МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » СТАНОВЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНИХ ОЦІНОК. КОРОТКІ ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ

СТАНОВЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНИХ ОЦІНОК. КОРОТКІ ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ

25.03.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Сучасний стан взаємовідносин  в системі "людина-природа" і наукова спільнота, і суспільство вже давно оцінюють, щонайменше, як кризовий. В сучасному світі співіснують надзвичайна стурбованість станом довкілля (аж до "екоістерії") й тотальна, часто можна сказати навіть злочинна, безпечність. Причиною глобальної екологічної кризи (яка, на думку багатьох представників різних галузей наук, є провісницею глобальної екологічної катастрофи) є традиційне спрямування економіко-технологічного розвитку. 
Всеосяжність екологічної кризи підтверджується довжелезним переліком порушень стану довкілля, які вже мають повсюдний характер: отруєне повітря і вода, кислотні дощі, озонові дірки; ерозія, засолення  та виснаження ґрунтів; зникнення сотень видів рослин і тварин, загибель лісів і поширення пустель; вичерпання корисних копалин. Високий рівень хімічного та радіоактивного забруднення не в останню чергу є відповідальним за зростання кількості мутагенних змін, виникнення нових захворювань тощо. Із збільшенням вмісту вуглекислого газу в атмосфері вчені пов'язують зміну клімату на Землі і вважають, якщо цей процес і далі відбуватиметься такими темпами, то виникне глобальний "парниковий ефект", що призведе до танення льодів Антарктики та Антарктиди і значного підвищення рівня океану. Зменшення озонового екрану біосфери може призвести до різкого підвищення природного фону радіації на поверхні Землі і внаслідок цього - масового поширення онкологічних захворювань. Сучасні негативні зміни у біосфері зумовлені тими фундаментальними обставинами, котрі визначають можливість виживати одним видам в умовах конкуренції з іншими. Оскільки людина є конкурентом практично усій біоті, то останній, відповідно до закону конкурентного виключення Гаузе, залишається одне - реагувати на це своїм життям. Результати людської діяльності дали підстави М. Калошину сумніватися в праві Homo sapiens називатися людиною розумною [6, 103]: "Жодна тварина, жоден найпростіший організм у природі не знищує середовище свого помешкання так безжалісно, так бездумно, так послідовно і так масштабно, як людина. Навіть найпростіший мікроб запрограмований на екологічне самозабезпечення, саморегуляцію і відновлення середовища проживання. І лише людина займається самознищенням. Ніколи людина не була так немилосердна до природи і до самої себе, як нині. Вона уподібнилася раковій пухлині, яка виникає в організмі, харчується і зростає за рахунок його, поступово знищуючи організм і, як наслідок, саму себе."
Епізодичні спроби керування екологічним станом, шляхом введення обмежень на забруднення довкілля, добре відомі ще з XIV сторіччя, коли на території Європи декілька разів впродовж нетривалого часу була охоплена епідеміями чуми. Понад те, певні обмеження на забруднення довкілля і використання природних ресурсів існували, переважно у формі звичаєвих норм та релігійних обмежень, ще в античні часи. Однак панування уявлень про довкілля як про нічийну власність, як про необмежений і відновлювальний ресурс, відсутність системного бачення проблем взаємодії людина-природа, процеси урбанізації та індустріалізації, ріст чисельності населення, стрімке зростання потреб людства у матеріальних, енергетичних і екологічних ресурсах були причиною формування надзвичайного за масштабами і комплексністю тиску на довкілля. Як відомо, на перших етапах розвитку людства його вплив на природне середовище мав локальний характер, був незначним, а виробнича діяльність спиралася на природні сили навколишнього середовища (енергія води, вітру, викопні ресурси та ін.). У XX столітті людина отримала можливість активно впливати на довкілля та користуватися раніше недоступними для неї ресурсами. Виникла ідея, що людина - хазяїн, а природа - невичерпне джерело потрібних їй ресурсів.  Підставами для формування такого споживацького відношення до планетарних природних ресурсів були наступні фактори:  а) стрімко зростаюча чисельність населення, що зробила можливим фактично необмеженим використання трудових ресурсів; б) поява атомної енергетики, в початковій ейфорії від якої почало вважатися, що відтепер людство вільне від необхідності застосовувати інші енергетичні джерела; в) розробка та створення озброєння нового типу, здатного знищити всю живу природу нашої планети; г) формування на базі супутникових та комп’ютерних технологій єдиного світового інформаційного простору.
У сукупності ці фактори визначили у другій половині XX ст. технократичну стратегію виробництва та використання природних ресурсів, стратегію, що завершилася розвитком екологічної кризи. У відповідь на це стала розвиватися та змінювати своє обличчя екологія .
Протягом тривалого часу - з початку виникнення людської цивілізації аж до XIX століття - соціальні та виробничі потреби людини задовольняли метафізичні науки. З появою нових наукових дисциплін, ідеєю яких стало дослідження розвитку усіх природничих об’єктів та явищ стало зрозумілим в середині XX століття, що ідея розвитку сама по собі недостатня для адекватного розуміння світу. Саме з цим періодом, коли знайшла свого розвитку також ідея взаємозв’язку та взаємозумовленості структур і явищ природи, пов’язують становлення та формування сучасної екології [5].
Видатний американський вчений Ю. Одум (1970-1980) одним із перших почав розглядати екологію не як вузьку біологічну наукову дисципліну, а як міждисциплінарну науку, що досліджує багатокомпонентні та багаторівневі складні системи у природі та суспільстві. Ця якісна зміна в розумінні екології вимагала озброєння її новими методами і зробила високо актуальною для вирішення соціальних й економічних проблем людства. Як міждисциплінарна наука екологія взяла на озброєння всі методи теорії систем. 
На думку Злобіна Ю.А. [5] результати виробничої діяльності людини призвели до усвідомлення чотирьох важливих факторів. 
 Перший фактор - будь-який вид живого організму унікальний та неповторний. Знищення окремих видів рослин і тварин є непоправною утратою, збитки від якої в наш час навіть важко уявити, оскільки деякі види, що зникли або зникають, можуть нести поки невідомі, але потенційно корисні для людини властивості. 
Другий фактор - природні ресурси, що не так давно оцінювалися як невичерпні і до того ж як безкоштовний дар природи, насправді виявилися вичерпними і такими, які можуть бути знищені. Сама ж якість ресурсів під впливом глобального антропогенезу отримала іншу оцінку.
Третій фактор - біосфера та складові її частини мають досить складну структуру та непрості закони функціонування. Штучне конструювання екосистем та самої біосфери - задача, що не під силу сучасній людині, тай, можливо, і для майбутнього людства. Більшість біосферних структур, як виявилося, мають не таку вже високу стійкість та пластичність. Зруйнувати їх людина може, але відновити, відтворити - поки що ні.
Четвертий і, мабуть, найбільш важливий фактор - усвідомлення сучасною людиною можливості свого виживання тільки в умовах збереження такого природного середовища, до якого вона адаптована як живий організм і як співучасник сучасних технологічних процесів.
Сучасна суперечлива епоха, що поєднує технічні можливості людини з її залежністю від природи, поставила перед цивілізованим світом серйозну альтернативу. Або ми повинні повністю зруйнувати та корінним чином перетворити існуючу біосферу на свого роду техносферу, де все потрібне людині для життя буде вироблятися штучно, чи необхідно зберегти зв’язки людства з такою біосферою, в якій воно виникло і з якою протягом мільйонів років зв’язане  тисячами видимих та невидимих ниток. Наразі ж в сучасному світі дивним чином співіснують надзвичайна стурбованість станом довкілля, аж до "екоістерії" (згадайте не завжди мирні акції активістів Green Peace та деяких інших охоронців природи), та тотальна, часто можна сказати навіть злочинна, безпечність (яка базується на необґрунтованій вірі в технологічне всесилля людини та віковічно властивих людині сподіваннях: що все само собою владнається, що природа все виправить, що нічого поганого з нами статися не може тощо) [7,4-5].  При цьому часто забувають що причиною глобальної екологічної кризи є ніщо інше, як рух, на базі сучасного рівня економіко-технологічного розвитку, в напрямку створення технократичного суспільства, за чим, на думку багатьох представників різних галузей наук, слід очікувати глобальну екологічну катастрофу. 

Таблиця 1 - Вплив ідей Римського клубу на формування екологічного світосприйняття.

У лютому 1968 року італійський промисловець, член дирекції фірми ФІАТ, А. Печчеї у своєму листі до знайомих з бізнесових кіл, науки й техніки висловив свою думку про те положення в світі, яке склалося і запросив всіх до участі в пошуках шляхів вирішення. Це й стало приводом для того, щоб 30 вчених, бізнесменів та політиків, переважно з розвинутих країн,  зібралися в Римі й заснували товариство, які невдовзі стало відомим як «Римський клуб».

У 1970 році група незалежних інтелектуалів, яких хвилювала доля сучасної цивілізації розташувала свою штаб-квартиру у Швейцарії [9]. Саме тут народилася ідея проведення одного незвичайного дослідження: за допомогою комп’ютерних технологій створити штучну модель світу,  яка б надала можливість провести глобальний аналіз стану і передбачити можливі напрямки розвитку, а також й майбутнє людства. Необхідну фінансову допомогу «Римському клубу» надавали концерн «Фольксваген», а технічні умови для дослідження й обробки даних забезпечили Массачусетський технологічний інститут США і Токійський університет.

Однак, всесвітньої відомості «Римський клуб» як приватна міжнародна  футурологічна організація набув з 1972 року після опублікування першої доповіді за результатами досліджень, проведених під керівництвом професора Д. Медоуза та його колег з Массачусетського технологічного інституту, в книзі «Межі зростання» [13]. Д. Медоуз та його колеги загалом дійшли песимістичного висновку, що збіднені,  виснажені ресурси Землі будуть не в змозі забезпечити людство навіть до XXI ст. Зокрема, якщо людство й надалі буде продовжувати гонку «промислового розвитку», то вже через 75 років настане «колапс» – глобальна економічна катастрофа. В якості рекомендацій автори пропонували не лише стримувати подальший розвиток промисловості, а також наголошували на необхідності збереження так званого нульового процесу.

У 1974 році виходить друком нова книга Д. Медоуза «Динаміка зростання в обмеженому світі» де, опираючись на нові факти він продовжує розвивати концепцію  «нульового зростання». Дана концепція була сприйнята багатьма теоретиками в цілому або частково. Критика ґрунтувалася навколо ідеї невизначеностей, які провокувалися механічним перенесенням тенденцій та структур минулого на майбутнє, а також неврахування ряду факторів при моделюванні.

Непримиренним  критиком теорії «нульового зростання» був відомий американський біолог Б. Коммонер, який рішуче виступав проти теорії «заморожування прогресу».

Того ж 1974 року була опублікована нова доповідь «Римського клубу» під назвою «Людство на роздоріжжі». Її авторами були  - Е. Пестель, директор інституту Механіки в Ганновері і професор прикладної математики з Клівленду  (США) М. Месарович, а метою написання книги – виправлення недоліків, допущених в роботі Д. Медоуза. Враховуючи аргументовану критику моделі  Д. Медуза та Дж. Форрестера (вперше застосувавши метод системного аналізу для розрахунків розвитку людства), автори були менш категоричними, розглядаючи світ не як єдину систему, а як складне явище пов’язаних між собою підсистем: економіки, техніки, екології, народонаселення тощо. На основі такого підходу був зроблений висновок, що катастрофи й потрясіння  можуть розвиватися неоднаковими темпами й мати різне значення в кожній підсистемі. Наявність небезпечної або серйозної ситуації в одній з підсистем не обов’язково може призвести до «колапсу» всього людства, хоча, воно, безумовно відчуватиме важкі наслідки різних потрясінь в окремих підсистемах.

Іншими словами М. Месарович та Е. Пестель замість раптової катастрофи обіцяють людству більш менш тривалу агонію.

Серйозність екологічної небезпеки, яка тяжіє над людством, глобальний характер екологічних проблем, криза, яка охоплює більшість країн, дають підстави для песимістичних прогнозів на майбутнє.

 


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /