ІСТОРІЯ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ Частина 4

Восьмий етап (1991-1999 роки) - етап "стрімкого розквіту або десяти "золотих" років природно-заповідної справи". Початок десяти­річчя знаменувався новою незалежною природоохоронною політикою, яка призвела до прогресу природно-заповідної справи на фоні загаль­ноекономічної стагнації держави. Головними хронологічними подіями цього етапу були:

1991р. - прийняття Верховною Радою України базового для всієї природоохоронної галузі Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", в якому наводиться нова класифікація при­родно-заповідного фонду; відновлено заповідний статус Кримському природному заповіднику;

1992р.- прийняття Верховною Радою України основного для природно-заповідної справи Закону України "Про природно-заповідний фонд України"; ЮНЕСКО видає сертифікат про віднесення території Карпатського державного заповідника до світової мережі біосферних резерватів;

1993р.- прийняття Верховною Радою України постанови "Про впорядкування управління заповідниками та національними природ­ними парками", згідно з якою Карпатський біосферний заповідник та національні природні парки - Карпатський і "Синевир" було підпоряд­ковано Міністерству охорони навколишнього природного середовища України; до території Карпатського біосферного заповідника приєдну­ється Стужицький масив; створюються біосферні заповідники, нові за­казники і пам'ятки природи;

1994р. - прийняття Верховною Радою України Програми перспек­тивного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), видано Указ Президента України "Про резервування для наступного запові­дання цінних природних територій", створюються нові заказники загаль­нодержавного значення,

1995р. - на виконання вищезазначених документів постановою Кабінету Міністрів України створено Головне управління національних природних парків і заповідної справи як урядовий орган у системі Міні­стерства охорони навколишнього природного середовища України, а також прийнято іншу важливу постанову "Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення", згідно з якою в Україні затверджено 22 водно-болотні угіддя міжнародного значення; створюється національний природний парк "Вижницький";

1996р. - створюються природні заповідники "Єланецький степ", "Горгани", національний природний парк "Подільські Товтри", а також нові заказники і пам'ятки природи загальнодержавного значення;

1997р. - прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Про вдо­сконалення державного управління заповідною справою в Україні", якою зокрема затверджені пріоритетні напрями наукових досліджень; створюється національний природний парк "Святі Гори"; до території Карпатського біосферного заповідника приєднуються масиви - "Чорна гора" та "Юліївська гора";

1998р. - створюються Дунайський біосферний заповідник, Казан-типський та Опукський природні заповідники, Яворівський національ­ний природний парк, нові заказники і пам'ятки природи загальнодер­жавного значення, розширюється територія Чорноморського біосфер­ного заповідника;

1999р. - створено національні природні парки - "Сколівські Бес­киди", "Деснянсько-Старогутський", Ужанський, Рівненський природний заповідник, розширено територію Шацького національного природного парку, Міжнародним координаційним комітетом з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" прийнято рішення про приєднання Ужанського національного природного парку та регіонального ландшафтного парку "Надсянський" до території польсько-словацького біосферного резер­вату "Східні Карпати", а Дунайський біосферний заповідник включений до складу світової мережі біосферних резерватів, цим же рішенням був створений румунсько-український біосферний резерват "Дельта Дунаю"

Таким чином, особливо інтенсивний розвиток природно-заповідної справи спостерігався в першому десятиріччі від проголошення неза­лежності України. В кінці даного етапу в Україні існувало чотири біосфер-ні заповідники, 16 природних заповідників та 11 національних природ­них парків, що свідчить про зовсім іншу ситуацію, ніж до 1991 року. Тобто заповідники чи національні природні парки створювались щоріч­но (табл. 2.2).

Дев'ятий етап (2000 рік - до теперішнього часу) - етап "форму­вання екологічної мережі". З початком нового тисячоліття наступила нова парадигма природно-заповідної справи - це відновлення через екологічну мережу втраченої екологічної рівноваги ландшафтів, біомів і біосфери в цілому.

Послідовність основних хронологічних подій цього етапу є такою:

2000р. - Міжнародним координаційним комітетом з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" прийнято рішення про видачу відповід­ного диплому Дунайському біосферному заповіднику; Верховною Ра­дою України прийнято Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки"; розширено територію природного заповідника "Медобори"; створено нові заказники і пам'ятки природи загальнодержавного зна­чення, прийнята постанова Кабінету Міністрів України "Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України";

2001р. - у Волинській області створюється Черемський природ­ний заповідник;

2002р. - в Івано-Франківській області створюється національний природний парк "Гуцульщина"; оголошено про створення нових заказ­ників і пам'яток природи загальнодержавного значення;

2003р.- Указом Президента України від 15 вересня цього року "Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використан­ня природних ресурсів" Державну службу заповідної справи Мінеко-безпеки України передано до Державного комітету природних ресурсів України;

2004р. - приймається Закон України "Про екологічну мережу Украї­ни"; Указом Президента України від 6 березня цього року "Про внесення змін до указів Президента України" Державну службу заповідної справи передано від Державного комітету природних ресурсів України до Міні­стерства охорони навколишнього природного середовища України; інши­ми указами Президента України створюються національні природні пар­ки: в Івано-Франківській області- Галицький, в Чернігівській -Ічнянський, у Харківській - 'Гомільшанські ліси"; розширено території Луганського природного і Дунайського біосферного заповідників, "моди­фіковано" заповідну зону останнього; на державному рівні вжито невід­кладних заходів щодо забезпечення додержання законодавства у ме­жах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема в Шацькому національному природному парку.

 



08.02.2012 manyava 0

ТОП користувачів