ІСТОРІЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ Частина 1

Заповідь - це благородний і священний поклик віри у майбутнє, що на межі тисячоліть дійшов до наших днів із глибин сивої прадавни­ни. В історичному процесі взаємодії суспільства і природи людина впливала на навколишнє середовище, як вважає С.М. Стойко, в трьох напрямах:

•   конструктивному (одомашнювання диких тварин, культивуван­ня диких рослин, селекційні роботи, окультурення ландшафтів то­що);

•   деструктивному (знищення видів дикої флори і фауни, ґрунтова ерозія, девастація ландшафтів);

•   амфіструктивному, тобто поєднання аспектів позитивного й не­гативного впливу (випалювання лісів за вогневої системи землероб­ства, що призвело до масових пожеж і загибелі фауни).

Історія природно-заповідної справи відображає результат неодно­значного ставлення людського суспільства до природи і в значній мірі така ж суперечлива, як і вищезазначені напрями взаємодії, оскільки за весь свідомий історичний час створення природно-заповідних терито­рій та об'єктів було вимушеною реакцією суспільства на те, що втрача­ється в природному середовищі.

Історії природно-заповідної справи в Україні В.Є. Борейко присвя­тив свою монографічну працю, яку було видано в 2002 році. Орієнтую­чись на історичні відомості із західних країн, А.А. Ковальчук для часу зародження природно-заповідної справи в цьому ж році виділяє примі­тивно-релігійний та приватно-феодальний етапи розвитку. Узагальню­ючи ці та інші джерела, ми виділяємо такі етапи історичного розвитку всієї природно-заповідної справи України в аспекті лише територіаль­ної охорони, бо історія таксономічної охорони особлива, тому її доціль­ніше розглядати в обсязі спеціального курсу біосозології.

Перший етап (до 988 року) - етап "дохристиянської священної природи". Він розкриває засоби запровадження першими суспільними общинами елементів спеціальної культової охорони природи і почина­ється з часів зародження первісних племен. На цей час людина вже почала усвідомлювати культове значення природи, тому з виникнен­ням релігій первісні людські общини створюють у природному середо­вищі (вершини гір, височини, долини, ліси, гаї тощо) для духовних по­треб спеціальні священні місця, що було характерно майже для усіх народів. Наприклад, для здійснення язичницьких ритуалів вони були віддалені від житла, мали сакральне значення у зв'язку з міфами, захороненнями, історичними подіями, почестями тощо. Це були найпер­ші праобрази природних заповідних об'єктів, на які накладалося табу Вхід до таких місць суворо заборонявся, а порушникам загрожували різні кари. Подекуди ці об'єкти активно охоронялися спеціальними жрецями чи шаманами.

В Україні священними вважались гори Бескиди, ріка Буг, Лиса го­ра, Печерські пагорби та урочище Шулявка в Києві, а древні греки священними вважали острови Тендра і Джарилгач. Перший етап про­існував до X століття, тобто до запровадження християнства в Київсь­кій Русі.

Другий етап (ХІ-ХУІ століття) - етап "заповідних гаїв та угідь". Протягом XI століття ще домінували сакральні ідеї в охороні природи, хоча вже на зміну язичницькій ідеології прийшла християнська. У Київ­ській Русі священна природа заповідною ставала з огляду на міфічні, моральні, політичні та історичні міркування її творців. На початку етапу особливо священними для слов'ян ще залишались "заповідні угіддя", які замінювали їм храми, часто називалися божницями, гайбогами, святоборами, богатирськими місцями. Документальне підтвердження цих природоохоронних дій було зафіксоване у культових рукописах, правилах та перших літературних творах - "Повість врем'яних літ" і "Слово о полку Ігоревім". До речі, ідеї святості природи надалі в історії природно-заповідної справи не були основними, хоча час від часу вони проявлялися, а деякі їх аспекти збереглися й до нині.

Здебільшого з XII століття починають зароджуватися утилітарні ідеї в охороні природи, які й понині є одними із головних. На відповід­ному підетапі в основному природа заповідалася для розваг князівсь­кої влади. На зорі зародження первинних державних суспільних відно­син людини до природи саме найцінніші для неї рослинні і тваринні ресурси були водночас об'єктами споживацьких цілей і предметом ува­ги як сировинні резерви. Обмеженість природних ресурсів спонукала зародження паростків сучасної охорони природи, механізмом втілення котрої були перші заповідні ділянки, в основному в часи становлення державності Київської Русі. Княжа християнська влада знищувала язич­ницькі священні гаї та угіддя, натомість створювала первинні заповідні об'єкти природи з утилітарними функціями - розплідники дичини й охоронні місця для князівського полювання, риболовлі, бортництва тощо.

Перші письмові документи Київської Русі вже чітко регламентува­ли порядок використання заповідних земель. Велику увагу заповідан­ню надавав Ярослав Мудрий та інші князі. За час правління князя Во­лодимира Мономаха (1113-1125 роки) неформально були заповідані природні урочища "Звіринець" і "Соколиний ріг" під Києвом та деякі угіддя для бортництва на Поліссі. Пізніше за указом князя Володимира Волинського (1146-1148 роки) офіційно владою створюється перший задокументований природно-заповідний об'єкт - "Біловезька Пуща" (пуща як престарий ліс).

На західноукраїнські землі поширювалися природоохоронні укази польських, литовських та угорських королів. Зокрема, у Литовському статуті 1529 року розміщено перший законодавчий акт про охорону вод, згідно з яким накладався штраф на всякого, хто отруїть озеро чи річку, заборонялося у водозахисній смузі, де мешкали бобри, розорю­вати цілину чи вирубувати кущі. За цим же статутом "про волоки" з лісу дозволялося брати лише "лежачі дерева".

Отже, на зорі зародження первинних суспільних відносин людини до природи саме найцінніші для неї рослинні і тваринні ресурси були об'єктами споживацьких цілей, і в той же час стали предметом уваги як резервуари сировинних запасів. Обмеженість природних ресурсів спо­нукала зародження прикладної галузі їх збереження, в основному в часи становлення державності Київської Русі. Вже тоді природно-заповідна справа почала формуватися як комплексна сфера людської діяльності.

Третій етап (XVII століття - 1850 рік) характеризується двома напрямами заповідання природи.

Перший напрям- виділення "заказних гаїв", "заповідних дерев", "засічних лісів", система яких на Харківщині проіснувала до кінця XVII століття, а також "корабельних лісів" (для кораблебудування, обороно­здатності). На даному етапі охороняються не лише окремі види, а й унікальні та типові ландшафти, що мають наукове, культурно-освітнє та соціальне (рекреаційне) значення. Наприклад, для збереження пер­вісності природи водойм у 1701 році російський цар Петро І видав лі­соохоронний указ, яким заборонялося розчищувати ліси на відстані ЗО верст від русел рік. Заповідними вважалися і річки чи окремі місця в руслах, які строго охоронялися спеціальними указами. В них заборо­нялося ловити рибу та використовувати нерестилища, як наприклад, на річці Сіверський Донець.

Другий напрям- "заповідання естетичної природи". В той час природні об'єкти почали заповідати з метою збереження їх надзвичай­ної краси, зокрема цілющі джерела, водоспади, великі брили, скелі тощо. Під час заповідання знову проявилися сакральні ідеї, зокрема, здійснювалися спеціальні ритуали із освяченням природи священика­ми. Особливу роль у цьому відігравали монастирі, які були зобов'язані державою вести нагляд за освяченими об'єктами. Так збереглося ба­гато унікальних природних угідь. За часів існування Запорізької Січі з естетичних міркувань під охорону взято було лише лісове урочище на Монастирському острові на Дніпрі. У такий спосіб тоді зберігся і відо­мий ліс на Ворсклі завдяки Охтирському монастирю, урочище крейдя­ної сосни - завдяки Святогірському. Лісові урочища "Китаєво", "Конча-Заспа" і "Голосіївський ліс" під Києвом також були збережені монахами.

В іншому аспекті (здебільшого при монастирях) у цей час почина­ють широко створюватися штучні декоративні природні об'єкти, хоча варто зауважити, що вони, зокрема плодові сади, історії відомі ще з часів Київської Русі, але розквіт цих ідей, безперечно, розпочався вже з XVII століття. Хронологія подій була такою:

1631 р. - у Києві за наказом митрополита Петра Могили був ство­рений перший в Україні декоративний сад при Києво-Печерському мо­настирі в Голосіївській пустині, який за своїми обрисами нагадував кон­тури лаври;

1635 р.- створюється Підгорецький декоративний сад на Львів­щині;

1675 р. - створюється Хомутецький декоративний сад на Полтав­щині;

1682 р. - створюється Печерський декоративний сад на Вінниччині.

Особливо протягом XVIII століття у приватних поміщицьких са­дибах проектуються нові декоративні сади, дендрологічні парки й інші зразки садово-паркового мистецтва. Деякі з них завдяки таланту фран­цузьких, німецьких та італійських ландшафтних архітекторів стали ві­домими у світі. Хронологія створення цих об'єктів була такою:

1705 р. - створюється Кагарлицький парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Київщині;

1710р.- створюється Гощанський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Рівненщині;

1724 р.- створюється Старомерчицький парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Харківщині;

1730р.- створюється Вишнівецький парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Тернопільщині;

1731р. - створюється Оброшинський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Львівщині;

1739 р.- створюється Новоселицький парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Хмельниччині;

1750 р.- створюється Самбірський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Львівщині;

1760 р.- створюється Раєвський та Скала-Подільський парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва на Тернопільщині;

1775 р. - створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва: Івницький на Житомирщині, Велико-Бурімський на Черкащині, Михай­лівський на Хмельниччині і Ташанський на Київщині;

1780 р.- створюються парки-пам'ятки садово-паркового мисте­цтва: Верхівнянський на Житомирщині і Краснокутський на Харківщині;

1783 р.- створюється Корсунь-Шевченківський парк-пам'ятка са­дово-паркового мистецтва на Черкащині;

1785 p. - створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецт­ва: Антопільський на Вінниччині, Малієвецький на Хмельниччині;

1788 р. (або 1793 р.)- вірогідно був започаткований дендрологіч­ний парк "Олександрія" у Білій Церкві на Київщині;

1795р.- створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецт­ва: Немирівський на Вінниччині, Буський і Міженецький на Львівщині, Козачанський на Черкащині, Місхорський в Криму, а також у місті Рівне;

1796р. - створюється дендрологічний парк "Софіївка" в Умані на Черкащині та Ободівський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Вінниччині, на Галичині організовується перший в Україні зоологіч­ний парк;

1797р. - вірогідно починається будівництво дендрологічного пар­ку "Олександрія" у Білій Церкві на Київщині завдяки графині О.В. Бра-ницькій.

У першій половині XIX століття засновуються природоохоронного значення такі штучні об'єкти:

1800 р. - створюється Більче-Золотецький парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Тернопільщині;

1804 р. - створюється ботанічний сад при Харківському універси­теті;

1806 р. - створюється Кременецький ботанічний сад при Вищій Волинській гімназії;

1808 р. - створюється Гурзуфський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва в Криму;

1810р.- створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецт­ва: Трощанський на Житомирщині, Кам'янський на Черкащині, Анто-нівський і Самчиківський на Хмельниччині, Шарівський на Харківщині;

1812 р. - створюється Нікітський ботанічний сад, а також парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва "Утьос-Карасан" в Криму;

1815р.- створюється Новочорторийський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва на Житомирщині;

1820 р. - створюється Алупкінський парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва в Криму;

1825 р. - створюються парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва: Лівадійський і Масандрівський в Криму, а також у місті Вінниця;

1830р. - на Володимирській гірці в Києві створюється парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва;

1831p. - створюється Сокиринський парк-пам'ятка садово-парко­вого мистецтва на Чернігівщині;

1834 р. - на Чернігівщині місцевий поміщик і.М. Скоропадський за­кладає дендрологічний парк "Тростянець";

1839 р. - в Києві при університеті Святого Володимира заклада­ється ботанічний сад;

1848 р. - в Чинадієві на Закарпатті створюється парк-пам'ятка са­дово-паркового мистецтва.

 



08.02.2012 manyava 0

ТОП користувачів