Системні основи формування мережі природно-заповідних територій

Система - це виділена з навколишнього середовища цілісна мно­жина елеменів, які об'єднані між собою сукупністю внутрішніх зв'язків та відношень. Виходячи з даного визначення, для аналізу системи необхідно виділити елементи, з яких вона складається, та внутрішні зв'язки і відношення, які утворюють систему. Розуміння елементів у загальному вигляді не потребує пояснень - це те, що вступає у взає­модію, взаємозв'язки, що має відношення до інших об'єктів, понять, категорій системи, це - склад системи. Елементи системи розгляда­ються з урахуванням їх місця та функції в цілому, вони відносно не­подільні, лише в контексті відповідного завдання і об'єкта. Не потребує особливих пояснень та розуміння взаємозв'язків і взаємовідношень елементів у системі.
Сила внутрішніх зв'язків, які створюють систему в даному випадку, в інших різних системах може бути досить різною. Якщо є зв'язки між окремими елементами, які створюють систему, тоді має бути і єдність між ними. У цьому аспекті важливе значення відіграє встановлення цих внутрішніх зв'язків. В.І. Василевич вважає, якщо в сукупності елементів з'являється якась цілісність, загальні властивості й упорядкованість, то її можна приймати за систему.
Вимога щодо системності по відношенню до природних об'єктів, що охороняються, є відбиттям розвитку системного підходу до всіх га­лузей знань за останні 25 років і може слугувати інструментом упоряд­кування та надання існуючій сукупності природно-заповідних територій нових властивостей та нової цінності.
Виходячи із вищевикладеного, природно-заповідний фонд може бути розглянутий з точки зору не лише як проста сукупність дискретних державних категорій заповідності, але і як певна система всіх охорон­них природних наземних й акваторіальних об'єктів, що мають цілісне загальне призначення, але різні функції. Питання про створення єдиної системи природно-заповідних територій, як одного з напрямів глобаль­ного збереження природи, було порушене вченими лише за останні декілька десятиріч, коли екологічна криза стала очевидною. Складність цього питання полягає ще у тому, що існуючі мережі природно-заповід­них територій створювалися поступово, в міру того, як бралися під охорону окремі природні об'єкти. Природно, що мета створення систе­ми в її сучасному сприйманні не ставилася. Тому, як вважає А.Ж. Мел-лума (1988), при плануванні системи природно-заповідних територій для конкретних територіальних одиниць (областей, районів тощо) необ­хідно передбачити набір категорій об'єктів заповідання, який би за­безпечив вирішення поставленої мети, а також набір поодиноких тери­торіальних об'єктів природи, які планується охороняти.
Система природно-заповідних територій є реальним явищем, і водночас абстрактним відображенням дійсності. Створення такої аналітичної системи представляє розумову діяльність по упорядкуван­ню природно-заповідних територій за системними принципами, які бу­ли вибрані. При визначенні поняття "системи" необхідно враховувати тісний взаємозв'язок його з поняттям "елемента", "цілісності", "структу­ри", "зв'язку" тощо.
З позицій системного підходу цілком логічно вважати, що елемен­тами системи природно-заповідних територій можуть бути й природо­охоронні категорії' об'єктів різних рангів, де цілісність системи визнача­ється спільністю цілей збереження та відновлення генофонду, біоріз-номанітності, еталонів природних екосистем тощо. Структурність системи природно-заповідних територій визначається таким набором доповнюючих категорій, який може представити у достатній мірі цілісну просторову систему конкретної територіальної одиниці. Ієрархічність, багатоскладовість характеризують будову системи та її функціонування. Окремі рівні системи обумовлюють нові аспекти її поведінки, а цілісне функціонування виявляється результатом взаємодії всіх її сторін та рівнів ієрархії. Система природно-заповідних територій характеризу­ється не тільки наявністю зв'язків та відношень між її елементами, але і неподільною єдністю у взаємозв'язках з екзогенним середовищем, з яким система виявляє цілісність. Природно-заповідні території завжди беруть участь у формуванні умов середовища, а також виконують різні захисні функції, що обумовлено їх положенням у просторі по відно­шенню до різних джерел впливу.
У багаточисельних бібліографічних джерелах часто вживаються терміни "мережа" та "система", причому здебільшого мова йде в основ­ному про мережу, а не про систему природно-заповідних територій. Лише деякі автори розуміють мережу як систему, а М.Ф. Реймерс та О.В. Яблоков (1982) навіть протиставляють ці терміни. На нашу думку, зазначені поняття дуже близькі і, можливо, відрізняються лише за об­сягом. Мережа передбачає формування єдиної цілісності та структур­ності на території і представляє собою лише сукупність рівномірно або нерівномірно розміщених природно-заповідних територій. З нашої точ­ки зору, система володіє яким-небудь абстрактно-просторовим цілісним окресленням, а мережа є його матеріально-територіальним відобра­женням. Чи правомірно мережу розуміти як систему? А.Ж. Меллума на це питання відповідає таким чином, що певна ціленаправлена діяльність з охорони природних об'єктів - їх виявлення, збереження, облік, управління діями - все це надає сукупності природно-заповідних територій системних властивостей. Саме в цьому аспекті варто гово­рити про систему. З таким трактуванням можна погодитися, однак сис­тема володіє більш складним механізмом своєї побудови і функціонування елементів, що знаходяться у взаємозв'язку та різнобічних відношеннях. Врешті-решт основні системні аспекти про­являються в цілісності і структурності, відкритості та динамічності, зовнішній взаємозалежності системи, внутрішній взаємозв'язаності її елементів. Єдність елементів створюється завдяки наявності прин­ципів, способів, законів зв'язку, відношень їх у рамках єдиного цілого. З позицій сучасної теорії системного підходу очевидна і система управління. За станом природних об'єктів можна однозначно оцінити їх внутрішні зміни, визначені процесами саморозвитку природи даного регіону і біосфери в цілому й обсягами вилучення природних ресурсів. Тому емпірично побудована сукупність об'єктів має бути замінена сис­темою, організованою відповідно за спеціально розробленими принци­пами управління.
Планування мережі природно-заповідного фонду здійснюється на науковій основі, здебільшого за басейновим підходом, часто на підста­ві даних про ландшафтну структуру регіону, за показниками його біо­тичного різноманіття та основних напрямів поточного та перспективно­го господарського освоєння. Мінімальним рівнем планування системи є екорегіон (той же басейн ріки), у якому втілюється загальнодержавна система охорони й управління природно-заповідними територіями.
Система природно-заповідних територій повинна відповідати ряду вимог, які забезпечують вирішення поставлених перед нею завдань.
Полїфункціональність. Ця вимога випливає з поліфункціональної ролі фітостроми, тому система повинна враховувати всі її функції та рівні організації з метою забезпечення повноосяжного збереження природної різноманітності.
Розвинутість. Система повинна охоплювати всі території у відповідності до конкретних цілей її створення в конкретних природних та соціально-економічних умовах. Ступінь розвинутості може бути оха­рактеризований зайнятою площею або питомою вагою площі природ­но-заповідної території чи показаний через розвинутість її структури, як просторової, так і категоріальної. Уявлення про категоріальну та функціональну розвинутість системи дає співвідношення категорій та функцій природно-заповідних територій, які розрізняються за статусом і режимом збереження.
Взаємопов'язаність. Система природно-заповідних територій пов'язана із системою вищого рівня, в рамках якої вирішуються більш загальні природоохоронні завдання: ресурсоохоронні, середовищетві-рні та об'єктозахисні, пізнавально-рекреаційні, етноохоронні, наукові.
Вона має бути інтегрованою із системою свого управління, господар­ського розвитку, наукових досліджень та іншими системами, які до цьо­го мають відношення.
Повнота. Система повинна охопити найцінніші для науки та гос­подарства природно-територіальні комплекси, які сформувалися в різних екологічних умовах, і відображати широтно-меридіанальні, а в гірських регіонах - висотно-поясні закономірності розповсюдження лісових комплексів. Вона має охопити максимальну кількість раритет­них об'єктів регіону та репрезентативно характеризувати природу його фізико-географічних та біогеографічних територіальних одиниць.
Відкритість і простота. Система повинна мати можливість постійного доповнення об'єктами та новими категоріями або удоскона­лення без корінної перебудови, а також здатність досить спрощеного цілеспрямованого управління.
Довговічність. Система є постійною щодо збереження функцій протягом всього часу і не може бути розформованою, оскільки створю­ється на вічне існування.
За різними критеріями система може поділятися на підсистеми. Наприклад, за значенням легітимних категорій можна виділити такі категоріальні підсистеми.
Міжнародна. Біосферні заповідники відповідно до своїх завдань і цілей повинні бути основою глобальної системи контролю за станом, еволюцією й антропогенними змінами природних екосистем. Створен­ня мережі біосферних заповідників (біосферних резерватів) дозволяє виконати завдання Програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" та Севільської стратегії. Якщо біосферний заповідник як категорія є най­вищою формою природно-заповідних територій, то за кількісним скла­дом ми не можемо визнати, що він повинен займати центральне місце в системі, оскільки представленість біосферних заповідників на національному рівні охорони може виявитися недостатньою для вирішення глобальних завдань. У систему природно-заповідних тери­торій, як центрів суворого режиму збереження ландшафтів та бюріз-номаніття, вони повинні бути включені як паліативи для природних за­повідників.
За аналогічними принципами формування мережі біосферних за­повідників створюються умови для організації мережі подібних за зав­даннями та структурою об'єктів таких категорій як міждержавний за­повідник та природний міжнаціональний парк. Створення спільних природних заповідників та національних природних парків, як вважає СМ. Стойко (1992), є однією з форм міжнародного співробітництва в галузі охорони природи, до якого країни закликають МСОП, ЮНЕП, ЮНЕСКО. Для їх організації можливості в Україні є, особливо в Кар­патському регіоні. Тут створено перший у світі міждержавний трилате­ральний (Україна, Словаччина, Польща) біосферний резерват "Східні Карпати", який на території нашої держави представлений Ужанським національним природним парком та регіональним ландшафтним пар­ком "Надсянський".
Загальнодержавна. Система природних заповідників в Україні в цілому вже склалася завдяки глибокій історичній сутності цієї категорії, яка є головною в структурі даної підсистеми. Сюди можна також долу­чити національні природні парки, які у значній мірі відповідають вимо­гам державного рівня охорони природи. Ці природно-заповідні терито­рії виявилися найзручнішими для сприйняття нових концепцій у природно-заповідній справі. На них покладено завдання інтеграції ідей охорони природи із соціальними, культурними й економічними інтере­сами, національними традиціями. Системи категорій національного рівня охорони природи у країнах Європи є найбільш розгалуженими та представницькими. Мета збереження природи висуває національні природні парки в ряд територій, що особливо охороняються, а також вказує на їх багатофункціональне призначення - від ресурсоохоронно-го до еталонно-заповідного.
Регіональна. Вивчення організації відпочинку в зарубіжних націо­нальних парках показало, що ні законодавче забезпечення охорони, ні обмеження відвідування не можуть зменшити надвикористання цінних у науковому або рекреаційному відношенні об'єктів, якщо поблизу них не створені умови для приваблення відпочиваючих на більш ординарні ресурси природних територій. З огляду на це біля національних при­родних парків повинні створюватися регіональні ландшафтні парки, які відіграють важливу роль у системі охорони природи багатьох країн Єв­ропи. Поняття регіонального ладшафтного парку значно ширше, ніж поняття деяких категорій місцевого значення.
Місцева. У системі природно-заповідних територій необхідна й така категорія, яка передбачає відновлення та відтворення окремих або декількох компонентів найбільш цінних типових чи унікальних при­родних комплексів. Цією категорією може бути заказник, який також має важливе регіональне значення у системі природно-заповідних те­риторій, а як форма охорони є досить ефективною. Найбільш спроще­ну за завданнями й образну за уявленням форму мають пам'ятки при­роди. Введення цієї категорії до місцевої підсистеми необхідне для охорони незначних за площею територій (лісовий квартал, виділ) та окремих її об'єктів. Естетичний і культурно-освітній аспект пам'яток природи істотним чином відрізняє їх від заказників, а менша площа - і від регіональних ландшафтних парків. У класифікації природно-запо­відного фонду України ще є одна особлива категорія місцевого зна­чення - заповідне урочище. За цілями й об'єктами охорони ця катего­рія близька до мікрозаповідників (філіалів, відділень чи масивів природних і біосферних заповідників), а відрізняється лише за ознакою наявності у заповідного урочища не штучних, а природних меж.
Аналізуючи структуру системи природно-заповідних територій, з нашої точки зору, необхідно виробити чіткі критерії розмежування між об'єктами міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення. Наприклад, важко відрізнити за науковою цінністю заказник загально­державного значення від заказника місцевого значення. У системі при­родно-заповідних територій в обсязі однієї категорії повинна бути єди­на уніфікація.
Отже, за якісним і кількісним змістом, науковою й екологічною цінністю, режимами збереження природно-заповідні території є нерів­нозначними. Тому можуть бути об'єднані за близькими ознаками у певні сукупності, що представляють яку-небудь природоохоронну кате­горію. Єдиної категоріальної структури системи природно-заповідних територій досі не розроблено, бо і природно-заповідний фонд України за кількістю і якістю категорій також не є досконалим. До його складу увійшли як природні території, так і штучні об'єкти. Із природних - це загальновизнані природні й біосферні заповідники, національні природ­ні, регіональні ландшафтні парки, заказники і пам'ятки природи, за­повідні урочища. У зарубіжних країнах є цілий ряд інших категорій. У кожної країни свої особливі, але, в основному, всі вони керуються кла­сифікацією МСОП.
Серед учених з цього питання також не виробилася єдина позиція. Наприклад, М.Ф. Реймерс та Ф.Р. Штільмарк (1978) визнають і такі ка­тегорії як парки-пам'ятки, "музеї в природі", а А.Ж. Меллума (1988) -біосферний резерват, природний парк, резерват, область охоронного ландшафту тощо.
У науковій літературі вже більш-менш утвердилася категоріальна структура системи природно-заповідних територій, яка включає кате­горії різного рангу. Природно-територіальні одиниці мусять відповідати такій кількості категорій, запровадження яких повинно забезпечити збереження всієї природної різноманітності. Залежно від потреби збе­реження на глобальному (міжнародному), державному (національ­ному), регіональному та місцевому рівнях необхідно формувати склад категорій, які б мали високу наукову й природоохоронну цінність, у пер­шу чергу, а вже потім еколого-соціальну чи еколого-економічну. Кате­горії повинні бути вибрані таким чином, щоб об'єкти, які вони предста­вляють, складали природно-заповідну систему, що регулюється і функціонує у взаємозв'язку з іншими зовнішніми системами, і є части­ною глобальних екологічних програм.
Таким чином, система природно-заповідних територій- це су­купність природних територій різних геосозологічних рангів, що вза­ємопов'язані та взаємодоповнюють один одного, а також забезпе­чують у межах регіону або держави цілком стабільне та довгостро­кове виконання природоохоронних завдань, які постають перед ними.



11.02.2012 manyava 1
Добавив: Solace Дата: (19.05.2012 16:39)
+0-
Дуже гані публыкації у вас на сайті. Даже б хотілось дізнатись хто автор цих публікацій. Спам

ТОП користувачів