БАЗОВІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ ДОВКІЛЛЯ ПРИ ВИДОБУТКУ КОРИСНИХ КОПАЛИН

Характеристика стану навколишнього середовища.

Для характеристики природних екосистем (біогеоценозів) звичайно використовують широкий набір ознак, зокрема:
- видовий склад живих організмів, типовий для даної екосистеми
- співвідношення організмів з різними типами живлення;
- величина створюваної первинної та вторинної біопродукції;
- інтенсивність потоку енергії через екосистему і швидкість кругообігу речовини;
- режим абіотичних умов і ресурсів.
За сучасними уявленнями здатність екосистеми до саморегуляції перебуває в прямому зв'язку з її ступенем складності - спрощення екосистеми призводить до посилення її вразливості. Еволюція екосистем може бути прогресивною, тобто відбуватися з ускладненням, збільшенням внутрішніх зв'язків і взаємодій, або регресивною - при негативному характері цих процесів і навіть нейтральною, тобто яку не можна віднести ні до прогресивної, ні до регресивної. Нейтральні ефекти можна назвати ще структурними перебудовами, оскільки вони залишають ступінь розвитку на тому самому рівні. Всі ці три характеристики розвитку належать як до кожного компонента окремо, так і до всієї екосистеми. В екосистемній еволюції існує дві узгоджені форми розвитку: еволюція живих організмів і самоорганізація неживої матерії (вивчається синергетикою). Чинниками еволюції є: зміни середовища, спадкова мінливість живих організмів і природний добір, наявність в екосистемах вільної енергії. Критерієм прогресивності еволюції є темп нарощування вільної енергії.
Будь-яка система зазнає впливу величезної кількості чинників, у тому числі природних, екологічних, а також чинників, які виникли завдяки господарській діяльності людини. Екологічні чинники звичайно підрозділяються на дві основні групи: абіотичні та біотичні. До біотичних належать чинники взаємодії особин і видів між собою (хижацтво, конкуренція, паразитизм та ін.), а також чинники харчування. Абіотичні включають компоненти і явища неживої, неорганічної природи, зокрема, клімат, світло, хімічні елементи і речовини, температуру тощо. Абіотичні компоненти екосистем визначають можливість існування всіх груп організмів в тому чи іншому середовищі. Абіотичні чинники є ланкою, яка зв’язує різні групи організмів і забезпечує структурно-функціональну цілісність екосистеми. 
За своїм значенням абіотичні чинники поділяються на дві групи: 1) ресурси, в тому числі невичерпні і вичерпні (обмежені), з останніх виділяються відновлювальні і невідновлювальні; 2) умови існування. Значення абіотичних чинників можна проілюструвати встановленою закономірністю: чим бідніші ресурси і менш сприятливі умови існування, тим система більш чутлива для впливу. Тобто, навіть незначні локальні зміни в такій системі можуть призвести до значних якісних, аж до заміну біогеоценозу змін.
До чинників, що виявляються в результаті діяльності людини, відносять антропогенний та техногенний вплив на природне середовище. На сьогодні вплив антропогенного чинника досяг такої величини, що дозволяє говорити про фактичну відсутність природних екосистем - оточуюче нас середовище представлене майже виключно природно-промисловими системами (нообіогеоценозами). Природно-промислова система (ППС) - динамічно стійка і відносно самостійна структурна одиниця ноосфери, яка включає в себе природні, промислові, сільськогосподарські та комунально-побутові об’єкти, які функціонують як єдине ціле на основі певного типу обміну речовиною, енергією та інформацією. ППС класифікують за характерними рисами процесу виробництва, як основного чинника впливу: агроекосистеми, промислові екосистеми, міські екосистеми, гірничо-видобувні екосистеми тощо. Можна говорити, що в районі розташування будь-якого підприємства в результаті зміни енергетики, кругообігу речовин, тощо, формується природно-промисловий комплекс, активним компонентом якого є головна технологічна лінія. Межами ППС є межа зони впливу виробничих процесів системи/комплексу. 
Зокрема, в районі розташування гірничо-видобувних підприємств виділяється кілька зон техногенної трансформації природних комплексів: 1) зона повної деградації ґрунтово-рослинного шару з високими вмістами металів у всіх компонентах довкілля; 2) зона безпосереднього впливу, в повітрі над якою вмісти забруднювачів перевищують ГДК в десятки разів; 3) зона сильного забруднення повітря, ґрунтів, снігу, і рослинності, в якій скорочується перелік забруднюючих речовин, а їх концентрації на порядок менші ніж в попередньому випадку; 4) зона помірного латерального забруднення. Фонові ландшафти зазвичай відстоять від видобувних підприємств не менш як на 15-20 км.   
Всі процеси в природі характеризуються зміною (обміном) речовини, енергії та інформації. Тож і всі життєво важливі для людей процеси задовольняються лише в результаті постійної взаємодії абіотичних, біотичних та антропогенних (техногенних та соціальних) компонентів середовища, яка (взаємодія) включає обмін речовиною, енергією та інформацією. 
Відмінності обміну речовини, енергії та інформації в природно-промислових системах порівняно з природними можна звести до наступного [3]:
Обмін речовиною, здійснюється в 2-х варіантах: 
1) процеси техногенної міграції, успадковані від біосфери, але істотно змінені в ноосфері. Так само, як і в природі, у ноосфері відбувається біологічний кругообіг, хімічні елементи мігрують у водах і атмосфері. Тому і для ноосфери можуть бути встановлені ряди міграції і типоморфні елементи, коефіцієнти біологічного поглинання і ряди поглинання. Такі поняття, як «біомаса», «щорічна продукція», коефіцієнт біологічного накопичення, «дефіцитні» і «надлишкові» елементи можуть застосовуватись і в ноосфері. При цьому агротехніка, селекція, застосування добрив і т.д. дозволяють одержувати більше біомаси, кількість якої досягає такого рівня, який неможливий у природних умовах. Таким чином, людство намагається посилити утворення живої речовини, тобто корисні відновлювальні процеси (фотосинтез і ін.). Але воно посилює і розкладання органічної речовини, тобто протилежні окисні процеси. У результаті зрошення пустинь, осушування боліт, повороту рік, будівництва гідростанцій, використання підземних вод змінюється і круговорот води. Затрачуючи енергію на опріснення морської води, очищення водопровідної води, зменшення її жорсткості і т.д., людство виступає в ролі антиентропійного чинника. Для ноосфери характерне також грандіозне розсіювання елементів, що концентрувалися природою протягом  усієї геологічної історії. З надр щорічно витягається не менше 4 км3 гірських порід і руд, приріст складає біля 3% у рік. При будівництві каналів, доріг, обробці грунту і т.д. речовина розпорошується, переходить у більш дисперсний, а отже, і більш придатний для міграції стан. Окислювання органічних речовин в ноосфері посилюється за рахунок спалювання вугілля, нафти, газу і т.д. Це збільшує вміст CO2 в атмосфері, змінює клімат («парниковий ефект»), впливає на карстовий і інші процеси.
Так, специфічність районів видобутку корисних копалин обумовлена: 1) переміщенням значних мас гірських порід та їх наступним перерозподілом в відвалах; 2) руйнуванням хвостосховищ під дією ерозійних, селевих, еолових та інших природних процесів; 3) відкачкою вод з рудника та скидами з об’єктів облаштування родовища. 4) втратою речовини з пилом практично на всіх етапах технологічного циклу. До цього переліку слід додати, безумовно, зміну умов (Eh-pH) існування як переміщених породних мас, так і порушеного гірського масиву, звичайним наслідком чого є перехід важкорозчинних сульфідних форм важких металів в добре розчинні сульфати. На радіальних відновних (піритних) бар’єрах формуються зони вторинного поліметалевого збагачення, а на окислювальних – осаджується залізо. В грунтових покривах поблизу більшості видобувних підприємств, крім специфічних елементів даного родовища,  накопичуються Bi, Sc, TR, Li, Be, Y, Hg, Cd, Ce тощо. В районах видобутку нафти і газу спостерігається зростання солоності поверхневих і підземних вод, засолення і деградація грунтів. У вуглевидобувних районах відбувається забруднення транзитних і депонуючих середовищ широким набором мікроелементів, змінюється газовий склад
2) процеси техногенної міграції, невластиві біосфері. У результаті людської діяльності в земній корі протікають також хімічні реакції, що знаходяться в різкому протиріччі з природними умовами. Характерний для ноосфери металевий стан заліза, нікелю, хрому, ванадію і багатьох інших елементів не відповідає фізико-хімічним умовам земної кори. Людина тут зменшує ентропію і їй приходиться витрачати багато сил, щоб одержати і утримувати дані елементи у вільному стані. Людство в усе більшій кількості виготовляє хімічні сполуки, які раніше ніколи в біосфері раніше не існували (штучні полімери, пластмаси і т.д.), і мають властивості, невідомі для природних матеріалів. Новим для земної кори є і виробництво атомної енергії, одержання радіоактивних ізотопів. 
Обмін енергією між компонентами відбувається шляхом перетворення природних джерел енергії в енергетичні ресурси а виділення в навколишнє середовище невикористаної енергії. Для ноосфери характерне збільшення працездатної енергії і розмаїтість її видів. Частина енергії робить роботу, але деяка її частина неминуче знецінюється і виділяється у виді тепла. Це визначає «розігрівання» ноосфери в порівнянні з біосферою. Поки що ефект такого розігрівання невеликий, хоча відомо, що в зимовий час температура повітря на вулицях великих міст на декілька градусів вища, чим у навколишній сільській місцевості (головна причина - опалення житлових будинків і промислових підприємств.
Обмін інформацією - зменшення біологічної інформації (зменшення біологічного розмаїття) і збільшення техногенної інформації. Інформаційний обмін в ППС контролює і направляє обміни речовини і енергії.
В залежності від виду і характеру технологічних процесів, їх взаємозв’язок з природними процесами може відбуватися в формі взаємодії, впливу і дії. Одним з найважливіших наслідків господарчої діяльності людства є створення так званого культурного ландшафту. У ППС (інакше - техногенних системах - які якраз і виражаються в культурних ландшафтах) поряд із водними, повітряними, біотичними і біокосними зв’язками, виникли нові зв’язки - соціальні (між суспільними групами людей) і природно-соціальні, причому саме ці два типи зв’язків набули найважливішого значення. Біологічна інформація в культурних ландшафтах часто суттєво зменшується, збіднюється. (зменшується біологічна розмаїтість). Втрата природної інформації з надлишком компенсується ростом інформації за рахунок техногенезу. Збільшення розмаїтості відбувається як за рахунок витрати енергії, накопиченої в сучасний етап розвитку біосфери, так і енергії, акумульованої за мільярди років її існування (головним чином у горючих копалинах). Отже, ріст розмаїтості в ноосфері, зменшення в ній ентропії (збільшення негентропії) супроводжуються величезним збільшенням ентропії в земній корі (розсіювання родовищ корисних копалин, спалювання вугілля, нафти, газів тощо). Культурні ландшафти є керованими системами, проте позитивний зворотній зв’язок часто переважає над негативним, у зв’язку з чим для таких систем, як правило, не характерний стаціонарний стан і в процесі розвитку вони все більше віддаляються від вихідного стану. Негативними наслідками цього є так називані непередбачені наслідки господарської діяльності, у тому числі забруднення навколишнього середовища і стихійні лиха (пилові бурі, повені, ерозія ґрунтів і т.д.). 
Ще одним фундаментальним поняттям, яке використовується для прогнозування  стану довкілля є стійкість природних систем. Стійкість середовища - це не тільки здатність протистояти навантаженню, але й здатність систем нормалізувати своє функціонування після припинення дії зовнішнього впливу. Жодна з природних систем, включаючи глобальні геохімічні поля океану чи атмосфери, не володіє абсолютною стійкістю до техногенезу, незважаючи навіть на великий запас буферності. Н.М.Солнцева (1977) виділяє три основні групи чинників, які контролюють стійкість ландшафтних систем: 1) фактори, що контролюють інтенсивність виносу і розсіяння продуктів техногенезу (кількість опадів, швидкість вітру, гіпсометричний рівень структурної одиниці, механічний склад тощо); 2) фактори, що контролюють інтенсивність метаболізму продуктів техногенезу (сума сонячної радіації, кількість ультрафіолетового опромінення,  швидкість розкладання органічних речовин, інтенсивність фотохімічних реакцій тощо); 3) фактори, що контролюють закріплення продуктів техногенезу (тумани, штилі, pH, Eh, фонові концентрації елементів тощо).
Процеси техногенезу можуть призводити як до вилучення речовини з геохімічних систем (із зміною системи зв’язків чи без зміни), так і до забруднення, тобто привнесення хімічно-активних (токсичних та нетоксичних) та хімічно-інертних речовин в систему. Найчастіше саме забруднення викликає найбільшу стурбованість і є основним об’єктом досліджень при екологічних оцінках. М.А.Глазовська запропонувала вважати незабрудненими такі біокосні системи, в яких коливання концентрації і баланс форм знаходження техногенних речовин не порушують газові, концентраційні та окислювально-відновні функції живої речовини, не викликають порушення біогеохімічних харчових ланцюгів, кількості і якості біологічної продукції, не знижують її генетичне різноманіття.

Використання ресурсів.
Будь-яка діяльність людини, і в першу черга виробнича, пов’язана з використанням ресурсів - матеріальних, енергетичних, інформаційних - з природного середовища вилучаються речовина та енергія, використовуються (прямо чи опосередковано, безпосередньо чи в зміненому вигляді) в процесі виробництва (ресурси виробництва), беруть участь у створенні продуктів праці (продукція виробництва) і знову поступають в навколишнє середовище у вигляді відходів та викидів (відходи виробництва). Подальша роль відходів виробництва у навколишньому середовищі визначається властивостями конкретних речовин (видів енергії) та характером природних процесів. Таким чином, при оцінці впливу будь-якого виробництва на навколишнє середовище необхідно не тільки охарактеризувати весь технологічний процес, але й врахувати існуючий стан природного середовища та характер домінуючих природних процесів. Деякими авторами [4, 76]  вводиться навіть окреме поняття "природно-технологічного процесу", яке на їх переконання має охоплювати всі аспекти взаємодії між виробництвом та навколишнім середовищем.
Часто вживаному при екологічних оцінках терміну «раціональне використання природних ресурсів» дати вичерпне визначення надзвичайно важко - через високу смислову ємність і соціально-економічну масштабність цього поняття, його спрямованість на багато аспектів життя суспільства. Критерії раціональності щодо об'єктів дослідження різні - раціональність чи нераціональність певного способу використання природних ресурсів залежить від поставленої мети. Те, що раціональне з позиції економічних інтересів видобувної промисловості, невигідне для сільськогосподарського виробництва, а те, що рентабельне для хімічного підприємства, нераціональне з точки зору населення, яке проживає в безпосередній близькості до нього. Більш менш точно визначитись в кожному конкретному випадку можна лише з’ясувавши відповідь на питання: 1) який рівень обміну речовин між суспільством і природою є оптимальним даному етапі розвитку людства, країни; 2) який зміст вкладається в поняття комплексного використання ресурсів.  
Нікіфоров К.О. здійснив спробу розглянути теоретичні основи технології вилучення корисних компонентів з руд опираючись на природні геохімічні закономірності. На його думку [2]: «Крупно масштабному безвідходному виробництву із збереженням екологічної рівноваги навколишнього середовища може відповідати лише енергетично вигідна технологія, яка близька до природних процесів і заснована на фундаментальних законах природи. Така технологія повинна опиратися:1) на закономірності взаємодії атомів в твердих, рідких та газоподібних речовинах, генетичного зв’язку між ними, статистичну теорію росту кристалів; 2) на кристалохімічні основи топотаксичних реакцій в твердих речовинах (принципи наслідування хімічних зв’язків в сполуках);3) на реакційну здатність багатокомпонентних систем – силікатних, оксидних і сульфідних»
Достатньо часто автори наукових розробок, виходячи з структури природно-промислових систем та основних принципів їх функціонування, застосовують поділ ресурсів виробництва на матеріальні, енергетичні, екологічні та трудові. Всі матеріальні ресурси які використовуються в процесі виробництва поділяються на головні, допоміжні і супутні.
Головні матеріальні ресурси - "вихідні сировинні матеріали, які повністю або частково входять до складу основного продукту (виробу) виробництва, визначають його основні якості і без яких сам технологічний процес є неможливим". Головними матеріальними ресурсами є сировина та різноманітні додаткові компоненти які визначають заданий речовинний склад та фізичні властивості продукту виробництва. "Головні матеріальні ресурси можуть вводитись в технологічний процес на початку і на будь-яких наступних етапах." 
"При видобутку та переробці корисних копалин головними технологічними матеріальними ресурсами є корисні копалини, розміщені в масиві порід". На загал, масив порід містить кілька корисних компонентів, які по різному реагують на технологічний вплив та на навколишнє середовище. Тому кожен корисний компонент слід вважати головним технологічним ресурсом і раціональність його використання для отримання кінцевого продукту (наприклад - концентрату) треба оцінювати окремо.
Поділ головних ресурсів на активні та інертні обумовлюється необхідністю виділити групи матеріалів, які вимагають певних методів обробки чи очистки для повторного використання (утилізації відходів).

Таблиця 6 - Класифікація матеріальних ресурсів за [4], із змінам

Група

Підгрупа

Характеристика

Приклад

(для видобувної промисловості)

Головні

 

Вихідні сировинні матеріали, які повністю або частково входять до складу основного продукту (виробу) виробництва, визначають його основні якості і без яких сам технологічний процес є неможливим.

Головні матеріальні ресурси можуть вводитись в технологічний процес на початку і на будь-яких наступних етапах

Корисні копалини

 

активні

Матеріали, які, переміщуючись по технологічному ланцюгу, вступають в хімічні взаємодії з іншими матеріалами, в результаті чого кінцевий продукт виробництва має певний речовинний склад та ряд нових якісних властивостей.

Будь-які руди, при видобутку  та збагаченні яких використовуються реакції хімічної взаємодії

 

інертні

Матеріали, які на всіх етапах технологічного процесу не вступають у хімічну взаємодію з іншими ресурсами виробництва, а до кінцевого продукту входять як механічні домішки.

Пісок, щебінь

Допоміжні

 

Матеріали, які не входять до складу корисного продукту виробництва, а забезпечують виконання технологічного процесу в заданих режимах, надають певну якість проміжним та кінцевим продуктам виробництва, використовуються для забезпечення певних вимог санітарних норм і охорони довкілля.

Допоміжні матеріали можуть вводитись і виводитись на різних стадіях технологічного циклу.

Вода в процесах флотації руд

 

активні

Матеріали, використання яких в технологічному циклі передбачає хімічну взаємодію з іншими матеріальними ресурсами, утворення нових сполук, перехід в новий агрегатний стан. Відмінністю від головних ресурсів є вилучення з технологічного ланцюга (до отримання кінцевого продукту, в якому вони вважаються шкідливим домішками) у вигляді викидів чи відходів. Часто саме ці новоутворені продукти є найнебезпечнішими відходами виробництва.

Хімреагенти (кислоти, луги), які використовуються в процесах збагачення та очистки продукції.

 

інертні

Матеріали, які забезпечують виконання технологічного процесу, але не вступають в хімічні реакції з іншими матеріалами і не змінюють свого хімічного складу, однак можуть переходити в інший агрегатний стан та забруднюватись іншими речовинами.

Для повторного використання інертних ресурсів достатньо повернути їх в вихідний агрегатний стан чи очистити їх від механічних домішок.

Часто очистка інертних допоміжних ресурсів є великою економічною проблемою (необхідні додаткові очисні споруди)

Вода в процесах флотації. Повітря при вентиляції.

 

ізольовані

Матеріали, які забезпечують виконання технологічного процесу, але не вступають в контакт з іншими матеріалами, не змінюють свого хімічного складу і не забруднюються, однак можуть переходити в інший агрегатний стан.

Як правило, не потребують очистки і не забруднюють середовище (якщо самі не є забруднювачами - фреони, або якщо небажаним є теплове забруднення)

Вода в теплообмінниках.

Супутні

 

Матеріали, які вводяться до технологічного процесу вимушено і виводяться з нього як відходи та викиди. Їх утилізація часто є значною проблемою, і вимагає великих затрат.

Частина таких ресурсів згодом (в іншому технологічному процесі) може стати головними матеріальними ресурсами.

Вся "пуста порода", супутні пластові води.

 

активні

Матеріали, які активно (в тому числі хімічно) взаємодіють з головними і допоміжними ресурсами та змінюють свій склад і властивості. Вони можуть бути небажаними домішками і знижувати якість кінцевого продукту.

Як правило їх наявність вимагає збільшення всіх видів затрат і часто є причиною екологічних порушень.

Сірка в нафті, сульфіди в відвалах.

 

інертні

Матеріали, які хоча й безпосередньо контактують з іншими компонентами технологічного процесу, не вступають з ними у хімічну взаємодію і не змінюють своїх хімічних властивостей. Однак наявність цих видів ресурсів теж вимагає додаткових затрат (їх присутність в кінцевому продукті наявність знижує його якість).

SiO2 в бокситах.

Використання природних ресурсів в технологічних процесах може характеризуватися характеризується наступними показниками:
- інтенсивністю використання - характеризується величина їх надходження в технологічний процес (виведення з технологічного процесу) за одиницю часу (тон за рік, грам за секунду, метр кубічний на секунду);
- ступенем використання -  характеризується частка ресурсу (%, частки) яка опинилася в складі продукції (від загальної кількості задіяної в процесі);
- ефективністю використання - характеризує співвідношення конкретної інтенсивності і ступеню використання з нормативними чи кращими по галузі показниками.

 

Характеристика впливів на довкілля.
Термінологія, використовувана дослідниками при описі впливі може досить сильно різнитися, в тому числі ідеологічно. Основною причиною в даному випадку є безумовно поставлене перед експертом завдання. Тобто, образно кажучи, на термінологію дослідника впливає те з якого боку барикад він знаходиться. Так, вже згадувані нами автори російського підручника "Екологія гірничого виробництва", які, на загал, дають максимально вичерпні визначення застосовуваних термінів, штучно розділяють такі поняття як "вплив" ("влияние") і "дія" ("воздействие"). В результаті, ті об’єкти видобувної промисловості, вплив яких не виходить за межі нормативних показників, не діють ("не воздействуют") на навколишнє середовище, чого, звісно не може бути. Більш обґрунтованим є підхід реалізований в низці законодавчих актів (і відповідних підзаконних документів) України, за яким (див. визначення впливу) вплив існує завжди, він просто може бути "прийнятним" чи "неприйнятним". Звісно при визначенні характеру впливу за цими категоріями також є елемент невизначеності категорій, понад те можлива переоцінка впливу з часом (те що було прийнятним 10 років тому не є таким зараз). На нашу думку досить непоганий результат може дати використання для оцінки "прийнятності" чи "неприйнятності" впливу виробництва (в тому числі гірничо-видобувного) визначень "влияния" і "воздействия" наведених в [4, 82-83] (з деякими змінами): 
- вплив виробництва на навколишнє середовище є прийнятним, якщо в процесі обміну речовиною, енергією та інформацією з природними компонентами кількісні зміни в природному середовищі не перевищують гранично допустимих значень;
- вплив виробництва на навколишнє середовище є неприйнятним, якщо в процесі обміну речовиною, енергією та інформацією з природними компонентами в природному середовищі відбуваються якісні та кількісні зміни (порушення і забруднення) компонентів природного середовища, що перевищують гранично допустимі нормативні показники.
Для характеристики впливу на навколишнє середовище в загальному випадку можна використовувати такі уніфіковані показники як [4, 86]: 
-    інтенсивність впливу  - характеристика величини порушення чи забруднення в одиницю часу (кг/год, га/рік тощо) - використовується для нормування викидів підприємства в повітряний та водний басейн, площі порушення і рекультивації земель тощо;
-    ступінь впливу - характеристика відносної величини надходження забруднень (забруднюючих речовин) в навколишнє середовище від загальної кількості виділеної (у вигляді викиду чи скиду) речовини, а також порушеності компоненту від загальної його площі чи кількості; ступінь впливу визначається у % і використовується при плануванні показників роботи очисних споруд тощо;
-    небезпека впливу - характеристика (у відносних величинах) співвідношення між реальною та нормативною величиною впливу (ГДК, ГДВ тощо). Якщо таке співвідношення більше 1 то небезпека існує.
Такий підхід, звісно є спрощеним однак в ряді випадків і він може дати непогані результати

Таблиця 7 – Типові форми порушень і забруднень при видобутку корисних копалин [4], із змінами

Вид

Тип

Група

Форма

Порушення

Геомеханічні

Деформації:

зміна напруженого стану, поява зон підвищених і понижених напружень

розвиток зон тріщинуватості або ущільнення масиву вміщуючих порід

ущільнення та розрихлення поверхневого шару

прогин поверхні без розриву суцільності

прогин поверхні з розривом суцільності і появою тріщин.

Провали:

конусоподібні провали

каньйоноподібні провали

котловинні провали

терасовані провали і зони обрушень.

Виїмки:

кар’єрні виїмки;

котлованні виїмки;

траншейні виробки;

придорожні резерви;

Насипи:

відвальні;

гідротехнічні;

дорожні (кавальєри)

Забудови:

окремі будівлі і споруди,

промислові майданчики,

комунікації,

житлові масиви.

Гідродинамічні

Гідрологічні (поверхневі)

зарегулювання водосховищ і каналів;

затоплення рельєфу, водойми, водотоку;

виснаження водотоку, водойми;

Гідрогеологічні (підземні)

підтоплення, затоплення

утворення депресійної воронки

заводнення

підпор.

Аеродинамічні

Приземні

розрідження (створення аеродинамічної тіні);

збурення (зміна напрямку і швидкості руху повітряних потоків в приземному шарі);

температурні інверсії

Біоморфологічні

Фітоценотичні

пошкодження, пригнічування (пригнічення домінант, зменшення продуктивності і ареалу);

знищення (повна заміна домінант в фітоцинозі)

Зооценотичні

розлякування

знищення

інтродукція (зміна видового складу зооценозу)

Мікробоценотичні

пригнічення

знищення

інтродукція (зміна видового складу мікробоценозу)

Забруднення

Літосферні

поверхні

засмічування поверхня твердими нерозчинними речовинами;

запилення тонкодисперсними пилуватими речовинами;

забруднення поверхні нафтопродуктами;

закислення розчинними з’єднаннями (pH<6,5);

розкислення (pH>8,5);

забруднення поверхні важкими металами;

масиву порід

замулювання масиву порід;

забруднення органічними і неорганічними розчинами масиву порід;

Гідросферні

Сапробні (органічні)

евтрофія

гіпертрофія

Голобні

засолення (солоність 1-15 г/кг): поліголобні, бетамезаголобні, альфамезаголобні

засолення (солоність понад 15 г/кг): поліголобні і гіперголобні

Розчинними хімічними твердими, рідкими і газоподібними речовинами

закислення (<5; 5-6,4; 6,5-8,5; 8,6-9,5; >9,5)

зміна мінералізації: дуже м’які (<1,5 мг-екв/л), м’які (1,51-3), помірно жорсткі (3,01-6), жорсткі (6,01-9), дуже жорсткі (>9)

замутнення (зависом)

загазування (розчинення газів CO2, SO2, H2S тощо)

Атмосферні

Газоподібними речовинами

загазування (сірчаний ангідрид, оксид вуглецю, оксиди азоту, сполуки фтору, сірководень, хлор)

зараження кислотами, цианідами, ртуттю, вуглеводнями, фенолами, органічними сполуками

Рідкимми речовинами

забруднення супертонким туманом (0,5*10-6 м)

забруднення тонко дисперсним туманом

забруднення грубо дисперсним туманом

забруднення бризками (>10*10-6 м)

Твердими речовинами

запилення пил органічний і неорганічний (10*10-6 м), сажа (10-50*10-6 м), смолисті частки

зараження канцерогенними речовинами (свинець, азбест тощо - до 10-6 м)

задимлення

Біоценотичні

Фітоценози

самозаростання

некроз

Зоо і мікробоценози

збільшення чисельності певного виду тварин і мікроорганізмів

Одним з перших етапів екологічної оцінки є виявлення джерел впливу, правильне вирішення цього завдання фактично обумовлює підсумковий результат. Достатньо традиційним є підхід, при якому технологічний процес поділяється на окремі ланки, що відрізняються за впливом на природні складові: літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу. Відповідним чином, джерела впливу класифікуються за типами порушення і забруднення цих компонентів. Тоді, виділивши всі чинники що призводять до даної форми порушень, припустімо до ущільнення поверхневого шару ґрунту, можна оцінити їх сумарну дію. 
Такий підхід, звісно, є достатньо зручним при використанні, але навряд чи його можна назвати виправданим. Адже навіть неспеціаліст може навести широкий перелік випадків за яких одне й те саме джерело впливає на різні компоненти навколишнього середовища: викиди забруднюючих речовин в атмосферу призводять не лише до забруднення атмосфери, але й ґрунту (літосфера), води (гідросфера), а також можуть бути причиною суттєвого погіршення умов існування рослин (біосфера) і проживання людей (соціальне середовище), та руйнування пам’яток архітектури (техногенне середовище і заповідні об’єкти). 
Таким чином, якщо порушення, забруднення та інші наслідки впливу й доцільно класифікувати за компонентами природного середовища (а це власне і реалізовано в вимогах ДБН А.2.2-1-2003), то самі джерела впливу краще групувати за часом їх дії (етапи будівництва, експлуатації та виведення об’єкту з експлуатації), постійністю дії (постійні, періодичні, епізодичні), або проявом ненормативним чинників (при нормальній експлуатації об’єкту і при аварійній експлуатації). Суттєвим, для вирішення низки питань є поділ джерел впливу на пересувні та стаціонарні.
Для виявлення джерел впливу слід проаналізувати весь технологічний процес, розбити його на окремі операції (відбій і завантаження руди, її транспортування, кріплення забою, вентиляція то-що) і оцінити потенційний вплив кожної з них в нормативних умовах і за аварійної ситуації.
Цілком зрозуміло, що практично неможливо виробити єдину систему якісних та кількісних показників для характеристики найрізноманітніших джерел впливу що існують при видобутку корисних копалин.

Перелік посилань

1.    Екологічна геологія. Підручник. (Затверджений МОН України) / Коржнєв М.М., Вижва С.А., Гожик.А.П. та інші. - К.: ВПЦ Київський університет. 2006. – 235 с.
2.    Никифоров К.А. Физико-химические основы комплексной переработки бедных и труднообогатимых руд. – Новосибирск: Наука, 1984
3.    Перельман А.И., Касимов Б.С. Геохимия ландшафта. Учебное пособие. М.: Астрея-2000, 1999. –768 с.
4.    Экология горного производства: Учебник для вузов/ Генрих Гусейнович Мирзаев, Борис Андреевич Иванов, Владимир Модестович Щербаков, Николай Максимович Проскуряков. - М.: Недра, 1991.- 320 с.

 

 



04.09.2016 manyava 0

ТОП користувачів