

Село Гринява. Прямо в руслі р.Пробійної будується водосховище та водозабір. Працює потужний екскаватор, метушаться будівельники. Стоп. А як же заборона будівництва у області і недавні заяви губернатора Вишиванюка?

Лісовоз зупиняється біля будівництва, маю можливість роздивитись встановлений тут інформаційний аншлаг, на якому перелічені дозволи на будівництво та погрозливо зазначається, що за мною ведеться відео і головне – фотоспостереження (не до кінця правда розумію як це).

Вздовж річки – мокре каміння і зовсім небагато води. Гіди-лісоруби пояснюють мені – це означає, що увімкнули ГЕС вище по течії. На неї по черзі пускають воду з двох річок. Саме через це, на думку горян, в річці більше немає риби. Обіцяють, що зараз побачу все сам на власні очі.

Місцеві жителі зауважують, що ГЕС працює лише коли в селі є світло. А коли його нема, вимикається і електростанція. Припускають, що вона не лише виробляє електроенергію, а й споживає чимало її, перевантажуючи місцеву мережу. Сам же інвестор не раз публічно заявляв, що світло в селі є саме завдяки йому.     

Село Пробійнівка. Лісовоз висаджує мене на стрімкій гірській дорозі і зникає десь за горою. Все почалось звідси. Тут збудована перша ГЕС того ж таки інвестора, яка змінила перспективи багатьох гірських сіл. До електростанції підходять дві масивні труби, встановлені на бетонних опорах.

Фактично це і є дві річки – сама р.Пробійна і другий потік, що прямує до Пробійної з с.Грамотне. Раніше тут був найбільш мальовничий водоспад в околицях.

На водозаборі у Пробійнівці бачу жолобок приблизно 1/20 ширини русла і кілька метрів завдовжки, по якому стікає невеличкий потік води. Це і є міфічний рибохід, яким риба має підніматися, оминаючи ГЕС.

Вже повернувшись з гір консультуюсь з фахівцями-іхтіологами про те, наскільки дієвим може бути такий рибохід. Науковці гірко сміються. В гірських річках мешкає багато видів риб, 14 з яких занесені до Червоної книги України. Хто вивчав які саме види є на цій ділянці р. Пробійної? Відповідно питання для інвестора: для яких видів створено цей "рибохід"?

Звісно, ніякого наукового обґрунтування для такої споруди нема. В інституті зоології мені розповідають, що "нормальні" рибоходи повинні мати кілька "сходинок", в яких риба може перепочити, а не долати кількаметровий крутий жолоб.

Село Грамотне. Піднімаюсь до села вздовж, мабуть, найбільш епічних труб з усіх, які сьогодні можна побачити в українських Карпатах. Картина та сама – мокре каміння і невелика кількість води. В селі розміщений водозабір, де на рибу чекає ще один "квест", як і нижче по течії у Грамотному.

Проте у цих селах (Грамотному і Пробійнівці) немає таких протестних рухів, як у Дземброні, Краснику та інших "гарячих точках" Івано-Франківщини.

У 1999 році відбувся сумнозвісний паводок, який приніс чимало лиха всім карпатським областям. Села Грамотне і Пробійнівка під час цього паводку втратили два кілометри дороги, які річка перетворила на своє русло і відрізала 850 жителів від цивілізації.

Медицина, завезення товарів і продуктів у магазин, вивезення пиломатеріалів і деревини… все це в одну мить стало неможливим. На звернення сільської ради в області і районі відповіли, що по критерію кількості населення, катастрофі слід присвоїти місцевий масштаб, а отже дорогу відновлювати має саме село.

Втрачену дорогу будували ще "за Австрії" і старожили села від 1922 року не пригадують такої масштабної стихії. По завершенню паводку, місцеві підприємці самі були змушені збирати гроші і прорити у схилі гори нову дорогу. З того часу селяни вважають, що місцевій владі вони не потрібні і ніхто, крім підприємців, їм добра не принесе.

З бесіди із секретарем сільської ради дізнаюсь, що інвестор з’явився у Пробійнівці ще на початку 2007 року. Показав проект існуючих в сусідній Закарпатській області ГЕСів. Згодом місцеві депутати дали всі передбачені законодавством дозволи на розробку проекту, відведення ділянки, розробку містобудівного обґрунтування і інші.

Вже в липні 2007 привезли перші труби та почали будівництво. В 2009 році спеціальна комісія прийняла рішення про введення Пробійнівської ГЕС в експлуатацію; в 2010 ГЕС вже працювала, інвестор прописався у селі і по завершенню першого року експлуатації ГЕС, перерахував 10% від прибутку до бюджету (як цього вимагає законодавство).

Сума склала 400 000 грн, з яких 200 000 потрапили у бюджет села. До сьогоднішнього дня село витратило отримані кошти на відновлення аварійного дитсадка. Також інвестор зробив і кілька показових жестів-бонусів для села, придбавши подарунки дітям на Миколая, купивши школі проектор та встановивши решітки на вікна комп’ютерного класу; побудував автобусну зупинку.

В результаті пробійнівці лишились цілком задоволені появою в селі інвестора. Вважають, що він зробив хоч щось, щоб покращити їх життя на самій периферії, під румунським кордоном, на висоті понад 1300 метрів. Хоча річки більше немає, в них є зупинка і грати на шкільних вікнах (які звісно, коштують значно менше ніж чотиримільйонні річні прибутки інвестора)

Цей невеличкий "ГЕС-тур" дозволив мені зрозуміти, чому горяни по-різному ставляться до будівництва ГЕСів. Адже всі однаково визнають, що електростанції знищують їхні річки і паплюжать рідні краєвиди. Проте жителі гірських сіл виявляються непотрібними нікому, окрім як самі собі.

На кого сподіватись 850 гуцулам, ізольованим від світу, яким районна і обласна влада відверто відмовляє навіть у будівництві єдиної дороги, що веде до їх села і не має за що звести просту дерев’яну зупинку для автобуса біля сільської ради?

Гуцули, такі як у с.Дземброня, до яких їдуть туристи, багато в чому розраховують на них і зацікавлені, щоб ті продовжували шукати стежки до високих хребтів через їхні села. Відтак, принциповим моментом є те, чи стежка йтиме по берегу стрімкого потоку чи повз товсту іржаву трубу.

А села на периферії, такі як Пробійнівка і Грамотне не можуть розраховувати на туристів, а отже, коли життя перетворене на виживання, цілком можуть знехтувати і річкою, на якій пройшло все життя їх і їхніх пращурів. Сама держава ставить горян в умови, коли вони опустять очі і погодяться, щоб в їх селі звели малу ГЕС.

Хоча при будівництві Пробійнівської ГЕС громадських слухань не проводили зовсім, і більшість людей не мали ані найменшої уяви про те, що буде збудоване у селі. Отож винною у загрозі карпатським річкам я схильний вважати передусім державну політику, адже про свідомість інвесторів говорити взагалі сенсу не бачу.

Втім, сіл на периферії не так багато, і більшість ГЕСів заплановані в туристичній частині гір.

Олексій Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України

Українська Правда




29.08.2012 manyava 0

ТОП користувачів