1.3. Хімічні та фізичні методи моніторингу хімічного забруднення навколишнього середовища

Згідно з ДСТУ 17.2.1.04-77, забрудненням атмосфери називається зміна складу атмосфери в результаті наявності у ній домішок. Забруднення, обумовлене діяльністю людини, називається антропогенним забрудненням. Під домішкою ДСТУ розуміє розсіяну в атмосфері речовину, якої не містить її постійний склад. Отже, до домішок можуть відноситися не тільки токсичні, а й нетоксичні речовини. Для кожної речовини, що забруднює атмосферне повітря, встановлені два нормативи: 1) максимальна разова гранично допустима концентрація за 20 хвилин виміру (осереднення) – ГДКм.р. , мг/м3; 2) середньодобова гранично допустима концентрація, осереднена за тривалий проміжок часу (до року) – ГДКс.д. , у мг/м3. ГДК шкідливої речовини в атмосфері – це максимальна концентрація того чи іншого забруднювача, яка ще не здійснює прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя. У разі дії на організм одночасно кількох шкідливих речовин, що характеризується сумарною дією, сума відносних фактичних концентрацій кожної речовини (С1, С2,... Сn) у повітрі і її гранично допустимої концентрації (ГДК1, ГДК2,... ГДКn) не повинна перевищувати одиниці: С1 / ГДК1 + С2 / ГДК2 +... + Сn / ГДКn * 1. Гігієнічне нормування стикається з істотними проблемами організаційного, технічного і фізіологічного характеру. Екологічна ніша людини незмінна, тому умова така: концентрація забруднювальної речовини повинна бути меншою або дорівнювати ГДК і має дотримуватися у будь-яких місцях перебування людини. Це означає, що для кожної шкідливої речовини встановлюється кілька максимальних разових гранично допустимих концентрацій у повітряному середовищі, класифікація яких наведена на рис.1.1.

Рис. 1.1. Класифікація гранично допустимих концентрацій
забруднювальних речовин в атмосферному повітрі
Поряд із гранично допустимими концентраціями існують тимчасово допустимі концентрації (ТДК), інакше названі орієнтовно безпечними рівнями впливу (ОБРВ). Гранично допустимі концентрації встановлюються на основі експериментів із піддослідними тваринами, що потребує досить тривалого часу. На першому етапі встановлення ГДК визначаються основні токсикометричні характеристики досліджуваних речовин, і фактично встановлені в результаті експериментів нормативи вважаються тимчасово допустимими концентраціями.
На другому етапі ці дослідження тривають і мають перевірочний характер, а на третьому – проводяться клініко-статистичні дослідження, що здійснюються протягом трьох років для перевірки правильності значень, отриманих в експериментах на тваринах. Тільки після другого етапу отримані нормативи можуть бути затверджені  як ГДК.
Для регулювання якості навколишнього середовища введений і суворо контролюється гранично допустимий викид (ГДВ), що є на-уково обґрунтованою технічною нормою викиду шкідливих речовин із промислових джерел в атмосферу, визначений на основі різних параметрів джерел, властивостей речовин, що викидаються, й атмосферних умов.



18.06.2015 manyava 0

ТОП користувачів