Резервування природних територій

      Резервування базується на необхідності вилучення з корінного перетворення природних територій, які відіграють важливу роль у збе­реженні біоти та забезпеченні екологічного балансу ландшафтів. З ме­тою призупинення подальшої деградації та екстренного поліпшення стану ландшафтів, на нашу думку, держава повинна забезпечити пріо­ритетність резервування незалежно від відомчих галузевих завдань. Всі обставини необхідності резервування варто вияснити шляхом нау­ково обґрунтованого регіонального аналізу ситуації. Крім того, обме­женнями для виділення природних територій під резервування та за­повідання можуть служити об'єктивно неприйнятні економічні втрати природних ресурсів, які вилучаються з господарського використання. При цьому природоохоронні, екологічні, естетичні, рекреаційні мотиви мають переваги перед господарськими й економічними. Також можуть бути і компромісні варіанти, які гармонійно узгоджуються в рамках ком­плексного раціонального природокористування.

Процес резервування починається з наукового пошуку масивів чи ділянок природної рослинності, які підлягають першочерговій охороні. Пріоритетними серед шляхів наукового пошуку є рекогносцировочні польові дослідження. Під час резервування необхідно знати думку на­селення про акцію та вірогідні зміни в потоках трудових ресурсів у зв'язку зі створенням у перспективі природно-заповідної території, до­цільно також визначити категорію майбутньої природно-заповідної те­риторії, а на науковій основі - норми режимів збереження біорізнома-нітгя. Тему процес резервування повинен відповідати наступним тактичним вимогам:

1) зарезервований об'єкт має відігравати середовищестабілізуючу роль на рівні організації екосистем від екотопічного до зонального рів­ня в екологічно нестабільних регіонах;

2) об'єкт резервується з метою запобігання зникнення того чи іншого компонента екосистеми, що має ресурсне значення;

3) резервуються всі корінні й умовно корінні екосистеми;

4) незалежно від ступеня антропогенної деградації резервуються деревостани, вік яких для хвойних порід досягнув 60-70 років, широко­листяних - 70-80 років;

5) резервуються лісові ділянки, на яких виникла раптова загроза знищення рідкісних популяцій видів та фітоценозів.

Таким чином, резервування цінних природних територій- це процес створення резерву особливо цінних природних територій та об'єктів для наступного перспективного заповідання з метою недо­пущення їх знищення або руйнування.

З вищевикладеного випливає, що головними принципами резер­вування можуть бути:

-       першочерговості - терміново визначаються найбільш вразливі екосистеми, ландшафти, окремі регіони чи навіть природно-географічні зони, де необхідне резервування у зв'язку із загрозою їх інтенсивної деградації та ліквідації екологічно конфліктних ситуацій;

-       масштабності- охоплюється якомога більша площа природ­них територій за ступенем збереження їх екосистем, що є необхідним для забезпечення життєвості популяцій видів флори та фауни, фітоце­нозів та фауністичних комплексів;

-       перспективності- визначається у кількісному й якісному від­ношеннях поетапність формування перспективної мережі зарезерво­ваних земель;

-       спадкоємності - формування перспективної мережі зарезер­вованих земель є територіальною основою для завершеної географіч­ної мережі природно-заповідних територій.

Державні заходи у сфері резервування

Феномен резервування був започаткований у 1992 році українсь­кою прородно-заповідною справою на державному рівні. Щось подібне було у США в 70-х роках минулого століття, коли діяла спеціальна про­грама з відбору "елементів природного різноманіття", складався список ділянок для придбання спеціальними організаціями природних земель з метою їх збереження, створювалися бази даних, в які закладалися відомості про особливості і число об'єктів, стан, статус, місцезнахо­дження тощо. Безперечно, маючи таку інформацію, можна обґрунто­вано підійти до створення природно-заповідної території.

На виконання Закону України "Про природно-заповідний фонд України" основний тягар резервування покладається на центральний, спеціальний урядовий і територіальні органи виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища. Головними держав­ними засадами формування географічної мережі природно-заповідного фонду України є власне директивні документи. В історії резервування були здійснені дві державні акції. Першими державними заходами, якими передбачалося планомірне створення зарезервованих природ­них територій, на основі складених вченими переліків особливо цінних природних територій були відповідні укази Президента України від 10 березня 1994 року та 24 квітня 1998 року. Вони були зарезервовані з метою збереження цінних природних комплексів та об'єктів, генофо­нду тваринного й рослинного світу, місцезнаходжень рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин та по­ліпшення умов для задоволення рекреаційних потреб населення. Від­повідно землі на площах близько 730 тис га та 6389 га були зарезер­вовані для наступного заповідання шляхом створення нових та розши­рення існуючих територій природно-заповідного фонду України.

У1994 році були зарезервовані такі природні масиви:

під національні природні парки - Сіверськодонецький у Луганській, Гомільшанський у Харківській, Південноподільські ліси (16480 га) у Вінницькій, Шацьке Поозер'я (43000 га) у Волинській областях;

під природні заповідники - Рівненські болота (48000 га) у Рівнен­ській, Старогутський бір (7300 га) у Сумській, Кременецькі гори (15000 га) у Тернопільській областях;

під заказники і пам'ятки природи загальнодержавного значення зарезервовано більше ЗО об'єктів загальною площею 64420 га земель переважно держлісфонду.

Найбільше об'єктів (6 об'єктів) було зарезервовано у Дніпропет­ровській області на площі 56600 га, а потім у Київській (3) - 2921 га, Львівській (3)- 1061 га, Одеській (2)- 1000 га та Сумській областях (1)-2538 га.

З метою створення в перспективі природного заповідника на Во­лині у 1998 році були зарезервовані у Черемські ліси (2968 га), а також під заказники загальнодержавного значення такі масиви: болота "Сіве-рін" (1504 га), "Острів" (455 га), Кравчукове (172 га) та лісовий масив "Середовщина" (288 га) у Чернігівській області.

Зарезервовані таким чином природні території увійшли у наступ­ний державний документ, а саме до Програми перспективного розвит­ку заповідної справи в Україні ("Заповідники": 1994-2005 роки). Даною програмою було передбачено створення:

природних заповідників: Південноподільський (16480 га) у Вінни­цькій, Рівненський (50100 га) у Рівненській, Старогутський (7213 га) у Сумській областях;

національних природних парків: Голосіївський (3000 га) у межах Києва, Ічнянський (46680 га) та Мезинський (31600 га) у Чернігівській, Черкаський бір (40000 га) у Черкаській областях.

Програмою "Заповідники" також планувалося розширення Чорно­морського біосферного заповідника на 368000 га, Канівського природ­ного заповідника на 4500 га та Шацького національного природного парку на 43000 га. Доречно відмітити, що досі не створені Південно-подільський природний заповідник, Голосіївський та "Черкаський бір" національні природні парки, а також не розширено територію Ка­нівського природного заповідника. З цього можна зробити висновок, що за перші 10 років незалежності України на виконання програми "Заповідники" в державі створювалось щороку по одному заповіднику чи національному природному парку. Для порівняння, за весь час іс­нування радянської влади в Україні припадало створення одного об'єкта раз на п'ять років.

У зв'язку з роздержавленням, розпаюванням та приватизацією земель погіршились умови для розвитку географічної мережі природ­но-заповідних територій на загальнодержавному рівні. З прийняттям Земельного кодексу України зупинився процес резервування природ­них територій для наступного заповідання. Землекористувачі та зем­левласники практично перестали погоджувати проекти резервування та проекти створення нових заповідників і національних природних пар­ків. Незважаючи на це, проблема резервування залишається одним із головних завдань сучасної природно-заповідної справи на час велико­масштабної приватизації землі.

Для резервування природних територій на місцевому рівні необ­хідно здійснити такі перші кроки - підготувати обґрунтування з чіткою картосхемою розташування природних ділянок, попередньо погодити ділянки із землекористувачами та мати висновки територіальних орга­нів влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, лісового, сільського, рибного й інших господарств, а також органів міс­цевого самоврядування.

Отже, в Україні потрібно здійснити термінове резервування залиш­ків найбільш цінних природних територій - степових ділянок, пралісів та корінних лісів, водно-болотних угідь та інших унікальних утворів природи, що мають вагоме наукове й природоохоронне значення. Для цього треба оголосити загальнодержавну акцію створення переліку потенційних для заповідання природних територій на основі виключно наукових обґрунтувань та переконань на погодження землекористува­чів і землевласників. Цінність запропонованих територій для резерву­вання має визначатися профільними науково-дослідними інститутами та вищими навчальними закладами. Кошти на оплату за подання об­ґрунтовуючих матеріалів можна передбачити з державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища або міжнаро­дних фондів. За результатами акції відповідно до чинного законодав­ства, зарезервовані землі мають бути оголошені заповідними.

 



09.02.2012 manyava 0

ТОП користувачів