МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Суб'єкти і об'єкти права власності на природні ресурси

Суб'єкти і об'єкти права власності на природні ресурси

29.06.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Об'єкти права власності на природні ресурси.

Об'єктом права власності загалом є індивідуалізовані пред­мети та об'єкти матеріального світу. Відповідно об'єктом права власності на природні ресурси є природні чи штучно ство­рені, але невіддільні від природних умов і екологічно взає­мопов'язані об'єкти та екологічні системи, які виконують життєзабезпечувальні екологічні функції і зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юридичне визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про власність» об'єктами права власності серед інших об'єктів та майна (як то будови, споруди, цінні папери та ін.) можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континен­тального шельфу, виключна (морська) економічна зона. Практично визнаються об'єктами власності повітряний простір та інші природні об'єкти у натуральному стані (п. 1 ст. 1 Закону України «Про власність»), які знаходяться в ме­жах території України.

Саме повітряний простір в межах території України є об'­єктом права власності, а не атмосферне повітря, як його складовий компонент. Останнє в силу його функціонально­го призначення як природного компонента життєдіяльності всіх живих організмів не може бути індивідуалізованим об'­єктом будь-чиєї власності належати будь-якому одному власнику: громадянину чи державі. Отже, встановлення пра­ва власності на природні об'єкти залежить від ступеня їх матеріалізованості та функціонального значення. Саме тому не може бути об'єктом власності сонячна енергія.

Всі природні ресурси як об'єкти права власності за загаль­ноприйнятою схемою характеризуються сукупністю прита­манних їм внутрішніх властивостей:

а) властивості природного об'єкта типові для даного об'єкта ознаки (наприклад: родючість грунтів земель сільсько­господарського призначення, продуктивність лісових насад­жень і їх корисні властивості та ін.);

б) стан природних об'єктів чи ресурсів зміни, які ви­никли в них в результаті природних процесів чи господар­ської діяльності (наприклад, зміна родючості грунтів внаслі­док розвитку вітрової та водної ерозії, заболочення і засо­лення земель; руйнування берегів, дамб в результаті шкідли­вої дії вод; забруднення і засмічення вод внаслідок втрат ма­стила, хімічних, нафтових речовин; зсуви гірських порід);

в) природні процеси, що відбуваються в даному природно­му об'єкті (наприклад, втрата гумусу, погіршення структури грунту, пошкодження насаджень кореневою губкою і т. ін.).

Крім того, природні об'єкти характеризуються їх екологіч­ними зв'язками з іншими природними об'єктами та екологіч­ною системою в цілому.

Все це в сукупності визначає значущість природних ре­сурсів для суспільства, розпорядження ними з боку держав­них законодавчих органів та органів управління.

Залежно від форм власності природні ресурси класифіку­ються на природні ресурси державної власності, природні ресурси колективної власності, природні ресурси приватної власності. За видовою ознакою об'єкти власності на природні ресурси об'єднані в фонди земельний, водний, лісовий і т.д. Але залежно від сукупності якісних характеристик природ­них об'єктів, що входять до складу кожного окремого фонду, існує внутрішня класифікація всередині кожного фонду.

Землі державної власності відповідно до цільового призна­чення поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення; землі, на­дані для потреб сільського господарства;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду вкриті лісовою рослинністю чи які тільки підлягають залісенню, зайняті спорудами лісового господарства, його сільськогосподарськими угіддями, боло­тами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду;

6) землі водного фонду зайняті морями, річками, озе­рами, водосховищами, іншими водоймами, а також остро­вами, прибережними смугами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами;

7) землі запасу не передані у власність, що перебувають у віданні сільських, селищних, районних та інших рад на­родних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування.

Водні об'єкти державної власності це:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водо­постачання;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, а також підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого постачання, є водними об'єктами місцевого значення.

Лісові об'єкти державної власності це лісові ресурси державного значення від рубок головного користування і живиця.

Об'єктом державної власності є незагальнопоширені ко­рисні копалини загальнодержавного значення відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, куди входять горючі корисні копалини (газ при­родний, конденсат, вугілля, сланці, нафта, торф), метали (чорні і кольорові), рідкісні, благородні, розсіяні, рідкісно­земельні), неметали, води, інертні гази.

До природних ресурсів державної власності відносяться об'єкти тваринного світу дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають у межах територіальних і внутрішніх мор­ських вод, континентального шельфу та виключної (мор­ської) економічної зони, водойм, що знаходяться на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, територій природно-заповідного фонду України і лісів державного значення.

І останнім із видів природних об'єктів державної власності є природно-заповідний фонд це території природних за­повідників, заповідні зони біосферних заповідників, природні ресурси національних природних парків.

Регіональні ландшафтні парки; зони буферна, антропо­генних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біо­сферних заповідників; природні ресурси включені до складу, але не надані національним природним паркам; заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших фор­мах власності, передбачених законодавством України, ко­лективній і приватній.

Співвідношення державної та інших форм власності скла­даються під впливом двох основних факторів: інтересів дер­жави в максимальній ефективності виробництва та економі­ки в цілому і інтересів держави щодо збереження природних об'єктів та всієї екосистеми країни.

Що до тваринного світу, то відповідно до законодавства у колективній і приватній власності можуть перебувати дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі або природного середовища, розведені (от­римані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодавством шляхом.

Не можуть передаватися у колективну та приватну власність об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природо­охоронну, наукову та естетичну цінність, а також види тва­рин, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини отримані шляхом розведення у неволі або придбані у власність за межами України).

Об'єктом колективної чи приватної власності можуть бути також загальнопоширені корисні копалини місцевого зна­чення (пісок, глина, гравій тощо) і торф за умови, що ос­танні знаходяться в межах ділянок землевласників, тому вка­зані форми власності на корисні копалини є досить віднос­ними, оскільки забезпечуються відповідно колективною чи приватною формою власності на земельну ділянку, де зна­ходяться ці корисні копалини.

Те ж можна сказати і про колективну чи приватну власність на водні об'єкти площею до 3 га і ліси площею до 5 га, роз­ташовані на угіддях сільськогосподарських підприємств (ко­лективна власність) або на угіддях селянських (фермерсь­ких) господарств (приватна власність, оскільки селянське (фермерське) господарство не має статусу юридичної осо­би).

Колективна і приватна форма власності на землю нарівні з державною затверджена статтею 78 Земельного кодексу Ук­раїни.

До земель колективної власності відносяться землі колек­тивних сільськогосподарських підприємств, сільськогоспо­дарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садів­ничих товариств, передані їм за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

Землі приватної власності громадян це ділянки для:

ведення селянського (фермерського) господарства;

ведення особистого підсобного господарства;

будівництва та обслуговування жилого будинку і госпо­дарських будівель (присадибна ділянка);

садівництва;

дачного і гаражного будівництва.

Враховуючи загальнонародні інтереси та обмеженість розмірів земельних ресурсів кордонами території України законодавець встановив певні розміри земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності громадян.

Для ведення селянського (фермерського) господарства у приватну власність можуть передаватись безоплатно земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільсько­господарських угідь і 100 га усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок для передачі у приватну власність визна­чають сільські, селищні, міські, районні ради народних де­путатів в межах визначених норм з врахуванням регіональ­них особливостей, спеціалізації та можливостей щодо обро­бітку наданих земель переважно членами селянського (фер­мерського) господарства.

В окремих випадках громадяни можуть мати у власності зе­мельні ділянки понад площу, що передається їм безоплатно. Відповідно до Земельного кодексу вони можуть придбати у місцевих рад народних депутатів земельні ділянки понад 50 га за відповідну плату.

Відповідно до земельного та приватизаційного законодав­ства громадяни України мають право одержати у власність земельні ділянки таких розмірів: не більше 2,0 га для ведення особистого підсобного господарства в межах насе­лених пунктів; не більше 0,25 га у сільських населених пунктах та 0,15 га у селищах міського типу для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для членів колективних сільськогос­подарських підприємств і працівників радгоспів присадибна ділянка може бути розміром не більше 0,25 га, у містах0,1 га.

Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будів­ництва не повинен перевищувати 0,1 га, будівництва індивіду­альних гаражів0,01 га, для ведення садівництва0,12 га.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця зне­шкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єди­ної енергетичної і космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреа­ційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду (за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу сільськогосподарських підприємств, се­лянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогос­подарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сорто­дільниць, елітно-насінницьких господарств, племінних за­водів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Всі розглянуті тут об'єкти права власності на природні ре­сурси це індивідуальні природні об'єкти, наділені певною самостійністю, які одночасно є складовими цілісного інтег­рованого об'єкта екологічної системи країни і її частинпідсистем екологічної системи, кожна з яких характеризується своєю неповторною цілісною відокремленістю і нерозрив­ним зв'язком з іншими. Тому правове регулювання викорис­тання і охорони екосистеми країни здійснюється на трьох рівнях: використання і охорона екосистеми в цілому, окремих екосистем, що входять до складу екосистеми країни (ланд­шафти, природні комплекси), і окремих природних об'єктів землі, надр і т.д. Правове регулювання останніх здійснюєть­ся за допомогою головних нормативно-правових актів (уже згадуваних вище законів і кодексів), які взаємопов'язані між собою і забезпечують тим самим комплексне правове регу­лювання екологокористування, хоча і з переважанням природоресурсового, а не екологічного підходу.

Суб'єкти права власності на природні ресурси. Суб'єктом права державної власності на природні ресурси України є народ України, який відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має пра­во на володіння, використання і розпорядження природни­ми багатствами республіки.

Від імені народу України право власності на природні ре­сурси, розпорядження ними здійснює Верховна Рада Украї­ни, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради народних депутатів обласні, районні, міські, сільські і селищні.

Верховна Рада України визначає основні напрямки дер­жавної політики у галузі охорони навколишнього природно­го середовища, у галузі використання, захисту та відтворен­ня природних об'єктів (землі, лісів і т. ін.), здійснює законо­давче регулювання всіх природоресурсових відносин, в т.ч. земельних, лісових, водних та ін., затверджує державні еко­логічні програми, визначає повноваження рад народних де­путатів, порядок організації та діяльність органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологіч­ної безпеки, встановлює правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, статус потерпілих громадян та оголо­шує такі зони на території республіки.

Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є Верховна Рада Республіки Крим. Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання, в тому числі і ті, що стосу­ються раціонального природокористування та охорони довкілля. Тому Верховна Рада Республіки Крим виступає, на­приклад, суб'єктом права державної власності на землі в межах території автономної республіки, за винятком земель загаль­нодержавної власності.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим забезпечує реалізацію екологічної політики України; приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших об'єктів та територій, що підлягають особливій охороні; затверджує місцеві еко­логічні програми; встановлює в разі потреби нормативи еко­логічної безпеки більш суворі, ніж ті, що діють в цілому на території України; створює і визначає статус позабюджет­них, резервних, в тому числі валютних, фондів для фінансу­вання програм щодо охорони довкілля; здійснює інші пов­новаження, віднесені законодавством України до компетенції республіканських органів державної влади в Україні.

Суб'єктами комунальної власності є адміністративно-те­риторіальні одиниці в особі відповідних рад народних депу­татів. До їх повноважень відноситься: забезпечення реалізації екологічної політики України, екологічних прав громадян;

затвердження проектів забудови населених пунктів з ураху­ванням екологічних вимог; надання згоди на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій; передача земельних ділянок у власність, видача дозволів на спеціаль­не відособлене використання природних ресурсів місцевого значення та припинення права користування ними; затверд­ження місцевих екологічних програм; організація вивчення стану навколишнього природного середовища, контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням при­родних ресурсів; організація, в разі необхідності проведення екологічної експертизи; забезпечення інформування населен­ня про стан навколишнього природного середовища; органі­зація роботи з приводу ліквідації екологічних наслідків аварій, здійснюють контроль за додержанням екологічного законо­давства, земельно-кадастрової документації; справляння пла­ти за використання і користування природними ресурсами.

Коло суб'єктів права власності на природні ресурси допов­нюють трудові колективи колективних сільськогосподарсь­ких підприємств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, сільськогосподарських акціонерних то­вариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження колективною власністю здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Кожен член колективного сільськогосподарського підпри­ємства, сільськогосподарського кооперативу чи акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку колективної власності, яка визначається відповідно до законодавства.

Внаслідок законодавчого встановлення права приватної власності на природні ресурси (зокрема на землю, об'єкти тваринного світу) суб'єктами права власності на них визна­ються громадяни України, які: ведуть селянське (фермерсь­ке) господарство; особисте підсобне господарство; будівницт­во та обслуговування жилого будинку і господарських буді­вель; займаються садівництвом; є власниками дач і гаражів, власниками диких тварин, набутих дозволеним законодав­ством шляхом, що повинно бути підтверджено відповідни­ми документами.


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /