МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Легка промисловість

Легка промисловість

28.06.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Текстильна промисловість України       
      Текстильна промисловість України як галузь почала розвиватись ще до першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Пожвавлення її розвитку почалося в радянські часи, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові. Разом зі старими підгалузями (вовняна, конопляно-джутова, льняна) утворено ряд нових підгалузей (бавовняна, шовкова, трикотажна).
        Бавовняна промисловість за об’ємами виробленої текстильної продукції стоїть на першому місці. На неї припадає 50,1% всіх тканин, що виготовляються в Україні. Для даної галузі характерне віддалення сировинної бази і навіть споживача. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне виробництва. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин із домішкою синтетичних і штучних волокон. Основні підприємства розміщені: у Херсоні і Тернополі – бавовняні комбінати, Донецьку – бавовнопрядильний комбінат, Києві – ватноткацька, Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі – ткацькі фабрики, Нікополі – ниткова фабрика, в Полтаві, Макіївці – бавовнопрядильні фабрики, в Кам’янець-Подільскому – бавовняно-ткацька.
      Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7% усіх тканин України. Первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують штучні та синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях, Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат, Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика. У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.
     Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виготовляє 20,5% усіх тканин України. Зосереджена у Києві, де виготовляють крепдешин і крепжоржет із натурального шовку. У Києві та Черкасах випускають тканини зі штучного і синтетичного волокна. У Луганську – меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.
       Льняна промисловість розвинулась за період радянських часів. Вона випускає 7,3% тканин країни на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Костенській і Марчихіно-Будській фабриках, льонозаводи у Бережному, Володимирі, Сарнах, Зарічному. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.
       Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускає Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод. Частину продукції експортують. Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27 млн. од. трикотажних виробів. За 1985 – 1995 рр. виробництво зменшилось у 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Одесі, Херсоні, Хмельницькому, Прилуках. У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Миколаєві, Львові й Червонограді працюють панчішні фабрики.
Швейна промисловість
     Розміщена у районах споживання, здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї економніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничі об'єднання і фірми, серед них відомі такі, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості "Україна", Львівська фірма "Маяк", Харківська швейна фабрика ім. Ю.Д.Синякова. Швейні фабрики розташовані у Полтаві, Сумах, Житомирі, Бердичеві, Коростені, Малині, Ніжині, Фастові, Сквирі, Горлівці, Бахмуті, Вінниці, Чернівцях, Хмельницькому, Тернополі, Хмільнику, Гайсині і інших містах.
     Швейна промисловість донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг і білизну. У місті Миколаєві на підприємстві "Евіс" у 1997 році обсяг виробництва товарів народного споживання складав 11177 тис. грн. Шкіряно-взуттєва промисловість
    Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкіри.
    У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва. Підприємства виробляють жорсткі і шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри. Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові, Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку; шкірозамінники – в Одесі. Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано, у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі, Мукачеві збудовано нові підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання. Найбільші шкіряні об’єднання – у Луганську, Львові, Харкові, Вознесенську, Кривому Розі, Хмельницькому. Для шкіряного виробництва важливо удосконалювати діючу і створювати нову технологію, освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями, механізувати та автоматизувати виробничий процес.
    Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу та козину сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутряні та шубні вироби. В минулому вона мала кустарний і сезонний характер. Зараз у країні збудовані і діють хутрові підприємства у Харкові, Краснограді, Тисменці, Львові, Одесі, Жмеринці. В Україні основний хутровий звір – лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків, водяних щурів, що є шкідниками сільського господарства. Крім того, хутрові підприємства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кроля. У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкір, як наслідок – поліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. Тут має глибоке значення трикотажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, овець.
   В Україні штучне хутро виготовляють Донецький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах і Ясені. Зараз випускають вироби масового вживання, удосконалюються технології обробки хутрової сировини, із застосуванням нових барвників впроваджуються системи управління виробництвом.
Виробничий процес у промисловості.
   Будь-яке виробництво складається з сукупності процесів, у кожному із яких речовини зазнають фізичних і хімічних змін. Згідно з цим процеси поділяються на хімічні (супроводжуються появою нових речовин з первинних) та фізичних (полягають у зміні фізичних властивостей речовин). При механічних процесах відбувається тільки зміна форм чи розмірів. У швейному виробництві технологічні операції включають механічні процеси (різання, переміщення штучних виробів, скріплення деталей одягу нитковим способом, пресування, формування), а також масообмінні (зволоження і сушіння) і термічні (нагрівання і охолодження) процеси. При клейовому скріпленні деталей одягу відбуваються фізико-хімічні, а при ультразвуковій і високочастотній обробці синтетичних термопластичних матеріалів зварюванням – фізичні процеси.
    У взуттєвому виробництві відбуваються такі процеси обробки матеріалів: механічні (різання при розкрою матеріалів, скріплення деталей нитками, цвяхами, шпильками, пресування і формування тиском, формування розтягненням і прогином, відкріплення старих деталей при ремонті взуття), фізико-хімічні (склеювання, вулканізація, вощіння, нанесення плівкового покриття), масообмінні (сушіння, зволоження), термічні (нагрівання і охолодження).
     З’єднання клеєм. У швейному виробництві знайшли застосування рідкі клеї у вигляді еластичної термопластичної плівки товщиною 0,13–0,27 мм. Технологічний процес склеювання звичайно складається з підготовки поверхні матеріалу до склеювання, дозування, подачі та нанесення клею на матеріали, обжиму, пресування та витримки їх під тиском до повної полімеризації клею. При використанні клейової кромки (прокладочного матеріалу з клейовим порошком) плівки клейових ниток для склеювання їх спочатку прокладають по контуру з’єднання на спеціальних машинах. Потім здійснюють закріплення з’єднання гарячим пресуванням на пресі.
    Для склеювання термопластичними клеями застосовується обладнання, яке має дозуючі прилади для нанесення клею, шаблони для формування матеріалів і обладнання у вигляді нагрітих гладильних плит для фіксації підігнутих країв деталей і їх приклеювання.
     У взуттєвому виробництві для з’єднання деталей застосовують рідкий клей. Технологічний процес полягає в тому, щоб підготувати поверхні матеріалів до склеювання, нанести клей на місце їх з’єднань, підготувати клейову плівку перед склеюванням та пресуванням. При підготовці до склеювання поверхню роблять шорсткою, що сприяє глибокому проникненню клею в пори. Товщина плівки 0,15 – 0,7 мм, що залежить від властивостей клею, його концентрації, температури і кількості намазок.
   Різання – процес руйнування матеріалів різними способами, при яких енергія ріжучого робочого органу переходить у роботу, необхідну для даного процесу. Різання можна виконувати механічним, термічним, фізичним, хімічним способами. Механічне різання – процес, орієнтований на руйнування матеріалу під впливом ріжучого інструмента внаслідок створення потрібного потужно-деформованого стану у матерії. До механічного способу відноситься різання лезом і гідроструменем.
    Різання лезом: ножем, коли ріжучий інструмент створює тиск на матеріал, рухається у напрямку подачі матеріалу; пилкою, коли ріжучий інструмент рухається у напрямку, перпендикулярному подачі, при одночасному насуванні матеріалу на лезо ножа; ножицями, коли для розрізання застосовують два ріжучих інструменти, які рухаються назустріч один одному з розташованого між ними матеріалу.
   Гідрострумінь – сформований струмінь рідини, який рухається під тиском з надзвуковою швидкістю з сопел спеціальної конструкції.
  Термофізичне різання характеризується руйнуванням матерії за рахунок термічного ефекту, викликаного дією променів лазера, плазменого струменю чи електричного заряду. Механічний контакт з матеріалом відсутній. При променевому способі різання енергія променя передається матеріалу, внаслідок чого відбувається його пропалювання.
   Плазмений спосіб ґрунтується на використанні плазменого струменя, енергія якого прогріває розрізуваний матеріал до втрати його міцності. Руйнування матеріалу при різанні електророзрядом досягається електричною ерозією. Спочатку на лінію різання наноситься струмопровідна речовина – графіт, до якої приєднують рухомий електрод з високим тиском.
   Термомеханічне різання термопластичних матеріалів характеризується передачею в процесі чи енергії поля високої частоти, чи енергії ультразвукових коливань. При цьому в обох випадках різання відбувається за рахунок термічного ефекту, а відокремлення частинок матеріалу – за рахунок механічного впливу ріжучого інструмента. Хімічне різання полягає в руйнуванні матеріалу хімічними речовинами (кислотами, лугами), які взаємодіють з обробним матеріалом.
    З’єднання деталей нитковим способом полягає у пропусканні ниток через матеріал для появи петель, якими і стягують та з’єднують деталі. При великій кількості з’єднань, які виконуються на машинах (з’єднання, обметування петель, обметування краю деталі) основним є машинний стібок – човниковий чи ланцюговий.
    Пресування і формування відбувається шляхом пластичної деформації. Тому багато технологічних операцій швейного і взуттєвого виробництва супроводжуються пресуванням полімерних матеріалів. У швейному виробництві пресування з одночасним формуванням застосовується при обробці матеріалу на швейних машинах, на гладильних дошках, клейових пресах, праскою, на манекенах. У взуттєвому виробництві пресування і формування використовують при обробці матеріалів на швейних машинах і з’єднанні деталей низу взуття цвяховим способом, а також при обробці деталей на пресах для приклеювання підошов і підметок, вулканізаційних пресах. Під час формування шляхом деформації, розтягування і прогину відбувається стискання, розтягування та прогин. У взуттєвому виробництві знайшли застосування варіанти стискання формуванням: з короткочасною витримкою, з витримкою під тиском, з накладкою зв'язків та подальшим розвантаженням, багаторазове стискання.
    Фарбування взуття: механічний процес – чистка взуття щітками, абразивною шкуркою, відновлення форми верху взуття з метою знищення грубих складок, розгладжування верху взуття, формування взуття на колодках; хімічний – хімічна очистка верху взуття, змивання старої фарби; фізичний – зволоження верху взуття, сушіння. Нанесення лакофарбового покриття на взутті, як і нанесення рідкої плівки клеючої речовини, ґрунтується на адгезії лакофарбових плівок до матеріалу, яка визначається здатністю цих матеріалів до зволоження та розтікання по поверхні матеріалу.
    При вичинці та фарбуванні хутра має велике значення вода яка використовується. Тверда вода, яка містить велику кількість вуглеводних, сірчаних, кальцієвих і магнієвих солей, мало придатна, тому що солі роблять тканину грубою і твердою. При фарбуванні фарба осідає і змінюється відтінок фарби. Існує два типи жорсткості води: тимчасова і постійна. Тимчасова ліквідується кип’ятком, а постійна – дією хімічних речовин. Загальна жорсткість води вираховується так: 100 см3 води, які підлягають випробуванню наливають у посуд з притертою скляною пробкою – циліндр чи бутиль (200–230 см3) і поступово додають розчин з оливкової олії, нейтрального мила, кристалічного хлористого барію, алкогольного розчину доти, доки піна, що виникає при сильному струсі, не буде триматися протягом 5 хвилин. За кількістю зниклих на отриманій мильній піні куб. см мильного розчину визначається градус жорсткості води.
Боротьба із забрудненням навколишнього середовища
   У навколишнє середовище викидається велика кількість газоподібних відходів, які повинні підлягати вторинному використанню і переробці. Крім зважених часток, у вилученому повітрі присутні легколеткі речовини. При переробці фарб забруднення повітря у цехах дрібнодисперсним пилом залежить від якості обробки сировини. Нові технології спрямовані на зниження пиловиділення і удосконалення очистки від волокнистого пилу, що видаляється з цехів очистки бавовни і вовни. Значну частину пилу видаляють з переробних волокон. Для очистки повітря, що видаляється вентиляційними аспіраційними системами від твердих домішок, використовують пиловловлювачі п’яти класів (табл. 5).
Класифікація пиловловлювачів за їх ефективністю
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
      Аналіз відсоткового і фракційного складу пилу показав, що для очистки запиленого повітря треба застосовувати пиловловлювачі 3 класу, які мають ефективність очистки від 85 до 99%. Це циклони і вологі пиловловлювачі. У текстильній промисловості спочатку використовують фільтри з сітчастими барабанами, рукавні фільтри. Особливістю легкої промисловості є відсутність значних забруднень повітря інертними речовинами, тому підприємства розташовують у межах зони, призначеної для житлової забудови. На підприємствах бавовняної, льняної, вовняної промисловості виникають забруднення при транспортуванні, сортуванні, обробці сировини. За складом пил буває мінерального і органічного походження, за ступенем токсичності – інертним і токсичним. На фабриках первинної обробки виникає мінеральний пил, що складається з часток ґрунту. На вовняних, льняних підприємствах утворюється органічний пил. Концентрація пилу на бавовняних фабриках у сортувальних і чесальних цехах 2–16 мг/м3, у ткацьких і прядильних – 2–8 мг/м3. Роль води у технологічних процесах полягає в тому, що вода широко використовується при переробці і обробці сировини.


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /