МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Екологічні проблеми міст та урбанізованих зон України

Екологічні проблеми міст та урбанізованих зон України

26.04.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Одночасно виникають величезні житлові та промислові поселення з населенням у мільйони й десятки мільйонів чоловік. Якщо до 1800 р. єдиним містом у світі з населенням 1 млн чоловік був Лондон, то в 1900 р. таких міст налічувалося 12, на початок другої світової війни — 42, у 1960 р. — 88. Нині в усьому світі налічується понад 160 міст з мільйонним населенням. За станом на 01.01.97 у світі налічувалося 94 міста з населенням понад 2 млн чоловік. З'явилися міста-мегаполіси (міста з приміськими поселеннями), чисельність населення в яких становить 10 млн чоловік і більше (Нью-Йорк, Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Бостон, Шанхай, Делі, Лондон, Москва та багато інших). Значно зростає чисельність населення і в містах України. Так, порівняно з довоєнним періодом кількість населення в обласних центрах збільшилася: у Львові — у 2,3 раза, в Луцьку, Житомирі, Рівному — у 4,5—6, у Дніпропетровську, Кривому Розі, Києві — у 7—10 разів. У Києві нині мешкає близько 3 млн чоловік. Великі мегаполіси сформувалися в Донбасі: Донецьк—Макіївка— Горлівка, Краматорськ—Костянтинівка—Слов'янськ та ін.
Інтенсивність урбанізації в країнах істотно залежить від рівня їх промислового розвитку. В індустріально розвинених країнах рівень урбанізації становить лише 10 %, тоді як у найбільш розвинених — 60— 70 %. У міру промислового зростання ступінь урбанізації країн, що розвиваються, наближатиметься до рівня промислово розвинених. Зростатимуть і міста промислово розвинених країн. Очікується, що в перспективі населення Землі мешкатиме переважно в містах.
З усієї поверхні Землі — 510 млн км2 — площа суші, як відомо, становить 146 млн км , а площа суші, придатна для життя за кліматичними умовами, — 70,6 млн км2, тобто не більш як 3 % загальної площі суходолу. Площа, придатна для міської забудови, становить 28,1 млн км2.
Середня густота населення в сучасних умовах становить 50 чол/км2, тоді як у містах у 10 разів вища — 500 чол/км2. За даними ООН, у містах більшості розвинених країн нині мешкає 75—80 % загальної кількості населення.
Причинами зростання міст та їх ролі в господарюванні є ефективніше    використання    природних    і    людських    ресурсів    для  найповнішого задоволення різнобічних суспільних та особистих потреб людини — біологічних, економічних, соціальних та ін. Отже, головною метою урбоекології є пошук оптимальних рішень містобудування, спрямованих на поліпшення умов життя та всебічну раціоналізацію природокористування в межах території міської забудови. При цьому потрібно вирішувати комплекс проблем, пов'язаних з функціонуванням міських екосистем: рекреаційних, еколого-економічних, інженерно-технічних, соціального обслуговування тощо. Впродовж останнього часу темпи зростання території міст удвічі перевищують темпи зростання чисельності їх населення, тому густота населення в містах зменшується. Отже, площа під забудову міст буде по-трібна в зростаючій кількості. При цьому також значно зростають потреби в харчових продуктах, воді, енергії та інших життєвих ресурсах. Зростання споживання природних ресурсів ускладнює екологічні проблеми урбанізації. Особливого значення набувають завдання з охорони довкілля.
До складу об'єктів міського господарства входять різні споруди та підприємства, що забезпечують функціонування міста. До них належать системи забезпечення продовольчими й господарськими товарами, водопостачання та водовідведення, енергопостачання, зв'язку, газо- і теплозабез-печення, міського транспорту, благоустрою і санітарного стану міської території, а також водойми та зелені насадження. Чим більше місто, тим складніші системи життєзабезпечення. Одним із найважливіших завдань міського господарства є створення належних умов для задовільного функціонування складної соціально-еколого-економічної системи.
У процесі функціонування систем життєзабезпечення міста споживається значна кількість різних природних ресурсів та створюється величезна кількість газоподібних, рідких і твердих відходів.
Водопостачання має цілодобово забезпечувати населення й промис¬лові підприємства водою належної якості, що відповідає державним стан¬дартам. Задовільно виконати це завдання не завжди вдається. У більшості міст України якість питної води не відповідає санітарним нормам. Тому поряд з централізованим водопостачанням у містах все більшою мірою використовують децентралізоване постачання населення водою, яку добувають з глибинних підземних горизонтів.
У результаті споживання значної кількості води утворюється багато промислових і побутових стічних вод. Щодоби на одного мешканця міста припадає в середньому 0,1—0,4 м3 побутових стічних вод. Кількість таких стоків залежить від густоти населення і становить 10—15 тис. м /рік на 1 га житлової забудови. Вміст забруднювальних речовин у каналізаційних водах, що припадає на одного мешканця міста на добу, становить, г/л: завислі речовини — 65, амонійний нітроген  8, органічні речовини (за БСКповн) — 35—40, хлориди — 9, фосфор —  1,7. Під час опадів утворюються зливові стоки, забруднені різними речовинами — зависями, солями, поверхнево-активними речовинами та ін. Основними джерелами забруднення зливового стоку в містах є: >сміття з поверхні покриття;
>    продукти ерозії ґрунтів;
>    продукти руйнування дорожнього покриття та автомобільних по-кришок;
>    розливання нафтопродуктів та втрати інших матеріалів;
>    сміттєзбірні майданчики;
>    газодимові викиди в атмосферу енергетичними системами, автомо-більним транспортом та промисловими підприємствами.
З одного гектара території великих промислових міст під час зливи виноситься у водойми в середньому, кг: завислих речовин — 2000—2500, органічних речовин (за БСКповн) — 140—200, нафтопродуктів — 60—100, азоту — 4—6, фосфору — 1—1,5, мінеральних солей — 400—600.
Зливові стоки з територій підприємств залежать від асортименту та кількості вироблюваної продукції. Так, з територій підприємств нафто- і коксохімічної промисловості надходять зливові стоки, що містять, мг/л: смол і мастила — до 200, амонійного азоту — до 20, роданідів — до 5, фенолів — до 3. З територій заводів, що виробляють мінеральні добрива, з дощовою водою виноситься амонійного азоту — 200, фосфатів — до 100, фтору — до 100 мг/л. З територій заводів, які виробляють кольорові метали, утворюються зливові стоки, що містять, мг/л: міді — до 100, кад¬мію — до 40, цинку — до 15, алюмінію — до 5, титану — до 3, свинцю — до 3, арсену — до 75, фтору — до 200.
У містах у значній кількості утворюється побутове сміття, поховання та перероблення якого є досить складною проблемою. Так, кількість побутового сміття, що припадає на одного мешканця міста, становить 160— 190 кг/рік. Загальна кількість сміття, що утворюється на одного мешканця, — 250—300 кг/рік. Для поховання 1 т побутових відходів потрібно 3 м території. До складу побутового сміття входять, %: харчові відходи — 43,5, папір — 28,3, шкіра та гума — 5,1, пластмаса — 2,6, метал — 5, скло — 5,5. На звалищах побутових відходів вже через рік після їх складування утворюється біогаз, що містить 54 %'метану і 46 % оксиду карбону (IV). З однієї тонни побутового сміття виділяється 11,4 тис. MJ біогазу. Термін знешкодження міського сміття на звалищах становить 50—100 років, на компостувальних заводах — 3—4 доби, на сміттєспалювальному заводі — менше доби.
Ґрунти на території міст забруднюються різними сторонніми речови-нами, які поділяють на механічні, хімічні та біологічні. До механічних забруднень належить будівельне сміття, бите скло, кераміка та інші матеріали, що негативно впливають на механічні властивості грунтів. Хімічні забруднення пов'язані з потраплянням у грунти різних хімічних речовин, що призводить до зміни природної концентрації хімічних елементів, яка може перевищувати встановлені нормативами ГДК. Біологічні забруднення спричинюють внесені в грунти різноманітні мікроорганізми, що погіршують бактеріологічні, гельмінтологічні та ентомологічні показники стану ґрунтів і визначають рівень епідеміологічної небезпеки в місті.
Під впливом зміни рельєфу, регулювання поверхневого стоку, втрат з водоносних комунікацій може спостерігатись підвищення рівня ґрунто¬вих вод та підтоплення. Водонасичення фунтів знижує їх міцність і при¬зводить до деформації та руйнування будівель. З метою захисту від зсувів та обвалів крутосхилів здійснюють різні інженерні заходи: зміну рельєфу схилу, регулювання стоку поверхневих вод, агромеліорацію, закріплення пухких і тріщинуватих порід, будівництво споруд для закріплення схилів тощо.
Фізичні забруднення міста виявляються в місцевій зміні температур-ного, електричного, магнітного та йонізаційних полів і вібрацій, які знач¬но перевищують природний фон. Інтенсивність шуму в містах промислово розвинених країн щороку збільшується на 0,5—1 дБ. Рівні шуму на міських вулицях становлять 85—87 дБ, що зумовлює зашумленість місь¬ких територій.
Основними забрудниками атмосферного повітря в містах є об'єкти енергетики, промисловості й транспорт. У великих містах формується власний мікроклімат. Істотно змінюється вологість, аеродинамічні, тер¬мічні та радіаційні характеристики. Можуть спостерігатися локальні під¬вищення температури повітря порівняно з температурою навколишнього середовища та утворюватися смоги. На формування міського мікроклі¬мату впливають викиди теплоти й зміна режиму сонячної радіації, пило-газові викиди промислових підприємств і транспорту, зміна теплового балансу за рахунок випаровування, рельєф місцевості, що створюється міською забудовою, тощо. В загазованих містах від раку легенів помирає значно більше людей, ніж у віддалених передмістях. Зростає кількість за¬хворювань на ларингіт, фарингіт, кон'юнктивіт, екзему, пневмонію, ін¬фаркт міокарда, бронхіальну астму, алергічні та інші хвороби.
Охорону атмосферного повітря в місті можна здійснювати за допо-могою організації санітарно-захисних зон, архітектурно-планувальних рішень та інженерно-організаційних заходів, до яких належить вико¬ристання безвідходних та маловідходних технологій, а також різні методи очищення газодимових викидів.
Місто є середовищем не тільки для проживання людей, а й для існу-вання різних видів рослин і тварин. Частково вони існують в одомашненому (окультуреному) стані, інші можуть жити тільки в специфічних до¬машніх умовах (оранжереях, теплицях, акваріумах тощо). Трапляються також дикорослі рослини та дикі тварини.
Зелені насадження крім естетичного призначення значно впливають на поліпшення міського мікроклімату, властивості грунтів, очищення повітря від забруднювальних речовин та збудників хвороб, шумопоглинання тощо. Однак деякі рослини можуть зумовлювати алергічні реакції. Багато тварин і мікроорганізмів є збудниками чи переносниками хвороб.
Особлива роль належить зеленим зонам за межами міст, до складу яких входять ліси й лісопарки. Вони виконують три основні функції: захисну, санітарно-гігієнічну та рекреаційну. Загальні розміри зелених зон встановлюють залежно від чисельності населення, природно-кліматичної зони та загальної лісистості території. Розмір лісопаркової зони встановлюють залежно від чисельності населення міста.
Міста чинять величезний негативний вплив на довкілля, що виявля¬ється насамперед у забрудненні атмосферного повітря. В повітрі міст зо¬середжено до 86 % усіх забруднень, до 13 % припадає на решту суходолу і лише 1 % — на океанський простір. Іншим негативним фактором дії на здоров'я мешканців міста є незадовільна якість питної води. Нерегулярне видалення побутових відходів, їх накопичення та гниття зумовлюють погіршення санітарно-гігієнічних умов і призводять до виникнення інфек¬ційних захворювань. Міський шум, особливо поблизу автомобільних і залізничних магістралей, аеропортів, вокзалів та промислових підпри¬ємств стали причиною масових нервових захворювань (неврозів та психіч¬них хвороб). Напружений ритм міського життя разом з погіршеною еко¬логічною ситуацією спричинюють психоневрологічні розлади та депресії, серцево-судинні й нервові захворювання, діабет тощо. Несприятливі екологічні умови проживання населення послаблюють імунну систему і призводять до скорочення тривалості життя та підвищеної смертності.
Поліпшення екологічного стану в містах має здійснюватися поступовою стабілізацією зростання міст, обґрунтованого з еколого-економіч-них позицій їх розміщення на території держави, вдосконалення господарських систем та збільшення площ зеленої зони. Гострота екологічних проблем переважної більшості міст світу спонукає до пошуку нових шляхів їх вирішення.
Основним принципом майбутнього містобудування є гармонізація природного і соціального середовищ у місті. Тут можливі різні варіанти вирішення цієї проблеми: будівництво невеликих міст або багатомільйон¬них мегаполісів зі спорудженням сімейних котеджів чи багатоповерхових будівель. Сучасні тенденції містобудування, зокрема мегаполісів, свідчать про те, що дедалі більша перевага віддається будівництву невеликих жит-лових міст, які розташовані поблизу промислово-ділової частини міста.
Міста майбутнього мають бути екологічно чистими з достатньо великими зеленими зонами. Покрівлі передбачається використовувати для спорудження сонячних колекторів, що дасть змогу заощаджувати до 25 % енергії. Вони повинні гармонійно вписуватися в природні ландшафти з не-займаними природними екосистемами. Набуває певного поширення напрям підземного будівництва. Під землею вже будуються гаражі, складські приміщення, торгові центри, метро та інші побутові об'єкти. Особливого значення набуває будівництво підземної транспортної мережі. Не виключено, що й житлова частина міста буде розташована під землею, що дасть змогу заощадити будівельні матеріали під час будівництва та теплову енергію під час проживання. Отже, основними завданнями в майбутньому містобудуванні має бути вирішення екологічних проблем, пов'язаних з нормальним проживанням населення в екологічно безпечних умовах.
Забруднення ґрунтового покриву валеними металами.
Останнім часом серед речовин-забруднювачів виділилася група елементів 1-го класу небезпеки - важкі метали. Вони стають найбільш небезпечними забруднювачами, випереджаючи відходи атомних електростанцій та забруднювачі органічного походження, за такими причинами:
для важких металів характерний процес міграції та на копичення в рослинах наступних ланцюгах живлення, кінцевою ланкою яких є людина;
-    в організації людини важкі метали, навіть при невеликих концентраціях, переважно акумулюються клітинами важливих органів негативно впливаючи на здоров'я людини, спричиняючи віддалені наслідки;
-    у грунті накопичується не один елемент, а декілька підсилюючи дію один одного.
За В. Большаковим (1978), В. Артамоновим (1986), 10 Алексеєвим (1987), В. Кучерявим (1991), накопичення важких металів у грунті може привести до зміни середовища, сприятливого для існування мікрофлори, що в свою чергу, спричинить як подавлений .корисної діяльності мікрофлори так і погіршення фітоценотичного покриву через захворювання рослинності внаслідок деградації родючого шару грунту.
У забрудненні міста важкими металами проявляється наступна закономірність:
-    центри забруднення або масиви найвищого ступеня забруднення
важкими металами тобто, ті, що містять ґрунтовому покриві три
елементи понад ГФК (РЬ, Hg, Zn) тяжіють до промислових зон;
-    чітко простежується панування північно-західного напряму вітру у поширенні важких металів;
-    на розсіювання важких металів, на процеси з'єднання і накопичення впливають наявність відкритих просторів і добре провітрюваних територій;
-    забруднення від автотранспорту тяжіють до перехресть;
-    на накопичення ґрунтовим покривом важких металів впливає, певною мірою, щільність забудови, мікрокліматичні фактори.
Проведені дослідження підтверджують наявну картину за бруднення міста важкими металами. Одночасно результати досліджень вказують на те, що небезпечним забруднювачем є не лише промисловість, а й автотранспорт, особливо на регульованих перехрестях та у місцях великого скупчення автотранспорту. Дані ділянки відповідають масивам з найвищим ступенем забруднення та утворюють локальні плями на територіях з іншими ступенями забруднення, через які пролягають магістральні автошляхи регульованого руху районного і державного значення.
Забруднення радіонуклідами пов'язане з аварією на ЧАЕС. У результаті забруднення у ближніх та далеких зонах переважно у вигляді трьох язиків; орієнтованих на захід,, північ і південь.
Місто Луцьк, зазнало незначного впливу радіоактивного за¬бруднення. Але навіть природна радіоактивність дає кожній людині на протязі життя дозу 5-Ю бер. Це опромінення відповідає за сучасний „нормальний рівень мутацій і ракових захворювань". Крім того, пік ракових захворювань проявляється через 10-20 років після техногенного радіоактивного забруднення.
Радіаційний фон міста, (природний), змінився несуттєво, за винятком локальних територій міста, де він перевищує 0,20 Кі/км2. При цьому потужність гамма-випромінювання коливається у межах міста від 6 до 25 мкр/год. Загалом, це показник який вважається таким, який не виходить за межі природного фону міських агломерацій.
Проте, у ґрунтовому покриві фіксується наявність Cs-137, щільність якого коливається від 0,01 до 0,56 Кі/км2. У середньому по місту концентрація Cs-137 становить 0,18 Кі/км2, що в деякій мірі перевищує норму забруднення.
Значний ступінь забруднення спостерігається переважно у південно-східній та, частково центральній частині міста з великим відсотком забудованості, та зі сповільненими аграційними процесами.
На території міста панує два ступеня забруднення: середній і високий, які в поєднанні з іншими токсичними, хімічними елементами і їхніми сполуками можуть суттєво погіршити умови життєдіяльності населення, а також зменшити тривалість життя.
Шумове забруднення міста.
На території сучасних міст виявлені наступні фізичні типи забруднення: теплове, електромагнітне та шумове. Одним з найбільш відчутних і постійно діючих є шумове забруднення.
Потужним джерелом шумового забруднення є різні види транспорту: авіаційний, залізничний, автомобільний. У межах міста існує два потужних рухомих джерела забруднення: залізниця і автотранспорт.
Житлові масиви розташовані на відстані переважно понад 100 м. Лише локально, у центральній частині міста старі житлові масиви прилягають безпосередньо до залізниці, розташовані у зоні акустичного дискомфорту. При роботі тепловозів, що рухаються станцією Луцьк, шум відмічається від випускної труби двигуна, де рівні звукового тиску досягають 100-110 дБ і навіть на відстані 50 м від осі крайньої зовнішньої колії, шум тепловоза складає 83-89 дБ, при нормі шуму 55 дБ вдень і 45 дБ вночі.
Згідло з класифікацією Я. Миколоша, Л. Пітермана (1983), виділяють чотири зони акустичного дискомфорту: сприятливий - понад 400м, достатньо сприятливий - 300-400м, малосприятливий - 100 - 300 м, несприятливий - до 100 м.
Найбільш поширеним джерелом забруднення є автотранспорт, кількість якого з кожним роком збільшується. Лише кількість індивідуальних автомобілів збільшилася за останні 5 років майже у 2 рази. Автотранспорт міста представлений такими видами транспорту: легкові автомобілі, вантажні, автобуси, тролейбуси.
Шумове забруднення автотранспортом створюється:
-    в результаті різкого гальмування автомобіля при русі на великій
швидкості;
-    при русі автомобіля на 1-й швидкості до 40 км/год.
У загальному зв'язку із збільшенням кількості автотранспорту значна частина магістральних і житлових вулиць місто перевантажено, пішохідні зони за винятком незначних територій у центральній частині міста відсутні.
На території міста виділяємо житлові масиви з різним рівнем шумового забруднення (комфорту), який зумовлений:
-    відсутністю шумозахисних приміщень екранів при розташуванні
житлової забудови безпосередньо в зоні, прилеглій до транспортних
магістралей;
-    розташуванням магістральних вулиць на підвищених частинах пагорбів
по відношенню забудови;
-    нерівномірністю та недосконалістю шумозахисних смуг із зелених
насаджень на узбіччях автошляхів;
"    незначними за розмірами санітарно-захисними зонами.
 


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /