МГЕО "Наш дім - Манява" » » Роздільний збір сміття в Україні: чи це реально? - 8 Червня 2014

28.06.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Бурхливий розвиток прогресу приносить, на жаль, не тільки очевидні плюси для нашого життя, а й створює реальну загрозу. Колосальне забруднення довкілля потребує невідкладного й серйозного вирішення. У розвинених країнах уже давно практикують роздільний збір сміття. Які ж перспективи такої практики в Україні, і чи реально це взагалі?
Незважаючи на те, що в жовтні 2013 року влада прийняла Концепцію Загальнодержавної програми поводження з відходами на 2013—2020 роки, проблема засмічення навколишнього середовища поки що залишається катастрофічною. У цій сфері налічується безліч суттєвих недоліків, які гальмують розвиток України в напрямку екологічно безпечної переробки твердих побутових відходів. Усі санкції, на жаль, залишаються на папері, а в реальності — лише купа сміттєзвалищ, які поступово й неухильно руйнують природу, а в результаті і наше здоров'я. 
За словами Дениса Павловського, координатора проектів з хімічної безпеки ВЕГО «МАМА-86, роздільний збір сміття є невигідним для України насамперед через нерозвиненість ринку збуту вторинної сировини. «Якщо, наприклад, в Австрії та Німеччині відходи поділяються на сім-вісім фракцій, — говорить експерт, — то для України кращим буде варіант поділу на дві фракції: суху (скло, папір, метал, пластик) і вологу (харчові, деревинні та продуктові відходи). Нам потрібно знати, кому ми будемо продавати пластик, метал, гуму. У разі існування зацікавлених споживачів, тобто якихось підприємств, що потребують на рік певну кількість продукції, держава почне займатися роздільним збором відходів. На сьогодні ж у нас це практично не розвинено». 
Остання статистика показує, що екологічна політика України ще дуже далека від європейських стандартів. Так, згідно з даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, у 2012 році було утворено близько 14 мільйонів тонн твердих побутових відходів (57—58 м³). Приблизно 95—96% із цих відходів було захоронено, тобто відправлено на сміттєзвалища на полігонах, і лише 4—5% утилізовано: частину — на сміттєспалювальних заводах, а решту відправлено до пунктів заготівлі вторинної сировини. 
Сумним фактом залишається те, що держава не тільки не сприяє розвитку роздільного збору сміття, а й часто придушує в зародку цю практику. Так, за інформацією прес-служби Генеральної прокуратури України, у 2013 році чиновники Львівської міської ради прибрали до своїх кишень два мільйони гривень, які були виділені на утилізацію відходів. Того ж року аналогічні випадки трапилися в Запорізькій, Донецькій, Вінницькій, Волинській та Херсонській областях. Окрім державних коштів, які можуть бути зухвало привласнені депутатами, є ще гроші, стягнуті з населення за вивезення сміття, які також ідуть невідомо куди. 
«Гроші від населення отримують комунальні підприємства, які розподіляють кошти перевізникам, — розповідає Денис Павловський. — Перевізники обслуговують свій транспорт, їдуть і платять власникам полігонів, щоб захоронити сміття. Відбувається просто накопичення коштів. Комунальне підприємство повинно мати на балансі не лише техніку для перевезення, а й полігони, щоб потім можна було дізнатися, що зробили з рештою грошей». 
Говорячи про перспективи роздільного збору сміття в Україні, не можна оминути проблему вологої фракції. У Німеччині відходи органічного походження компостуються. Але, за словами Павловського, це доволі трудоємкий процес, адже для того, щоб відходи були скомпостовані, потрібно близько трьох-чотирьох тижнів. До того ж, переробка органічних відходів на електроенергію і газ не є прибутковим процесом. Тариф на зелену енергетику в Україні дуже низький, його необхідно підвищувати. 
Практика роздільного збору сміття в Україні могла б реалізуватися, але для цього замало змін тільки на теорії (як частіше за все відбувається). Паралельно з розвитком ринку повинна відбуватися інформаційно-просвітницька кампанія. На думку Дениса Павловського, гарним методом, який працює з твердими побутовими відходами, є принцип «забруднювач платить». 
«Виробники запаковують свою продукцію, тому саме вони повинні платити за утилізацію, — стверджує експерт. — Якщо говорити про відходи електронного й електричного обладнання (лампочки, комп'ютери, монітори), то це окремі фракції (небезпечні відходи), і тут має працювати принцип розширення відповідальності виробника. Це означає, що виробник несе повну відповідальність за свій товар».


Коментарі (0)

Коментувати

Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /