"Червоні переліки" міжнародних конвенцій

Крім офіційних "червоних книг", рідкісні види біорізноманіття охо­роняються на міжнародному рівні відповідними конвенціями. Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, яка відома та­кож під назвами Вашингтонська і CITES, була прийнята в 1973 році у зв'язку з масовим вилученням видів дикої флори і фауни для міжнарод­ної торгівлі в світовому масштабі. До цієї конвенції занесено більше ніж 14000 видів тварин і рослин. Конвенція передбачає строгий контроль за перевезенням через державний кордон зразків найбільш рідкісних і цінних видів рослин і тварин, без відповідного дозволу такі дії заборо­няються. До Додатку І конвенції занесені всі види, яким загрожує зник­нення, торгівля якими спричиняє чи може спричинити негативний вплив на їх існування. Торгівля ними може бути дозволена лише у ви­няткових випадках. До Додатку II занесені види, які зараз ще не є під загрозою, але якщо торгівлю не регулювати, тоді такі види можуть опинитися під загрозою зникнення. До Додатку III можуть бути занесені біологічні види окремих країн, які на свій розсуд вважають, що торгува­ти ними не можна. Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, яка була схвалена в Берні в 1979 році і тому відома під назвою Бернська, визначає цілий ряд видів фло­ри і фауни, які є для Європи дуже рідкісними і важливими, оскільки в якійсь мірі представляють раритетний генофонд континенту. Його охо­рона не може бути забезпечена поза місцями існування цих видів. Ос­новними завданнями Бернської конвенції є ведення міжнародного співробітництва, направленого на забезпечення мінімального рівня захисту для всіх видів у межах їх ареалів, а також підвищеного рівня захисту для найбільш вразливих, зникаючих і рідкісних видів. До Додат­ку І конвенції занесені види рослин, які підлягають суворій охороні - це 534 види рослин з 95 родин (49 видів зростає в Україні, з них ЗО зане­сено до Червоної книги України). До Додатку II занесені види тварин, що підлягають особливій охороні - 388 видів хребетних з 84 родин, 101 вид безхребетних з 18 родин (90 видів фауни занесені до Червоної книги України). До Додатку III занесені види, збереження яких здійсню­ється регулюванням їх чисельності - це 142 види хребетних тварин з 27 родин та 10 видів із шести родин безхребетних тварин, більшість з яких занесена до Червоної книги України. Додаток IV більше всього стосується збереження риб, у водоймах забороняється застосування вибухових речовин, вогнепальної зброї, отрути, анестезуючих речовин, змінного електричного струму, штучних світлових джерел тощо. Бюро Бернської конвенції видає спеціальні резолюції чи рекомендації стосов­но заходів збереження окремих важливих видів у Європі (бурого вед­медя, вовка, рисі звичайної, норки європейської, видри європейської, птахів, земноводних, плазунів тощо). За даними Каталогу раритетного біорізноманіття, в заповідниках та національних природних парках України зростає 27 видів судинних ро­слин, занесених до Бернської конвенції та 63 - до конвенції CITES. Мі­кологи Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України пропонують занести до переліків Бернської конвенції чотири види грибів. Із фітоце-нофонду, який охороняється в заповідниках і національних природних парках, до Бернської конвенції занесено 41 рослинне угруповання. Зелена книга України Історія. Ідея створення книги була започаткована в Україні. Істо­рія її втілення пройшла два етапи: науковий та нормативно-правовий, які час від часу перепліталися між собою. Спочатку розглянемо науко­вий шлях становлення Зеленої книги України. Поняття "охорона рідкісних фітоценозів" у науковому сенсі виник­ло набагато пізніше, ніж поняття "охорони рідкісних видів рослин", і належить до вчення про фітоценофонд. Як вважає СМ. Стойко, зараз воно знаходиться на етапі активної охорони фітоценофонду, завдан­ням якого має бути збереження фітоценотичної різноманітності в про­цесі філценогенезу в різних екологічних умовах. Як відомо, проблема синтаксономічної охорони почала дискутува­тися ще з початку 60-х років XX століття. Вперше Є.М. Лавренко в 1971 році теоретично обґрунтував необхідність охорони типових корінних фітоценозів нарівні з рідкісними. Згодом така точка зору зустрічається в геоботанічних працях вчених сусідніх з Україною центральноєвро­пейських країн, зокрема Польщі, Угорщини, Чехословаччини. Статус рідкісних фітоценозів визначають і відомі російські ботаніки Б.П. Колесников та А.М. Семенова-Тян-Шанська. У цей час в Україні з'являється поняття вторинних рідкісних фітоценозів, а СМ. Стойко в 1977 році вперше публікує список рідкісних рослинних угруповань Українських Карпат, що підлягають охороні. Російські геоботаніки П.Л. Второв, Б.П. Степанов у 1978 році вперше піднімають питання про необхідність створення "Красной книги редких и исчезающих раститель­ных сообществ СССР", а інші починають класифікувати рідкісні рос­линні угруповання на шість синфітосозологічних категорій, у тому числі і типові фітоценози, причому основна увага приділяється фітоценозам, які мають у своєму складі реліктові й ендемічні види. Паралельно вчені пропонують охороняти лісові фітоценози, види яких мають генетичну та селекційну цінність у практичному лісівництві. Поступово ця проб­лема захоплює все більше й більше коло вчених різних регіонів колиш­нього Радянського Союзу. В результаті почалося складання списків рідкісних рослинних угруповань для окремих природно-географічних регіонів. СМ. Стойко в 1982 році дає визначення рідкісних, унікальних та типових фітоценозів, розробляє для них шість созологічних категорій, визначає мотиви охорони і вперше в Україні модернізує індекс созоло-гічної оцінки видів чеського ботаніка Яна Чержовського для інтеграль­ної синфітосозологічної оцінки раритетних угруповань. У 1983 році на VII з'їзді Всесоюзного ботанічного товариства запропоновано виділяти сім категорій унікальних, рідкісних і типових фітоценозів, що потребу­ють пасивної охорони чи регулювання за допомогою різних господар­ських активних методів. На цьому ж форумі ботаніків Ю.Р. Шеляг-Сосонко і Т.Л. Андрієнко представили проект Зеленої книги України, яка у вигляді монографії побачила світ у 1987 році. Це була історична віха в розвитку світової синфітосозології. Лише через дев'ять років по­дібна книга створена для Сибіру. Для відбору до нового видання Зеле­ної книги України за типологічним принципом СЮ. Попович і П.М. Устименко вперше публікують списки рідкісних асоціацій лісів у межах всієї України. Ю.Р. Шеляг-Сосонко і Т.Л. Андрієнко в 1996 році висунули ідею створення Зеленої книги Європи, хоча це мало вірогід­но, бо надто вже різні фітосозологічні школи. Механізмом Зеленої кни­ги забезпечується збереження, насамперед, фітоценосистем. Колекти­вом авторів під керівництвом Ю.Р. Шеляга-Сосонка в 2002 році було започатковано опублікування за типологічною ознакою видання нового зразка "Зелена книга України. Ліси". Наступним кроком українських природоохоронців має бути розроблення Книги рідкісних екосистем (біотопів) України. Власне на екосистемному рівні охорони можуть об'єднати зусилля вчені і практики багатьох країн світу. На основі наукових результатів вчених Зелена книга України по­ступово здобуває своє нормативно-правове утвердження. На сьогодні її ідеологія знайшла втілення у цілому ряді прийнятих законодавчих та нормативних документів. В юридичній літературі вперше це поняття згадується в Програмі перспективного розвитку заповідної спра­ви в Україні ("Заповідники"), затвердженій постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, де наголошується на значенні Зеленої книги України як монографічного видання. В програмі "Заповід­ники" визначається стратегічне завдання: "Розробити і прийняти зако­нодавчі акти про рослинний світ та про систему територій, що особли­во охороняються, надати переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, рослинних угруповань ("Зелена книга Украї­ни") нормативного характеру, забезпечити його офіційне видання". В цьому важливому для розвитку природно-заповідної справи документі також відмічається, що одним із критеріїв розширення географічної мережі природно-заповідного фонду мають стати мінімально порушені землі, на яких широко представлені рідкісні рослинні угруповання, за­несені до Зеленої книги України. Відповідно до даної програми було розроблене Положення про Зелену книгу України, яке затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 19 лютого 1997 року і в цьому ж році зареєстровано в Міністерстві юстиції України. У Концепції збереження біологічного різноманіття України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 року, наголошується, що біорізноманіття є національним багатст­вом України, яке забезпечує екосистемні та біосферні функції живих організмів, їх угруповань та формує середовище життєдіяльності лю­дини. Разом з тим постановою визначено одне із пріоритетних завдань у цій сфері - розробити геоінформаційні системи, насамперед щодо видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, і рослин­них угруповань, занесених до Зеленої книги України. На основі сукуп­ності ендемічних видів рослин та їх угруповань виділяються також вод­но-болотні угіддя загальнодержавного значення, що визначено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1999 року "Про затвердження Положення про водно-болотні угіддя загально­державного значення". Законом України "Про рослинний світ", прийнятим Верховною Радою України 9 квітня 1999 року, вперше у правовій сфері дано ви­значення природних рослинних угруповань як сукупності видів рослин, що зростають у межах певних ділянок та перебувають у тісній взаємо­дії як між собою, так і з умовами довкілля. Цим надзвичайно важливим документом передбачені інші норми. Зокрема, фітоценози є об'єктами регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу. Рідкісні і такі, що перебувають під загро­зою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України, належать до природних рослинних ресурсів за­гальнодержавного значення, і на них поширюється діяльність щодо збереження умов їх місцезростання. Тому потребують дозволу на спе­ціальне використання природних рослинних ресурсів власники та ко­ристувачі земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, занесені до Зеленої книги України. При цьому вказуються шляхи відтворення рідкісних фітоценозів. Рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання підлягають охороні на всій території України і заносяться до Зеленої книги України. Порядок ведення Зеле­ної книги України визначається положенням про неї, яке затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України. Цим законом передбачений також об­лік природних рослинних угруповань, який ведеться в обсязі Державного обліку і кадастру рослинного світу. Законом України "Про Загальнодержавну програму форму­вання національної екологічної мережі України на 2000-2015 ро­ки" від 21 вересня 2000 року так само, як і програмою "Заповідники" до основних їх завдань віднесено: формування нових ділянок для забез­печення середовищ існування природних рослинних угруповань, зане­сених до Зеленої книги України. На територіях структурних елементів національної екологічної мережі (природні регіони, природні коридори, буферні і відновлювальні зони) має бути забезпечено проведення спе­ціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошко­дженню природних ландшафтів, природних рослинних угруповань, за­несених до Зеленої книги України, поліпшення середовищ їх існування, створення належних умов для розмноження у природних умовах та для розселення. Інвентаризація рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, передбачена науковою частиною даної програми. Сучасне розуміння поняття "Зелена книга", її ведення, шляхи ви­значення, збереження, відтворення і контроль природних рослинних угруповань, занесених до неї, зазначені у новому Положенні про Зе­лену книгу України, яке було затверджене постановою Кабінету Міні­стрів України 29 серпня 2002 року. Значення цього документа полягає в тому, що він встановлює склад науково-інформаційних показників, які необхідно визначити і занести на сторінки Зеленої книги України. По­ложенням визначені такі показники: біномінальна наукова назва рос­линного угруповання, його синфітосозологічні індекс, клас і категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп, фітоце-нотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість, цено-тична структура та флористичне ядро, потенціал відновлюваності, вид режиму збереження, обґрунтування необхідності здійснення охорони, біотехнічні і созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхе­ма поширення рослинного угруповання. Категоризація. До видання 1987 року "Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране расти­тельные сообщества" віднесені 127 рідкісних, зникаючих і типових фі­тоценозів різного синтаксономічного рангу. Це угруповання з доміну­ванням або співдомінуванням рідкісних, реліктових та ендемічних видів, ценози, які мають важливе значення для лісового та сільського господарства. У монографії "Зелена книга України. Ліси" описано 373 асоціації, які віднесені до І синфітосозологічного класу з показниками синфітосозологічного індексу вище 11. Серед них: в Українських Кар­патах відмічено 169 асоціацій, в Гірському Криму - 97, що відповідає рівням багатства екотопічної різноманітності цих регіонів, у подільській частині лісової зони - 47, Степу - 98, Українському Поліссі та Лісосте­пу - по 16. До раритетного лісового фітоценофонду належать 23 фор­мації, із них у складі неморальних лісів є 169 асоціацій, субсередзем-номорських - 130 і бореальних - 74. Ці раритетні асоціації поділяються на такі синфітосозологічні категорії: перша категорія об'єднала 48 асоціацій з унікальним типом асо-ційованості домінуючих видів; друга категорія об'єднала 143 асоціації з рідкісним типом асоці-йованості домінантів; третя категорія об'єднала 79 асоціацій з рідкісним типом асо-ційованості домінантів, де останні розташовані на межі поширення; четверта категорія об'єднала шість асоціацій з рідкісним ти­пом асоційованості домінантів, які розташовані на межі висотного по­ширення; п'ята категорія об'єднала 34 асоціації з рідкісним типом асоці­йованості домінантів, де серед останніх є реліктові види, які не мають правового природоохоронного статусу; шоста категорія об'єднала 16 асоціацій з рідкісним типом асо­ційованості домінантів, де серед останніх є ендемічні види, які не ма­ють правового природоохоронного статусу; сьома категорія об'єднала 47 асоціацій з рідкісним типом асоці­йованості широко поширених домінантів. За даними відповідного розділу Каталогу раритетного біорізнома-ніття, який у 2002 році був підготовлений СЮ. Поповичем і П.М. Устименком, як прообраз синтаксономічного складу нового ви­дання Зеленої книги України, сучасний раритетний фітоценотичний фонд Зеленої книги України складає 456 асоціацій і повністю представ­лений на всіх територіях заповідників і національних природних парків України, вісім фітоценозів відтворено у ботанічних садах Києва (Націо­нальний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України), Донецька (До­нецький ботанічний сад НАН України) та Ялти (Нікітський ботанічний сад - Національний науковий центр УААН). Більша частина раритет­них фітоценозів потребує абсолютного та регульованого заповідного режиму збереження. Регіональні "червоні списки" У природоохоронній практиці збереження рослинного і тваринного світу окремих регіонів, аналогічно як це робиться на загальнодержав­ному рівні, фахівці формують "червоні списки" рідкісного біорізноманіт-тя. Часто такі списки мають подвійний характер - окремо для видів, занесених до Червоної книги України та міжнародних офіційних доку­ментів, а також списки видів за ступенем їх рідкісності в регіоні в ціло­му, включаючи види, що мають офіційний природоохоронний статус. Перші в колишньому СРСР обласні "червоні списки" рідкісних ви­дів рослин були підготовлені для Донбасу і затверджені Ворошилов-градським (82 види) і Донецьким (85 видів) облвиконкомами відповідно в 1978 і 1979 роках (Кондратюк, Бурда, 1980). На сьогоднішній день подібні списки складені майже для кожного адміністративного регіону України. Вони є неофіційними, тобто лише як наукові матеріали вче­них, а також офіційними, які затверджуються місцевими органами вла­ди. Як правило, офіційні списки народжуються з неофіційних на основі відпрацьованих категорій рідкісності видів рослин для певного регіону. Часто відповідні фахівці державних управлінь охорони навколишнього природного середовища вносять корективи до пропозицій вчених. Опріч того, вчені розробляють списки рідкісних видів і для окремих природно-географічних регіонів ("Червона книга Гірського Криму", "Чер­вона книга Чорного моря", "Червона книга Донбасу" тощо), однак вони досі не мають офіційного статусу. Для прикладу, надаємо деяку порів­няльну інформацію про кількісний склад охоронного фіторізноманіття двох географічно крайніх в Україні адміністративних областей. Луганська область. Вдруге для даної області був складений спи­сок раритетних видів рослин у 1988 році. Сьогодні легітимним є список, який затверджений Луганською обласною радою в 2001 році. До нього увійшли шість видів водоростей, 10 - лишайникоутворюючих грибів, 222 - судинних рослин, тобто тільки такі види, яким загрожує небезпе­ка в цій області. На думку багатьох вчених, цей список має бути значно ширшим і включати повинен близько 300-315 видів лише судинних рослин, або 18 % флори Луганської області. Закарпатська область. Список раритетного фіторізноманіття да­ної області був затверджений розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації в 1992 році. Він включає 137 видів рослин, що становить близько 7 % флори Закарпаття. Ужгородськими ботаніками пропонується цей показник значно збільшити до 485 таксонів судинних рослин, що становитиме 24 % флори цієї області. Цими ж вченими та­кож складений "червоний список" раритетних рослинних угруповань за флористичною класифікацією, який включає 35 асоціацій, а також впер­ше в історії фітосозології України - "червоний список" бур'янів, який налічує 36 таксонів синантропної флори. В адміністративних областях також складаються "червоні списки" раритетних видів флори і фауни і середовищ їх існування, занесених до відповідних "червоних переліків" міжнародних конвенцій. Окрім цьо­го, установи природно-заповідного фонду часто практикують складан­ня так званих "малих червоних книг" для відповідної окремої природно-заповідної території, наприклад, Червона книга Карпатського національ­ного природного парку. Часто такі книги видаються значним накладом для популяризації природоохоронних знань серед населення.

01.06.2015 manyava 0

ТОП користувачів