МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Класифікація природно-заповідного фонду України

Класифікація природно-заповідного фонду України

28.04.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Законом України "Про охорону навколишнього природного сере­довища" (1991 рік) передбачено створення системи природних терито­рій та об'єктів, що підлягають особливій охороні. Згідно із цим законом, особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної ситуації, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину терито­ріальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду (рис. 5.1), курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водо­захисні, полезахисні й інші типи територій та об'єктів (місця зростання видів Червоної книги України), що визначаються законодавством Укра­їни. До інших типів територій та об'єктів особливої охорони, що визна­чаються законодавством України, також можна віднести зелені зони міст, ландшафтні парки, лісопарки, дендрарії та інші території садово-паркового господарства. Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються терито­рії, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні дже­рела, кліматичні й інші умови, сприятливі для лікування й оздоровлен­ня людей. З метою охорони природних цінностей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і ви­снаженню встановлюються округи їх санітарної охорони. В межах ку­рортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка су­перечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні властивості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні. Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Вер­ховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України. Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призна­чені для туризму і організованого масового відпочинку населення. На території рекреаційних зон забороняється: а) господарська й інша ді­яльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміна природного ландшафту та проведення інших дій, що супере­чать використанню цих зон за прямим призначенням. Режим викорис­тання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, місцевими Радами відповідно до законодавства України та Автономної Республіки Крим. Відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (1992 рік) класифікаційна структура природно-заповідного фонду України включає в себе 11 категорій територій та об'єктів за­гальнодержавного і місцевого значення. Сюди належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники (біосферні резервати за міжнародною номенклатурою), національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Території та об'єкти природно-заповідного фонду України можуть поділятися за: а) походженням (природне, штучне); б) категоріальною приналежністю (підкатегорії, типи категорій, наприклад, заповідники); в) адміністративним рангом (міжнародний, загальнодержавний, місце­вий); г) функціональним значенням (багатофункціональний, мало функціональний), д) правовим статусом (юридична особа, неюридична осо­ба, тобто за збереження відповідає землекористувач) (табл. 5.2). Характеристика категорій Біосферні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколиш­нього природного середовища, його змін під дією антропогенних фак­торів. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідни­ків, національних природних парків з включенням до їх складу терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних резер­ватів. Біосферні заповідники повинні включати: типові для окремих біомів ландшафти, екотопи рідкісних видів флори і фауни, біоценозів, рідкісні екосистеми, які сприяють збереженню біорізноманіття, терито­рії зі збалансованими господарськими ландшафтами, які збереглися в результаті раціональних традиційних форм природокористування. До екологічних завдань відносяться збереження біотичного і ландшафт­ного різноманіття, екологічний моніторинг за природними й антропо­генними змінами; до економічних - користування екологічно обґрунто­ваними методами господарювання із застосуванням економічно доцільних технологій; до соціальних - збереження культурних ціннос­тей, екологічна освіта, виховання та підвищення екологічної кваліфіка­ції фахівців охорони природи У біосферних заповідниках функціону­ють вчена або науково-технічна ради. Головною темою багаторічних безперервних наукових досліджень у них є ведення "Літопису природи" за спеціальною програмою. Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які повністю вилучаються з господарського використання, створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони Основними завданнями природних заповід­ників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколиш­нього природного середовища, розробка на їх основі природоохорон­них рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і фахівців у галузі охорони навколишнього природного середовища та природно-заповідної справи. Головною науковою темою є "Літопис природи". Національні природні парки- природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного зна­чення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефектив­ного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особ­ливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам, а деякі території й акваторії залишаються у віданні інших землевласників і зем­лекористувачів. Основними завданнями національних природних парків є збере­ження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів, створення умов для організованого туризму, відпочинку й інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів, проведення нау­кових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреацій­ного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони довкілля й ефективного використання природних ресурсів, проведення еколого-освітньої роботи. Головною науковою темою є "Літопис приро­ди". У національному природному парку функціонує науково-технічна рада. Регіональні ландшафтні парки - природоохоронні, рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що створюються з ме­тою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природ­них об'єктів у їх власників або користувачів. У разі необхідності вилу­чення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів для по­треб регіональних ландшафтних парків провадиться в порядку, встановленому законодавством України. Основними їх завданнями є збереження цінних природних та істо­рико-культурних комплексів та об'єктів, створення умов для ефектив­ного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в при­родних умовах з дотриманням режиму збереження заповідних природних комплексів та об'єктів, сприяння екологічній освітньо-виховній роботі. На території регіонального ландшафтного парку може проводитися поліфункціональне зонування з урахуванням вимог, уста­новлених для територій національних природних парків. У регіональ­них ландшафтних парках важливим завданням повинно бути і збере­ження історико-культурних об'єктів, сприяння соціально-економічному розвиткові території, організація екологічного туризму та освіти насе­лення. У деяких країнах Європи ці природно-заповідні території називають природними парками, і як окрема категорія були виділені на І всесвіт­ньому конгресі національних парків, який відбувся в місті Сіетл (США) є 1962 році. Перший регіональний ландшафтний парк в Україні "Дністров­ський каньйон" був створений у Тернопільській області в 1990 році. Заказники- природні території чи акваторії, які виділяються і створюються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Заказники поділяються на ландшафтні, лі­сові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіоло­гічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово­спелеологічні загальнодержавного та місцевого значення. У заказниках передбачається диференційований режим збереження екосистем. Введення елементів заповідного режиму можливе на окремих об'єктах, що підлягають збереженню чи відтворенню без втручання. Заказники загальнодержавного значення створюються на природних об'єктах, що мають також загальнодержавне значення, наприклад, у місцях наявно­сті видів, занесених до Червоної книги України, міжнародних "червоних переліків" та конвенцій, рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, в межах водно-болотних угідь загальнодержавного зна­чення, а заказники місцевого значення - відповідно на природних об'єктах регіонального і місцевого значення (табл. 5.2, 5.3; рис. 5.1). Пам'ятки природи- окремі унікальні природні утворення, які мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення і створюються для збереження їх у природному стані. Вони поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геоло­гічні загальнодержавного та місцевого значення. Для категорії (табл. 5.3) встановлюється диференційований, переважно заповідний, з еле­ментами заказного режиму збереження. Заповідні урочища - лісові, степові, болотні й інші відокремлені цілісні виділи в ландшафтах, що мають важливе наукове, природоохо­ронне й естетичне значення, і створюються з метою збереження їх у природному стані. Однак, головною функцією є збереження цілісності природного урочища як фізико-географічного утворення. Образно ка­жучи, це "мікрозаповідники" - заповідні ділянки місцевого значення, природні резервати за міжнародною номенклатурою. У заповідних урочищах, в основному, запроваджується режим абсолютної заповід­ності. Це одна із найдавніших категорій природоохоронних територій в Україні. В Карпатах перші природні резервати були виділені для пралі­сів Чехословаччини в 1838 році. Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефектив-ного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботаніч­них колекцій, ведення наукової, навчальної й освітньої роботи. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються у користування ботанічним садам, які є науково-дослідними, природоохоронними установами за­гальнодержавного і місцевого значення. У деяких із ботанічних садів загальнодержавного значення функціонують вчені та спеціалізовані вчені ради для захисту дисертаційних робіт.


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /