МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНИХ ОЦІНОК

СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНИХ ОЦІНОК

24.03.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Навколишнє середовище є основою економіки, джерело засобів існування, а також джерело національних багатств. Безпека цих (ресурсних) засобів існування залежить від сталого управління і розвитку ресурсної (сировинної) бази країни. Зі зростанням темпів індустріалізації, урбанізації, розширення використання сировинної бази, зростатиме також й потреба у розумному управлінні ресурсами. Одним з інструментів досягнення зазначеної мети є екологічна оцінка  [8].  
Роль екологічної оцінки була формально визнана на Конференція Організації Об’єднаних націй по навколишньому середовищу і розвитку (UNCED) в Ріо-де-Жанейро (1992). Згідно принципу 17 підсумкового документу [12]: 
«Екологічна оцінка, як національний інструмент, має застосовуватись для тих передбачуваних проектів, планів і програм, які можуть здійснити суттєвий негативний вплив на довкілля і мають бути предметом прийняття рішень національних владних інституцій»
Таким чином, екологічна оцінка є процесом планування, який використовується для прогнозу, аналізу та інтерпретації значимих впливів на довкілля планованої діяльності, визначення їх прийнятності з точки зору стійкості навколишнього середовища, отримання необхідної для прийняття рішень інформації. Екологічна оцінка не тільки сприяє мінімізації негативних впливів на довкілля, але й є потужним інструментом використання якого дозволяє більш об’єктивно оцінювати і більш ефективно використовувати ресурсний потенціал, визначити необхідні заходи з моніторингу та екологічного управління, і, що найважливіше, сприяти прийняттю обґрунтованих рішень.
Екологічні оцінки – незалежно від масштабів проекту та шляху проведення – створюють для посадових осіб можливість прийняття виваженого, відповідального та практично-доцільного рішення

Сьогодні в усіх країнах світу використовується система екологічної оцінки діяльності, що проектується як превентивний інструмент екологічної політики. В основу екологічної оцінки покладено наступний принцип: негативні наслідки діяльності набагато легше виявити та не допустити на стадії планування, ніж виявити і виправляти на стадії впливу на навколишнє середовище від реалізації проектних рішень. Отже екологічна оцінка зосереджена на всебічному аналізі можливого впливу на навколишнє середовище  діяльності, що проектується і використанні цього аналізу для недопущення або послаблення екологічних збитків. 
Слід зазначити про певну термінологічну розбіжність між базовими поняттями в цій галузі знань у світовій практиці. Оскільки формування механізмів екологічної оцінки було започатковано на заході, то відповідна термінологія первинно формулювалася на базі англійської мови та поступово видозмінювалася, набуваючи дещо іншого трактування та змісту по мірі розвитку практики екологічної оцінки. Вперше формальна система оцінки впливу на навколишнє середовище діяльності, що намічається була введена в дію федеральним законом США про Національну політику в галузі навколишнього середовища або NEPA.  
На той час вже існувало багато різноманітних методик оцінки відносних позитивних та негативних для суспільства сторін діяльності (сюди відносяться такі методики, як, наприклад аналіз витрат і багатофакторне програмування). Вже у 50-60-х роках  число проектів в промислово розвинених країнах різко збільшилося і стало очевидним, що за таких умов існуючі методи проектних оцінки втратили свою адекватність. Зокрема, це й спонукало прийняття в 1970 році у Сполучених Штатах «Закону про національну політику в галузі навколишнього середовища» або NEPA, про який уже згадувалося. Цей закон було прийнято урядом під тиском суспільства і він визначав федеральну екологічну політику. Надзвичайно важливим аспектами даного закону стали: 1) вимога щодо підготовки загальнодоступних «Заяв про вплив на навколишнє середовище» (Environmental Impact Statement, EIS ) для усіх федеральних проектів; 2) участь суспільства у формуванні проекту; 3) обґрунтоване прийняття рішення. Цей закон відіграв провідну роль у розвитку сучасних підходів до екологічної оцінки та відповідної системи понять.
В  перші ж роки свого застосування процес оцінки у відповідності до NEPA називався NEPA–процесом.  Однак, пізніше він отримав особливу назву Environmental Impact Analysis (аналіз впливу на навколишнє середовище), а невдовзі після того — Environmental Impact Assessment (EIA). Слід зазначити, що саме цей термін EIA був домінуючим продовж 70-х років минулого століття при визначенні систематичного процесу аналізу потенційних екологічних наслідків від запланованої діяльності  та врахування його результатів у процесі прийняття рішень.
З моменту введення екологічна оцінка (ЕО) була суттєво розширена і в наш час широко використовується як підхід до проектування та екологічного регулювання. Впродовж років ЕО все більше використовувалися в інших країнах і через 20 років в Декларації Ріо-де-Жанейро лунає заклик прийняти ЕО у всьому світі. Як результат ЕО приймалася й успішно застосовувалася в різних країнах шляхом нововведень на законодавчому рівні, впровадження нових процедур і розробки методологій. І в такий спосіб екологічна оцінка стала цілком успішним політичним механізмом.
Розвиток екологічної оцінки прийнято поділяти на декілька етапів [10]: 
- початкового розвитку (початок 70-х); 
- інтеграційний – формування комплексного підходу з інтеграцією оцінки впливів на різні компоненти довкілля (70 - 80-і роки);
- інтеграції ЕО з формуванням політики (середина-кінець 80-х років); 
- запровадження СЕО як засобу реалізації моделі сталого розвитку (з середини 90-х років)

Коментуючи перший етап слід зазначити, що він охарактеризувався введенням основних принципів, організаційних заходів та аналітичних методів проведення екологічної оцінки. Перш за все, доступність «Заяви про вплив на навколишнє середовище» надала змогу громадськості, екологічним та іншим організаціям та установам контролювати дотримання вимог NEPA. Дії тих відомств, які ігнорували складання «Заяви про вплив на навколишнє середовище» для небезпечних екологічних проектів почали активно оскаржувати у суді (зокрема американські суди розібрали за цей період понад 2300 скарг громадян). Крім того, за результатами аналізу практики застосування NEPA і рішення судів, у 1978 році було прийнято «Положення про NEPA» Радою з питань якості навколишнього середовища (Council of Environmental Quality).  Саме це «Положення» заклало основи сучасного процесу ЕО, сформулювавши основні вимоги до «Заяви про вплив на навколишнє середовище», спрямовані на збільшення користі від цього документу при прийнятті управлінських рішень. Ці вимоги включали [13]: всебічне дослідження й опис очікуваних екологічних наслідків від запланованої у проекті діяльності, особливо неминучих та незворотних; порівняння екологічних наслідків альтернатив до діяльності, що передбачена у проекті; зрозумілість та обмежений обсяг документу (не більше, ніж 250 сторінок); відкритість «Заяви ...»  для зауважень з боку всіх зацікавлених сторін, в тому числі й населення.
Необхідність виконання зазначених вимог спонукала федеральні агентства залучати до роботи екологів, які змінили  традиційну технократичну атмосферу проектних та будівельних департаментів. Як зазначає Тейлор [11], екологічні питання стали предметом аналізу та дискусії і, поступово, фактором проектування. З іншого боку процес прийняття рішень став біль прозорим, що дозволило відомствам заздалегідь побачити можливі наслідки від запроектованої діяльності, які б могли у майбутньому слугувати причиною для незадоволення, конфліктів або інших проблем.    
Поступово дійшли висновку, що ЕО проектів здатна допомогти вирішити не лише локальні але й глобальні екологічні проблеми. Так, зокрема енергетичні кризи та прогнози щодо швидкого вичерпання запасів ряду природних ресурсів, найшли відображення у вимозі  NEPA зазначати у «Заяві про вплив на навколишнє середовище» споживання  невідновних ресурсів.
Другий етап наприкінці 70-х та початку 80-х років, ознаменував поступове включення до оцінки соціальних та інших факторів (здоров’я, ризик), покращення можливостей участі громадськості та приділення значно більшої уваги  управлінню впливом. Цей етап пов’язують з розширенням масштабів ЕО та розвитком її комплексності. Основною рисою цього етапу є вихід екологічної оцінки за межі північноамериканського континенту. З 80-х років розпочалась робота над загальноєвропейським законом про EIA, який був оформлений Директивою Європейського Співтовариства від 3 липня 1985 року (так звана Директива 85/337, яку у 1997 році було доповнено  Директивою 97/11). Відтепер від національних урядів вже вимагалося включати процедури ЕО до процесу прийняття рішень для певних типів проектів. Для відповідності Директиві країнам Європейського Союзу знадобилося прийняти нові або змінити існуючі відповідні закони вже до кінця 1980-х років. 
Третя хвиля поширення ЕО припадає на середину – кінець 80-х років і спрямована на підвищення уваги до сукупного (кумулятивного) впливу та інтеграцію ЕО проектного рівня з розробкою політики, планів, програм і регулювання. Вводяться післяпроектні процедури – моніторинг, аудит т інші. У 1991 році на конференції в Еспо, Фінляндія, що проводилася під егідою Європейської економічної  комісії ООН, 30 країн підписали Конвенцію про проведення ЕО проектів, які можуть мати значні трансграничні наслідки. У відповідності до «Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в трансграничному контексті» [3], матеріали з оцінки впливу таких проектів повинні бути повністю  доступними сусідній країні. Конвенція вступила в силу 10 вересня 1997 року, після того, як її ратифікувало 16 держав, а у 2003 році, на зустрічі міністрів в Києві, було прийнято Протокол про стратегічну оцінку до неї. 
У 80-і роки стрімко зростає інтерес до аналізу можливих екологічних наслідків, пов’язаних не тільки з проектами будівництва конкретних об’єктів господарювання, але й з так-званими стратегічними рішеннями (йдеться про планування територіального та галузевого розвитку, комплексні програми, стратегії, нормативно-правові акти тощо).  Таким чином, аналіз екологічних наслідків стратегічних рішень отримав назву Strategic Environmental Assessment (SEA), що може бути перекладено як “стратегічна екологічна оцінка (СЕО)”. В подальшому по мірі розвитку цього нового інструменту, значення терміну EIA почало зміщуватися вбік оцінки, пов’язаної з проектами конкретних господарських об’єктів.
Власне кажучи, підписання Київського протоколу до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в трансграничному контексті» знаменувало початок четвертого етапу розвитку системи екологічних оцінок, етапу на якому загально визнаною метою є наближення до моделі стійкого розвитку, а нові вимоги до екологічних оцінок  (наприклад, збереження біорізноманіття) вводяться міжнародними угодами на основі консенсусу. Прийнята на озброєння стратегічна екологічна оцінка розглядається як інструмент придатний для розгляду чисельних альтернативних варіантів, вона покликана врахувати кумулятивний вплив великого числа об’єктів. Саме СЕО є механізмом врахування екологічних питань при розробці національних, регіональних та глобальних стратегій розвитку. 
Приблизно в цей же час набуває поширення узагальнений, універсальний термін Environmental Assessment (EA) [9], або, в українському перекладі, екологічна оцінка (ЕО), який охоплює як оцінку проектного рівня (EIA), так і стратегічну екологічну оцінку (SEA). На сьогодні системи ЕО як проектного так і стратегічного рівня законодавчо врегульовані в більш як 100 країнах (табл.5), їх норми закріплено документами різноманітних міжнародних організацій, у тому числі, що дуже важливо, фінансових. 
Початком застосування  процедур екологічної оцінки в Україні можна вважати 1977 рік, коли у складі Держкомприроди УРСР було створено інспекцію державної екологічної експертизи, хоча законодавчого оформлення цього виду діяльності на той момент не існувало.  Наступний крок був зроблений 20 вересня 1988 року коли Державний комітет СРСР по охороні природи надіслав до усіх міністерств і відомств СРСР інструктивний лист «Про державну екологічну експертизу проектів господарської діяльності в органах системи Держкомприроди СРСР», згідно якого всі господарюючі суб’єкти були зобов’язані при розробці проектів, ТЕО і програм проводити оцінку впливу запланованої діяльності на стан навколишнього середовища (ОВНС) і забезпечити її обговорення громадськістю [4].
Прийнятий у 1991 році Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» вже містив окремий розділ присвячений екологічній експертизі, найбільш глибоко проблематику екологічних оцінок  було розкрито в двох базових законах – «Про екологічну експертизу» (1995) та «Про екологічний аудит» (2004). В різний час було прийнято також низку профільних нормативних документів нижчого рівня. 
Досвід практичної еколого-експертної роботи, взаємодія з санітарно-гігієнічною експертизою та експертизами з питань охорони праці, інвестиційною, з питань пожежної безпеки, необхідність уніфікації вимог і спрощення процедур експертних оцінок для  проектувальників і замовників спричинили до прийняття у 1998 році Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність»» та відповідної Постанови Уряду, згідно яких державна екологічна експертиза стала складовою комплексної державної експертизи [7]. Основна ідея нововведення полягала у забезпеченні єдиної комплексної оцінки проектної документації за усіма експертними напрямками (інвестиційний, санітарно-гігієнічний, екологічний, пожежної безпеки, охорони праці, енергозбереження, протиаварійного захисту, з питань ядерної та радіаційної безпеки) в одному висновку [5] та сприянні замовникам у проходженні ними необхідних експертних погоджень - замовник звертався виключно в Укрінвестекспертизу, яка була визначена координатором робіт.

Таблиця 5 - Хронологія прийняття нормативних документів щодо екологічних оцінок окремими країнами та міжнародними фінансовими організаціями 

Країна, організація

Рік

Назва документу

США

1969

Закон Про національну політику в області довкілля

Канада

1973

Рішення уряду Про запровадження Федерального процесу екологічної оцінки та експертизи

Австралія

1974

Закон Співдружності Про охорону довкілля (вплив проектів)

Нова Зеландія

1974

Наказ міністерства Про запровадження процедур із захисту та поліпшення довкілля

Франція

1976

Закон Про охорону навколишнього середовища

Польща

1980

Закон Про охорону навколишнього середовища

Європейський  Союз

1985

Директива 85/337 ЄЕС «Про оцінку впливу деяких державних та  приватних проектів на навколишнє середовище»

1992, 1993

Процедури екологічних оцінок для фінансування проектів у країнах що розвиваються

1993

Нормативний акт по екологічному аудиту

Голландія

1987

Закон Про зміни до Закону про охорону довкілля (запровадження екологічної оцінки)

Азійський банк розвитку

1988

«Керівні принципи екологічних оцінок. Процедури екологічної оцінки.»

СРСР

1988

Постанова Ради Міністрів СРСР «Про докорінну перебудову в галузі охорони природи»

1989

Указ Верховної Ради СРСР «Про невідкладні заходи з поліпшення екологічної ситуації»

1990

Тимчасова інструкція Держкомприроди СРСР «Про порядок проведення оцінки впливу на навколишнє середовище при розробці техніко-економічних обґрунтувань (розрахунків) та проектів будівництва народногосподарських об’єктів і комплексів»

Болгарія

1991

Закон Про охорону навколишнього середовища

1993, 1995

Положення  Про екологічну оцінку

Світовий банк

1991

Операційна Директива 4.01. «Екологічна оцінка»

Україна

1991

Закон Про охорону навколишнього природного сере­довища

1995

Закон Про екологічну експертизу

1995,

2003

Державні будівельні норми України «Проектування. Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд»

1998

Постанова КМУ «Порядок затверджен­ня інвестиційних програм і проектів будів­ництва та проведення їх комплексної дер­жавної експертизи»

2004

Закон Про екологічний аудит

2004

Закон Про екологічну мережу України

Російська Федерація

1991, 1993

Закон Про охорону навколишнього природного сере­довища

1995

Федеральний Закон Про екологічну експертизу

1996

Положення Про порядок проведення державної екологічної експертизи

2000

Положення Про оцінку впливу планованої господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище в Російській Федерації

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР)

1992

«Управління станом навколишнього середовища: Політика банку»

1993

«Інвестиції і охорона довкілля»

Австрія

1992

Федеральний акт про екологічну оцінку та участь громадськості

Чехія

1992

Закон Про охорону навколишнього середовища

1992

Закон (акт Парламенту) Про екологічну оцінку

Словаччина

1992

Закон Про охорону навколишнього середовища

1994

Закон Про екологічну оцінку

Естонія

1992

Наказ Про екологічну експертизу

Румунія

1992

Наказ Про екологічну оцінку

1996

Закон Про охорону навколишнього середовища

Словенія

1993

Закон Про охорону навколишнього середовища

Бєларусь

1993

Закон Про державну екологічну експертизу

Фінляндія

1994

Закон щодо процедури екологічної оцінки

Угорщина

1995

Закон Про охорону навколишнього середовища

1995

Положення Про екологічну оцінку

Вірменія

1995

Закон Про експертизу впливу на навколишнє середовище

Туркменістан

1995

Закон Про державну екологічну експертизу

Литва

1996

Закон Про екологічну оцінку

Молдова

1996

Закон Про екологічну експертизу та оцінку впливу на навколишнє середовище

Хорватія

1997

Положення Про екологічну оцінку

Чорногорія

1997

Положення Про екологічну оцінку

Казахстан

1997

Закон Про екологічну експертизу

Латвія

1998

Закон Про екологічну оцінку

В більшості прийнятих на різному рівні документах екологічна оцінка: 
- розглядається як процес, а не як дані чи документи що можуть бути отримані в результаті цього процесу;
- є процесом систематичним, тобто таким який підлягає певним правилам;
- не обмежується етапом планування, а охоплює і етап здійснення діяльності;
- включає не тільки аналіз (прогноз) потенційних впливів планованої діяльності на довкілля та їх оцінку,  але й консультації з зацікавленим сторонами з метою пошуку загальноприйнятних рішень і, власне використання результатів аналізу та консультацій в процесі прийняття рішень.
Проведені Канадським агентством екологічної оцінки та Міжнародною асоціацією оцінки впливів дослідження екологічного законодавства і практики застосування екологічних оцінок в різних країнах дозволили сформулювати найбільш загальні риси ЕО. Зокрема було визначено [8].
Три основних цінності екологічної оцінки: стійкість (забезпечення екобезпеки), цілісність (процес є внутрішньо узгодженим), корисність (надає надійну інформацію).
Вісім керівних принципів екологічної оцінки: 1) участь (доступ до процесу усіх зацікавлених сторін); 2) прозорість(всі рішення ЕО є відкритими і доступними); 3) визначеність (дотримання процедурних аспектів); 4) підзвітність (особи які приймають рішення підзвітні всім сторонам); 5) надійність (оцінка виконується професійно та об’єктивно); 6) рентабельність (процес прийняття рішень на базі ЕО забезпечує захист довкілля з мінімальними затратами); 7) гнучкість (процес оцінки адаптується до будь-якої унікальної ситуації); 8) практичність (отримані при проведенні оцінки результати є такими що можуть бути використані при прийнятті рішення). 
Екологічна оцінка є основним інструментом управління станом довкілля який застосовується в необхідному для кожного конкретного випадку обсязі до будь-якої діяльності яка може спричинити (безпосередньо чи опосередковано) суттєвий негативний вплив, при цьому права і обов’язки всіх ключових учасників є чітко визначеними.
Екологічна оцінка повинна розпочинатися якомога раніше і тривати впродовж всього проектного циклу. У випадку необхідності екологічна оцінка розглядає будь-які пов’язані з планованою діяльність фактори, сукупні  і довготривалі впливи, альтернативні варіанти тощо, оцінюючи їх з позицій стійкого розвитку. 
Як правило, за виконання екологічної оцінки відповідає ініціатор діяльності. ЕО зазвичай  виконуються міжгалузевими групами фахівців які мають необхідний науковий, економічний та соціальний досвід. Основні стадії екологічної оцінки: 1) аналіз необхідності (скрінінг); 2) визначення завдань і планування ЕО; 3) розробка заходів із зменшення впливів; 4) підготовка підсумкового документу; 5) оцінка повноти і якості екологічної оцінки; 6) прийняття рішення; 7) моніторинг і контроль впливу. Участь громадськості можлива на будь-якій стадії оцінки і є обов’язковою на етапах визначення завдань (2) та оцінки повноти і якості (5). 
Найбільш поширеними методами прийняття рішень на базі ЕО є:
- перевірка відповідності екологічним стандартам (недолік – складність врахування унікальних умов, кумулятивного впливу і впливів не передбачених стандартом);
- аналіз економічної доцільності (недолік – технічні проблеми з вираженням впливів в грошовому еквівалентів,  а також проблема розподілу – «прибутки» і «втрати» нерівномірно розподіляються між соціальними групами);
- багатокритеріальний аналіз (недолік – складність процедур і обґрунтованість вагових коефіцієнтів);
- методи експертної оцінки (найбільш ефективний за наявності висококваліфікованих експертів).
Згідно результатів вже згаданого дослідження Канадського агентства екологічної оцінки та Міжнародної асоціації оцінки впливів, в більшості випадків нарікання ініціаторів проектів на процедуру екологічної оцінки є безпідставними. Проблеми і затримки зазвичай виникають якщо: 1) екологічна оцінка  була розпочата надто пізно (не з початку проектування); 2) погано складене технічне завдання; 3) ЕО виконується з порушенням графіку; 4) підсумковий документ з ЕО вимагає доопрацювання; 5) недостатньо технічних даних. Тривалість екологічної оцінки є надзвичайно залежними від доступності інформації і кваліфікації фахівців. 
Якісна екологічна оцінка, розпочата на ранніх стадіях проектування дозволяє: 1) прийняти більш виважені і кращі з екологічної точки зору проектні рішення, мінімізувавши таким чином небажані впливи; 2) досягнути кращої відповідності екологічним стандартам, що знижує вірогідність санкцій та штрафів; 3) мінімізувати вірогідність зростання в майбутньому експлуатаційних та капітальних витрат на ліквідацію не передбачених заздалегідь  впливів; 4) зменшує часові і матеріальні витрати на затвердження проекту; 5) зменшує витрати на переобладнання; 6) мінімізує витрати по системі охороні здоров’я; 

 

 


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /