МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Поняття «регіональні екологічні проблеми»

Поняття «регіональні екологічні проблеми»

25.03.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

1. Вступ. Екологічні  проблеми території України
На різних щаблях природно-історичного розвитку людина займає різноманітний статус по відношенню до навколишньої дійсності. Спочатку її існування і діяльність знаходились у прямій залежності від природного оточення. Тому здавалось, що саме природний фактор є домінуючим, визначаючи характер суспільного розвитку. Звідси динаміка становлення соціоприродної системи визначалась за аналогією з еволюцією природних об'єктів (зміна дня і ночі, пір року і т.д.), тобто передбачалось, що соціоприродні системи, завершуючи свій природний цикл, починають його знову, але в іншому просторово-часовому вимірі. Хоча рушійною силою всіх антропогенних змін в навколишньому середовищі є задоволення першочергових потреб людства. Вплив людини на природу почався з її появи в біосфері. У період полювання та риболовлі екологічні системи регулювались самостійно, адже хижацька діяльність первісних общин не порушувала біологічного підґрунтя природних умов. З виникненням скотарства і одомашненням диких тварин вплив людини на біосферу став більш відчутним. Пошуки кращих умов життя призводили до частих переселень людей і тварин, що супроводжувалось знищенням рослинності, перш за все лісів, на обширних територіях. В результаті цього посилювались ерозійні процеси, розширювались межі пустель і напівпустель, змінювався клімат, зникала велика кількість тварин і рослин, які не пристосовувались до нового середовища існування. Скотарська система господарювання та мандрівний спосіб життя, значно розширивши людські можливості в забезпеченні продуктами харчування, разом з тим нанесли перший значний удар по природних системах.
Подальше порушення природної рівноваги безпосередньо пов'язане з переходом до хліборобської системи господарства і винайденням плуга, що викликало розширення площі оброблювальних земель, і як наслідок -до зниження родючості і початкової стадії деградації грунтів.
Географічні відкриття і поступове окультурення майже всієї території земної поверхні спричинили різкий поштовх до освоєння надр землі і їх безперервної експлуатації, що сприяло появі великих центрів господарства, культури і торгівлі, розвитку знарядь і засобів виробництва. Період найважливіших географічних відкриттів докорінно змінив і відношення людини до навколишньої дійсності. Саме у цей час стали масштабно проявлятись зміни в екологічних системах, наслідки яких відбиваються і сьогодні. Глибоко закорінені методи нераціонального землеробства ще більше посилювали даний процес. На цьому закінчується перший   етап   розвитку   суспільства,   який    все   ж   характеризується можливістю асиміляційної здатності навколишнього природного середовища протистояти впливам людської цивілізації.
Кінець епохи феодалізму і початкова стадія зародження капіталістичних виробничих відносин знаменувала величезні зміни у знаряддях і засобах праці. В результаті першопочаткового накопичення капіталу, концентрації грошових і природних багатств в руках "сильних світу цього" створились об'єктивні передумови для переходу від ручної мануфактури до крупної машинної індустрії і концентрації машинного виробництва. Винайдення парової машини прискорило цей процес. З переходом від мануфактури до крупної машинної індустрії різко збільшились масштаби промислового і сільськогосподарського виробництва, що активізує вплив господарської діяльності на екологічні системи: по-перше, інтенсивним втягуванням в господарський оборот природних ресурсів; по-друге, серйозним забрудненням навколишнього середовища відходами цієї діяльності. І хоча зміни, що привносились у навколишнє середовище у той період носили більш локальний характер і концентрувались, в основному, у місцях зосередження крупного машинного виробництва, однак уже тоді стали впливати на рівень суспільного розвитку. Стан принципово змінився з ростом видобування мінеральної сировини.
Поступово в процесі технологічного розвитку людина, озброєна сучасними науково-технічними засобами, активно "соціалізуючись", перетворюється в реальну силу планетарного масштабу. Виробничо-технологічні можливості, які відкриваються перед суспільством, роблять реальними все більш масштабні природні і соціальні трансформації.
Проте у процесі історичного розвитку зовсім не послаблюється залежність людини від середовища її існування. Більше того, якщо людина не змінить стереотипи свого буття, то цивілізація сучасного типу може завершити свій цикл, трансформуючись в інше соціокультурне співтовариство, яке більш адекватно відповідатиме на "виклики" часу.
Лише з середини XX ст. людство почало помічати, що йому нічим дихати, все важче знайти чисту воду і продукти харчування. Цей момент можна визначити як початок третього етапу в розвитку людського суспільства, коли людина відчула себе невід'ємною частиною природи і почала керувати своєю господарською діяльністю з метою зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище. До цього часу І якщо до 60-х років розгляд питання про необхідність охорони природи обмежувався колом спеціалістів-природознавців і представників місцевих органів влади, то розвиток кризових процесів в природних системах сприяв тому, що з 60-х років інформація про небезпечні для природи і людини явища перейшла зі сторінок природничонаукової літератури у газети і журнали, стала надбанням гласності широких мас населення. У  кінці цього десятиліття людство усвідомило необхідність докорінної зміни економічних поглядів у напрямку врахування екологічного фактору. Таке усвідомлення зумовлене глибокою дестабілізацією стану навколишнього середовища в результаті гігантського розвитку виробничих сил, кількісного приросту населення, що викликало якісні зміни у відносинах природи і суспільства, величезний ріст навантаження на екосистеми.
Проблеми природокористування та охорони довкілля, незважаючи на значні витрати, необхідні для їх вирішення, примушують "рахуватися з собою" при управлінні економічними і соціальними процесами. "Якість" довкілля стає невід'ємним параметром якості життя і набуває при цьому першочергового соціального значення, що відображається у наукових дослідженнях та розробках. Екологічна складова стає визначальною (поряд з соціальними складовими) у визначенні масштабів розвитку і розміщення господарства на кінець XX ст. за останніх 10 тис. років на нашій планеті.
Тому однією з основних умов стратегічного розвитку суспільства є збереження природного середовища як сфери життєдіяльності людини, регенерація джерел ресурсів, необхідних для задоволення матеріальних і  духовних потреб людини, В економічній літературі такий тип розвитку,метою якого є досягнення рівноваги між суспільством і природою, отримав назву екологічного. Він включає два аспекти: по-перше, повну регенерацію речовин природи, а у тих випадках, коли це неможливо, -заміну невідновних компонентів природної речовини штучними; по друге, розширене відтворення робочої сили (здатність до праці) у покращених, сприятливих для здоров'я людини умовах навколишнього природного середовища за рахунок зменшення, а в перспективі -ліквідації його забруднення. Тобто екологічна складова поступово стає найвизначальнішою складовою стратегічного соціально-економічного розвитку суспільства, що залишає за собою безліч невивчених питань    ефективності    функціонування    господарства, взаємоузгодження механізмів економічного і соціального розвитку з всестороннім врахуванням екологічної ситуації при переході до нових суспільно-економічних відносин.


2.    Предмет і завдання регіональних екологічних проблем, екосистеми, як об’єкт дослідження регіональних екологічних проблем, методи дослідження. 
Велике значення на формування концепцій розвитку з врахуванням екологічних обмежень як в теоретичному, так і в практичному плані мала доповідь Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку, підготовлена у 80-х роках під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Г.Х.Брундтланд, під назвою "Наше спільне майбутнє". Визначення сталого розвитку (яке згодом стає найбільш розповсюдженим) згідно з цією доповіддю має наступний зміст. Сталий розвиток - це такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, не піддаючи ризику здатність наступних поколінь задовольняти свої потреби. Суть цього визначення в тому, що економічний ріст і якість життя наступних поколінь у вирішальній мірі залежать від стану середовища існування. Природні багатства країни, якість її атмосфери, води і землі є надбанням усіх поколінь. Неконтрольована витрата цих багатств з метою економічної вигоди обертається втратою для сьогоднішнього і у ще більшій мірі, для майбутніх поколінь. Тому, розробляючи стратегічні плани соціально-економічного розвитку певних суспільних формацій, слід включати у них в тій чи іншій формі витрати на збереження навколишнього середовища. Інакше кажучи, виснаження чи руйнування природного ресурсу в одному місці повинно компенсуватись його відтворенням і навіть приростом в іншому.
Узагальнюючи теоретичний досвід дослідження категоріїрегіональних проблем, приходимо до висновку, що воно тлумачиться принаймні у двох значеннях: вузькому та широкому. У вузькому значенні увага акцентується переважно на екологічній складовій, що пов'язується з стратегічною оптимізацією діяльності по відношенню до біосфери (тобто іде напрямок на збереження традиційного природно-ресурсного потенціалу біосфери). У широкому значенні сталий розвиток тлумачиться як процес, який означає новий тип функціонування цивілізації, що базується на радикальних змінах її історично сформованих параметрів (економічних,   соціальних,   екологічних).
Враховуючи розглянуті аспекти, поняття сталого розвитку будемо розуміти насамперед як СЕЕ розвиток, що супроводжується гармонізацією та одночасним забезпеченням: по-перше, належних рівня та якості життя населення; по-друге, раціонального безпечного господарювання для задоволення потреб населення; по-третє, якісного стану довкілля і підтримки самовідтворювальної здатності навколишнього середовища.
В головному документі Ріо - Декларації про навколишнє середовище і розвиток - першим принципом записано: в центрі уваги стратегії сталого розвитку повинні знаходитись люди, і вони мають право на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою. Час, що пройшов з моменту проведення названої конференції, дозволив переконатись, що стратегія сталого розвитку - це новий світогляд, який зараз формується і є сукупністю соціальних, економічних, духовно-моральних, міжнаціональ¬них та інших загальнолюдських цінностей.

3. Класифікація екологічних проблем по різними  критеріями.
Україна переживає глибоку екологічну кризу, яка пов’язана з надмірним антропогенним навантаженням на її територію. Усі екологічні проблеми незалежно від того, якими галузями вони породжені, нерозривно пов’язані з певною територією. Це завжди просторові проблеми. Їх глибина залежить від структури економіки на тій чи іншій території, від комплексу провідних галузей господарства, розвиток яких обумовлений наявністю відповідних природних ресурсів. А ці ресурси вкрай нерівномірно розподілені по регіонах. Звідси велика строкатість у антропогенному навантаженні на ту чи іншу територію.
Інтенсивна людська діяльність, нераціональне природокористування, нехтування законами природи спричинили глибокі, часто незворотні зміни в навколишньому природному середовищі як в масштабах планети, так і окремих ландшафтів та екосистем. 
Основними джерелами забруднення природного середовища України є хімічна, металургійна, гірничовидобувна галузі промис¬ловості, атомні та теплові електростанції, цукрові заводи, автотранспорт, сільськогосподарське виробництво, водномеліоративні системи тощо. Тому просторова диференціація екологічного стану території України відбиває виробничу спеціалізацію регіонів, яка є головним чинником формування регіональних відмінностей за видами і концентраціями забруднювальних речовин, ступенем антропогенної перетвореності і забрудненості ландшаф¬тів, напруженості екологічного стану. 
Екологічні проблеми проявляються на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному і локальному. 
На загальнодержавному рівні слід відзначити забруднення окремих компонентів природи, розбалансування соціально-економічних функцій ландшафтів; неузгодженість розвитку різних видів меліорацій; нераціональне використання природних, перш за все мінеральних, ресурсів. 
Регіональні проблеми — це водогосподарські меліорації Полісся і Півдня України2; агрохімічні меліорації, відсутність науково обґрунтованого використання різноманітних ресурсів Карпат і Криму в умовах альтернативності та ін. 
До локальних проблем можна віднести техногенні перевантаження природного середовища в населених пунктах, промислових центрах тощо. Серед цих проблем в Україні основними є наступні:
зменшення запасів корисних копалин (вичерпання ресурсів, зниження їх якості і розмаїття, небезпека порушення середовища внаслідок добування корисних копалин тощо);
зміна структури земельних ресурсів внаслідок вилучення земель під несільськогосподарські потреби і забудову, а також через розвиток негативних процесів у ландшафтах (ерозії, абразії, карст, суфозії та посідання ґрунтів, підтоплення, заболочення тощо);
зниження родючості ґрунтів внаслідок вимивання гумусу, засолення, підтоплення, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;
зменшення запасів і забруднення поверхневих та підземних вод внаслідок посиленого водозабору, скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти в процесі виробництва і ведення комунального господарства;
забруднення атмосферного повітря і зміна його складу внаслідок промислових та інших викидів у атмосферу;
скорочення розмаїття рослинного і тваринного світу та зміни в його генофонді;
зменшення біологічної продуктивності ландшафтів;
погіршення гігієнічних і санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності людини та існування живих організмів.

4. Види антропогенного впливу на природу. 
З-поміж еколого-економічних систем різного рівня (планета, континент, його частина, океан, країна) найбільш активною і динамічною є регіональна система. Це пов’язано з тим, що регіон (область) є одночасно об’єктом управління. На цьому рівні найбільш повно проявляються екологічні проблеми суспільства, став¬ляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розмі¬щення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства-природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Крім цього, дія структурного фактора найбільш інтенсивно виявляється в межах окремого регіону: в стані його екології, ринку праці, демографічній ситуації, здоров’ї та добробуті населення. 
Структура і масштаби регіонального виробництва визначають характер та обсяги забруднень, вектор і глибину впливу на природне середовище. Тобто структура економіки регіону — це один з важливих факторів екологічної ситуації, розвитку регіональних еколого-економічних систем. Тому при її формуванні поряд з іншими необхідно використовувати екологічний підхід, пов’язаний з гармонізацією структурних і природних факторів. 
Простежується пряма залежність між масштабами і структурою регіонального виробництва, з одного боку, та забрудненням навколишнього середовища, — з другого. Безумовно, найбільшими забруднювачами є регіональні системи з потужним промис¬ловим комплексом загальнонаціонального значення. Це, перш за все, старопромислові регіони — Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області, загальна частка яких у промисловому виробництві України становить майже 56 %, а у забрудненні природних поверхневих водних об’єктів — 71, у тому числі водами, що скидаються без очищення, — 75 %. В цих регіонах викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами в загальному їх обсязі в Україні сягають 80 %. Високу питому вагу у забрудненнях мають регіональні про¬мислові комплекси Полтавської, Сумської, Миколаївської областей, хоча за обсягами промислового виробництва вони займають шосте, дванадцяте й одинадцяте місця. Розміри їх шкоди навколишньому середовищу в загальнонаціональних масштабах дещо менші: у скиданні забруднених зворотних вод у природні поверх¬неві об’єкти частка цих районів становить лише 4 %. 
Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря значною мірою пов’язані з роботою транспорту та потужністю транспортних комплексів. Специфіка цієї галузі така, що обсяги виробництва тут менш диференційовані за регіонами, але й вони, як правило, знаходяться у прямій залежності від потужності всього виробничого комплексу регіону.
До найбільших забруднювачів атмосферного повітря пересувними засобами відносяться транспортні системи Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Львівської, Одеської, Харківської областей та м. Києва. Внесок їх у загальний обсяг виробництва галузі у 2000 р. становив майже 60 %, а у викидах шкідливих речовин пересувними засобами — 52 %. До потужних забруднювачів повітря пересувними засобами відносяться також Автономна Республіка Крим і Полтавська область. 
Отже, забруднення атмосферного повітря має виражений регіональний характер. Його формуванню сприяють чинники як структурного, так і технологічного характеру: застосування фізич¬но й морально застарілого обладнання в галузях матеріального виробництва та послуг; використання у виробництві технологій і речовин, заборонених у більшості країн світу; перевантаження територій виробничими об’єктами.
Разом з тим не можна пов’язувати забруднення території лише із промисловим виробництвом і роботою транспорту. Негативний вплив на природне середовище має така галузь сфери послуг, як житлово-комунальне господарство. Це насамперед стосується Луганської області, де частка цієї галузі у структурі регіонального виробництва досягала у 1999 р. 6,7 %; Львівської і Дніпропетровської — відповідно 6,5; Автономної Республіки Крим і Харківської області — 6,2 та Чернівецької — 6,1 %. Наявність на цих територіях розвинутого комплексу житлово-комунального господар¬ства пояснюється високою урбанізованістю території та розташуванням індустрії відпочинку і оздоровлення, що пов’язане з їх при¬родно-кліматичними умовами. Зокрема, це стосується Криму. Фактор структури регіонального виробництва сприяє формуванню зон, які потребують посиленого державного екологічного контролю.
Загалом найбільш забруднені території розташовані в районах Придніпров’я, Донбасу, Причорномор’я, Полісся, Чернівецької області, а також у великих містах. Разом вони охоплюють площу майже 61 тис. км2 (10,1 % загальної площі країни). До умовно чис¬тих слід віднести центральну частину країни та невелику частину прибережної смуги Криму. В цілому умовно чисті та помірно забруднені території складають відповідно близько 50 і 150 тис. км2, або 8,1 та 24 % території держави. Водночас майже 50 % території України відносяться до сильно забрудненої та забрудненої, а саме: 117 і 224,4 тис. км2 відповідно.
На екологічний стан країни суттєво впливають її географічні особливості, які значною мірою обумовлюють структуру економіки. Так, наявність на її території нижньої течії Дунаю і Дніпра та інших річок сприяло розміщенню вздовж їх течій великої кількості потужних особливо екологічно небезпечних промислових підприємств хімічної та металургійної галузей з незавершеним технологічним циклом, а також сільськогосподарських підприємств, міст та інших населених пунктів із застарілими або недосконалими каналізаційними системами.
Відтворення природних ресурсів має просторовий характер, що й зумовлює пріоритетність територіального підходу до створення економічного механізму раціонального природокористування, спрямованого на вирішення регіональних проблем соціально-економічного змісту. Визначення кожної структури, яка сприятиме створенню такого механізму, є позитивним кроком до забезпечення сталого розвитку територій і країни в цілому. Базовими у цьому зв’язку є мікрорівневі структури, які формуються на етапі створення і розміщення підприємств. 
Важливо враховувати, що екологічна криза в Україні в часі і просторі збігалася з глибокою економічною кризою, внаслідок чого вони взаємно посилюють одна одну і ускладнюють їх подолання. Для розв’язання екологічних проблем необхідні великі ресурси, але економіка, яка переживає системну кризу, не може забезпечити країну такими ресурсами. З іншого боку, екологічна криза негативно позначається на економіці держави, виснажуючи її своїми гострими проблемами. Розірвати це замкнуте коло, незважаючи на виняткову важливість обох складових, можливо лише на ділянці економіки, спираючись на пожвавлення, а пізніше і на економічне піднесення, крок за кроком вирішувати екологічні проблеми та долати екологічну кризу на найбільш вражених нею територіях і в країні в цілому. 
Вирішення завдань поліпшення екологічного стану територій України слід починати в першу чергу з запровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають суттєве соціально-економічне значення для нашої держави.
 


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /