МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Транспорт

Транспорт

20.08.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

Залізничний транспорт
     Залізничний транспорт складається із: залізничної колії, рухомого складу, тягових підстанцій, вокзалів, станції, депо і інше. Цей вид транспорту в Україні найбільш пристосований для масових перевезень пасажирів і вантажів. Причому перевезення вантажів на великій відстані економічно більш вигідно ніж на малій, що обумовлено значними витратами на формування і розвантаження потягів. За обсягами вантажообігу залізниця в Україні займає перше місце. Залізничні шляхи мають високу пропускну здатність, на залізничних коліях відносно невелика вартість перевезень та висока швидкість доставки вантажів.
     Однак будівництво залізничних шляхів вимагає великих капіталовкладень, що залежить від топографічних, кліматичних і економічних умов. залізничні колії в порівнянні з іншими видами транспорту меншою мірою впливають на навколишнє середовище і мають меншу енергоємність перевізної роботи. На залізничному транспорті переважає два види тяги: автономна і неавтономна.
      До автономних належать локомотиви, на яких знаходяться запас пального, води, необхідних для виробництва енергії, завдяки якій рухається поїзд. Запаси води, мастильних матеріалів поповнюються у спеціальних екіпірувальних пунктах. Локомотиви неавтономного типу не мають власного джерела енергії, а отримують її централізовано через контактну мережу від тягових підстанцій.
    Автономна тяга буває парова, дизельна, газотурбінна, контактно-акумулягорна, дизель-контактна. Неавтономна тяга, що являє собою різні типи електровозів, працює на постійному або змінному струмі. Існують ще й комбіновані системи тяги.
    Забруднення навколишнього середовища, яке спричиняє залізничний транспорт, можна поділити на наступні основні складові: забруднення повітря, забруднення ґрунту, шумове та вібраційне забруднення, електромагнітне забруднення та великомасштабне використання земель для будівництва залізниць. Рівень забруднення повітря класифікується часом розпаду речовин, що виділяються при роботі двигунів внутрішнього згорання. Кількість викидів у повітря залежить від режиму роботи двигуна. Фахівці рахують, що 7–8 % відпрацьованих газів є токсичними, 2–3 % становлять картерні гази. Вміст основних компонентів вихлопних газів дизельних двигунів залізничних потягів характеризується слідуючими основними показниками: азот (N) ‑ 76…78%, діоксид вуглецю (СО2) – 1…10% оксид вуглецю (СО) ‑ 0,001–0,05%, сажа ‑
0,01–1,1 г/см3, бензапірен ‑ до 10 мкг/см3. Потяги хоча і впливають дуже негативно на повітряний басейн, але, порівняно з автомобільним транспортом, вплив значно менший, тому що на одиницю енергії, що виділяється при спалюванні одиниці палива, виконується більша робота.
       У вихлопних газах дизельних двигунів мають також місце акролеїн, окис азоту, діоксид сірки, пари палива. При розгляді забруднення ґрунту враховується відстань від залізниці. Забруднення класифікуються кількістю сухих та рідких викидів. На 1 км шляху за рік скидається 200 м3 стічних вод, 12 тонн сухого сміття, 3,5 тонни сажі. Встановлено також, що кількість свинцю у 30 метровій зоні навколо залізничних колій збільшилась за останні 10 років в 15 разів. Сьогодні відбувається забруднення ґрунту металевою стружкою та пилом від того вантажу, який перевозиться. Залізниці забезпечують також високий рівень шумового та вібраційного забруднення. так рівень шуму біля залізничного полотна під час проходження потяга сягає 100–120 дБ.
     Враховуючи, що більша частина залізничних колій електрифікована, а потяги використовують постійний і змінний електричний струм залізничний транспорт характеризується електромагнітними забрудненням високого рівня.
     Поки що боротьба з забрудненням навколишнього середовища залізничним транспортом здебільше зводиться до зменшення забруднення повітря. Сьогодні у всіх розвинених країнах конструктори нових локомотивів повинні більш уважно ставитись до екологічних вимог, а робітники транспорту ‑ краще слугувати за станом і роботою двигунів та локомотивів з метою зниження токсичності відпрацьованих газів та економії пального. Головна увага приділяється вдосконаленню процесу горіння пального в циліндрах з метою утворення в них можливого мінімуму шкідливих газів. Але проблема полягає в тому, що при найвищій температурі, коли досягається найбільша економія пального і забезпечується максимум спалювання пального, відбувається найбільша емісія оксиду азоту, і його токсичність підвищується в 10 разів, димність в 4 рази. У зв’язку з цим, насамперед, розроблюються засоби для зменшення кількості окису азоту у відпрацьованих газах. Сучасні потужні тепловози обладнанні 4-тактними двигунами. Це дозволяє зменшити кількість оксидів азоту у відпрацьованих газах. Існує система рециркуляції азоту, тобто повторного запущення відпрацьованих газів у камеру горіння. При цьому кількість оксидів азоту зменшується в 3 рази, але потужність зменшується на 35%, економічність також зменшується на 25%, кількість сажі збільшується в три рази. Зменшенню оксидів азоту у відпрацьованих газах приділяється така велика увага тому, що вони мають тривалий час розпаду, особливо N2O. Якщо NО2 розпадається за 5 днів, то N2O розпадається за 150 років, для зменшення димності використовують антидимні присадки. Додавання 0,5% присадки зменшує кількість сажі на 50–90%.
    Взагалі зменшення кількості шкідливих викидів у відпрацьованих газах можливе завдяки поліпшенню технології горіння палива у двигунах внутрішнього згоряння, ходу локомотива та всіх елементів залізниці.
    Для зменшення забруднення вугільним пилом вантаж, який перевозиться, покривають спеціальними плівками, що дозволяє заощадити 300...500 тис. кам’яного вугілля на рік. Значно складнішою є боротьба з забрудненням середовища стоками та твердим сміттям і, майже, ще невирішеною є проблема забруднення шумом, вібрацією та електромагнітними полями.
Міський рейковий транспорт 
Трамвайні лінії
    Є два типи трамваїв: швидкісні і звичайні. Швидкісні безшумні трамваї застосовують там, де утворюються великі пасажиропотоки. Для них відокремлюють від останньої частини вулиці і огороджують металевими сітками смугу, де прокладають електролінії і рейки та будують зупинки. В місцях будування трамвайних мереж і інших шляхів, рух трамваїв здійснюється в підземних тунелях або по естакадах. Порівняно з швидкісним звичайний трамвай має значно більше перешкод руху і зупинок. Тому пасажироперевозка їх зменшується, а час руху пасажирів збільшується. Для роботи трамваї потребують наявності постійного струму напругою 600 Вт, що обумовлює необхідність встановлення тягових підстанцій з випрямлячами струму, від яких по позитивному проводу струм потрапляє до струмознімачів трамвая. Повертається струм до підстанції (від’ємний провід) по рейкам. Однак у зв’язку з поганою струмопровідністю рейок на деяких ділянках трамвайних шляхів струм стікає в грунт, де опір йому менший, а перед підстанцією повертається в рейки. При своєму русі в ґрунті струм, зустрічаючи будь-які металеві предмети, які співпадають з його напрямком, починає проходити по них. В місцях сходу струму з цих предметів в ґрунт, відбувається руйнування металу, в трубопроводах утворюються свищі, що викликає аварійні і вибухонебезпечні ситуації.
Автомобільний транспорт
     В автомобільних двигунах внутрішнього згоряння у світі щорічно спалюється приблизно 2 млрд. нафтового палива. Одним з негативних факторів пов’язаних з масовим використанням автомобілів, є зростаючий негативний вплив їх на навколишнє середовище та здоров’я людини. Це зумовлено, насамперед, викидом значної кількості забруднюючих речовин та шумом, що супроводжує роботу автомобіля.
     Основна причина забруднення повітря полягає не в повному і нерівномірному згоряння палива. Всього 15% його витрачається на рух автомобіля, а 85% "летить на вітер”.
    Джерелами викидів шкідливих речовин є відпрацьовані гази автомобільних двигунів, картерні гази, випаровування з системи живлення, підтікання пального і мастил у процесі роботи та обслуговування автомобілів, продукти зносу фрикційних накладок зчеплення та гальмових колодок, шин, а також дорожнього покриття. В сумі ці забруднюючі речовини складають близько половини атмосферних викидів антропогенного походження. Крім газів автомобільні викиди містять тверді речовини, в складі яких знаходяться сажа і свинець.
       Як відомо частина (90...98) забруднюючих речовин надходять з двигунів автомобілів. Склад відпрацьованих газів залежить від роду застосованого палива, присадок і масел, режимів роботи двигуна, його технічного стану, умов руху автомобіля тощо. Як бачимо з таблиці, основними компонентами відпрацьованих газів є азот, кисень, пари води, діоксид вуглецю ‑ це нетоксичні елементи. До токсичних компонентів відносяться оксиди вуглецю, азоту, вуглеводні, альдегіди, оксид сірки, сажа і бензопирен. Хоча діоксид вуглецю не токсичний компонент, але нагромадження його в атмосфері небезпечне, оскільки призводить до виникнення так званого парникового ефекту.
     Частина газів через нещільність поршневих кілець потрапляє з циліндрів у картер, де, стикаючись з парами мастила, утворює картерні гази. Але їх доля в загальному об'ємі викидів газоподібних речовин становить 2…5 %. Ще менший відсоток припадає на речовини, що випаровуються з паливних баків, паливопроводів і карбюраторів.
     Розповсюдження в навколишньому середовищі твердих викидів має деякі особливості в порівнянні з розповсюдженням газоподібних речовин. Так окремі крупні фракції, осідаючи біля центра емісії на поверхні ґрунту і рослин, та накопичуючись, роблять неможливим їх використання. Дрібні фракції утворюють аерозолі і розповсюджуються з повітряними масами на великій відстані.
    В даний час проводяться великі роботи по зменшенню шкідливості викидів автомобільного транспорту. Ця мета може бути досягнута різними методами. 1. Використання нових типів силового устаткування з малим викидом шкідливих речовин (газотурбінні і адіабатні двигуни, двигуни Стерлінга та двигуни, що приводяться в дію акумуляторними батареями і ін.). 2. Удосконалення конструкції, робочих процесів, технології виробництва з метою зниження токсичності відпрацьованих газів. 3. Використання високосортного палива з попереднім каталітичним очищенням з метою видалення з нього сірчистих сполук, а також альтернативних видів палива. 4. для підвищення повноти згоряння, зменшення утворення сполук сірки і нагару треба використовувати присадки, а для зменшення токсичності вихлопних газів каталітичні, плазмені і інші каталізатори. 5. Застосування пристроїв очищення або нейтралізації відпрацьованих газів. 6. Законодавче обмеження викиду шкідливих речовин нових автомобілів та тих, що експлуатуються, а також проведення податкової політики, яка стимулює зниження викиду шкідливих речовин. 7. Вдосконалення процесів керування автомобілем, транспортними потоками, поліпшення дорожніх умов, а також вдосконалення і організація перевезення вантажів і пасажирів.
    Шум ‑ є різновидністю несприятливого впливу автомобільного транспорту на навколишнє середовище. Шум виникає при роботі двигуна та інших частин автомобіля, а також при взаємодії шин з поверхнею дороги і передається в просторі внаслідок коливань повітряних мас. Людина сприймає коливання звуку в повітряному середовищі в широкому діапазоні частот ‑ від 20...20000 Гц. Шуми великої інтенсивності ведуть до перевтоми, зниження працездатності, а при тривалому впливі є причиною патологічних змін у внутрішніх органах.
     Основними джерелами шуму в бензинових двигунах є: процеси всмоктування повітря карбюратором і випуску відпрацьованих газів; робота вентилятора системи охолодження, клапанного механізму, трансмісії; в дизельних двигунах додається ще система вприскування.
     Рівень шуму від дотику шин з дорожнім покриттям залежить від протектора, його глибини, жорсткості, стану поверхні доріг, а також навантаження на шину від автомобіля. Автомобілі особливо великої вантажопідйомності з дизельними двигунами істотно збільшують рівень шуму, ніж легкові автомобілі. При русі автомобіля зі швидкістю 100 км/год і більше шум автомобіля в першу чергу обумовлюється взаємодією шин з поверхнею дороги, а в умовах розгону (швидкість до 100 км/год) у всьому спектрі частот домінує шум вихлопної системи.
     Зниження міського шуму може бути досягнуто в першу чергу за рахунок зменшення шумності транспортних засобів, збільшенням відстані між проїзною частиною вулиць і житловими будинками з використанням смуг зелених насаджень між ними, використанням різних прийомів планування і розміщення житлових масивів і шляхів різного призначення, підтримання шляхових частин вулиць в справжньому стані із застосуванням поглинаючих покрить. Ефективним засобом зниження транспортного шуму є прокладання доріг у виїмці.
Водний транспорт 
     . В умовах звичайної експлуатації основними джерелами забруднення є судові двигуни і, насамперед, головна енергетична установка, а також вода, використана для миття вантажних танків. Енергетичні установки суден забруднюють відпрацьованими газами передусім атмосферу, звідки токсичні речовини частково або повністю потрапляють у води океанів, морів та річок. Нафта і нафтопродукти є основними забруднювачами водного басейну. Негативний вплив водного транспорту на гідросферу пов’язаний з тим, що на танкерах, що перевозять нафту та її похідні, перед кожним наступним завантаженням робиться промивка ємкостей для видалення решток раніше перевезеного вантажу. Промивна вода з залишком вантажу скидається за борт. Після доставки нафтовантажів у порти призначення танкери здебільшого направляються до пункту нового призначення без вантажу. В цьому випадку для забезпечення належної осадки і безпечності плавання нафтові танки суден заповнюють баластною водою. Ця вода забруднюється нафтовими залишками. враховуючи, що обсяги перевезення нафтопродуктів танкерами у світі щорічно зростають, надзвичайно актуальним є створення ефективних засобів очистки промивних і баластних вод. Таким шляхом у води світового океану потрапляє до 28% нафтопродуктів.
    Іншими статтями забруднення водних об’єктів є: аварійні викиди бурових установок, що розташовані на морських шельфах (4%) зі стоком річок ‑ 28%, поверхневим стоком з берегів – 16%, з суден, що знаходяться в портах – 14%, з атмосфери – 10%. Встановлено, що кожна тонна скинутої у воду нафти розтікається на поверхні на площі 12 км3, а за даними фахівців в моря і океани щорічно виливається до 10 млн.т нафтовантажів. Океанологи вважають, що забруднення поширилося на 15% поверхні світового океану. Слід зауважити, що в екваторіальній зоні нафта піддається більш швидкому розкладанню, ніж у півничних широтах. До того ж, в даний час, в зв’язку з видобування нафти з дна моря у води Арктики її стало надходить більше, ніж в попередні роки.
     Енергетичні установки суден забруднюють відпрацьованими газами (СО, СО2, СхН7, NхO SO2), сажею і незгорілими частками палива передусім атмосферу. Звідки токсичні речовини частково або повністю потрапляють у води океанів, морів і річок. Особливо це стосується СО, СО2 і СхН7, які важчі за повітря і накопичуються на поверхні водного середовища. CO і газоподібні вуглеводні викиди суднових теплових двигунів беруть участь в окислювальних реакціях і в кінці перетворюються в co2, наявність якого в атмосфері обумовлює парниковий ефект. Крім відміченого, оксиди азоту руйнують озон і стратосферу, що призводить до ряду негативних природних явищ. Треба брати до уваги і шкоду водному середовищу від важких металів та оксидів, в тому числі й заліза, а також від шуму і вібрації теплових двигунів. Як висновок можна відмітити, що головну роль у забрудненні моря при морських перевезеннях відіграють викиди теплових двигунів, особливо двигуни, що використовують високосірчисте паливо.
  Важливу роль може зіграти переведення суден прибережного плавання і портового флоту на природний газ та застосування водню з гідридних акумуляторів до рідкого палива. З цією метою доцільно застосовувати комплекс заходів, включаючи питання утилізації випарів рідких залишків нафтовантажів танкерів для забезпечення економічної роботи. Утилізація випарів нафтовантажів - один із ефективних заходів по охороні довкілля. Особливу високу природозахисну роль відіграють газотурбогенератори, використання яких у складі пересувних електростанцій, дослідних станцій може знизити до мінімуму забруднення довкілля. Особливо це важливо для станцій, що працюють у льодах Арктики та Антарктики, екосистеми яких тендітні і легковразливі. Дуже вчасно розробляти і реалізувати заходи попередження забруднення водного басейну.
    До основних заходів попередження забруднення водних об’єктів транспортними судами треба віднести: - заборону скидання забруднюючих відходів з суден у внутрішніх водоймах; - прийняття міжнародних угод про припинення скидання з суден усіх видів відходів і змиву нафтовантажів, забрудненої ними води у відкритих морях і океанах в межах встановлених зон; - обладнання суден додатковими засобами та установками для утилізації або знешкодження деяких видів відходів, а також для тимчасового накопичення частини відходів з наступною здачею їх на берег для знешкодження або переробки; - розробку нових конструкцій суден, що більшою мірою гарантували б збереження нафтовантажів і нафтопалива навіть в аварійних ситуаціях. В Україні та інших країнах за останні роки проведена велика робота щодо припинення скидання з суден виробничого і побутового сміття, а також забруднених вод у річки, озера і моря. 
   У річковому транспорті дуже важливо, щоб всі судна мали обладнання для збору господарських і фекальних стоків, які потім через спеціальне устаткування потрібно відправляти в берегові каналізаційні мережі. Якщо ж все-таки сталось забруднення водних об’єктів, то повинні вживатись заходи по ліквідації допущених забруднень. Існує багато методів ліквідації допущених забруднень водних об’єктів. На сьогодні намітились три основні напрямки очистки забруднених вод морів і річок, а саме: механічний збір з поверхні вод сміття і нафтових плівок, хімічний вплив на нафтові плівки і біологічний розклад плівок. Найбільшого поширення набув механічний метод. При такому методі великі плавучі агрегати виконують різні за ступенем складності операції - від простого збору з поверхні плаваючого сміття до виловлювання і сепарації нафтопродуктів. Зібране сміття і нафтовмісні води передають на берегові станції для знешкодження та утилізації.
    Для ліквідації аварійних розливів нафти в акваторіях і у відкритому морі створенні штаби, які вживають екстерні міри по знешкодженню наслідків таких розливів. В практиці роботи морських портів України знайшли застосування бонові загородження. Їх встановлюють з профілактичною метою навколо танкерів, які знаходяться під розвантаженням або завантаженням, а також для огородження суден, що приймають паливо. В багатьох країнах світу ведуться розробки фізико-хімічних методів видалення нафтових плям з поверхні річок і морів. Розроблені хімічні препарати-абсорбенти, котрі у вигляді порошків або рідин розпилюються на забруднення. Абсорбенти поглинають нафту, але, вступивши з нею в реакцію, розкладають її, утворюючі нові хімічні сполуки, що залишаються у воді. Такі сполуки здебільше теж токсичні, але вони сприяють порушенню нафтового шару, котрий перекриває надходження кисню повітря у воду. Такі ж сполуки досить часто легше зібрати з поверхні води ніж нафту. До категорій реагентів для боротьби з розливом нафти відносяться так звані диспергенти - речовин, що знижують поверхневий натяг плівки, розбиваючи її на краплинки. В результаті покращуються обмінні процеси з атмосферою і проникнення сонячного проміння, а також прискорюється розклад нафти. Але продукти розкладу, якась частка нафти і самого реактиву залишається у товщі води або випадає на дно. В цьому зв’язку, а також через токсичність самих реагентів ці заходи можуть застосовуватись лише у деяких екологічних умовах і за обставин, що загрожують більш тяжкими наслідками. поки що проблематичними, але все ж таки перспективними способами нейтралізації нафтопродуктів, що потрапили у воду, є біологічні методи. Тут намічаються три основні напрямки пошуків. Перш за все, це очистка за допомогою рослин, котрі засвоюють деякі забруднювачі, що містяться у воді, в тому числі і вуглеводні. Другий напрямок включає пошук живих істот, здатних уловлювати та переробляти забруднюючі речовини, в першу чергу вуглеводні. В цьому плані найбільшою увагою користуються молюски і, зокрема, мідії. Третій напрямок – пошук анаеробних бактерій, які в умовах річки або моря могли б швидко розмножуватися на вуглеводнях, що плавають або розчинені у воді, і перероблювати їх у корисні або нейтральні для гідросфери речовини. 
 Авіаційний транспорт
     Сучасний парк літаків та гелікоптерів має газотурбінні двигуни, що обумовлює свої особливості впливу повітряних суден на довкілля. Літаки з поршневими двигунами залишилися лише у сільськогосподарській та спортивній авіації, а також у невеликої кількості дельтапланів та екранольотів. газотурбінні двигуни працюють на авіакерасині, хімічний склад якого дещо відрізняється від автомобільного бензину та дизельного палива кращою якістю з меншим вмістом сірки та механічних домішок. головна маса відпрацьованих газів викидається повітряними суднами безпосередньо у повітряному просторі на відносно великій висоті, при високій швидкості та турбулентному потоці, і лише невелика частка - у безпосередній близькості від аеропортів та населених пунктів.
    Загальний викид токсичних речовин повітряними апаратами може бути приблизно оцінений об’ємом споживаного авіацією палива, котрий складає зараз в Україні десь 1–2% від загальних витрат палива усіма видами транспорту. Таким чином частка забруднень авіатранспортом відносно невелика і до того ж токсичні речовини розсіюються в межах великих просторів.
    Основними компонентами, які забруднюють довкілля є: оксид вуглецю, неспалені вуглеводні, оксиди азоту та сажа. На режимах холостого ходу та при русі по рулівних дорожках, при заході на посадку у відпрацьованих газах суттєво збільшується вміст оксидів вуглецю і вуглеводнів, але при цьому зменшується кількість оксиду азоту. В режимі сталого польоту, коли двигуни працюють без перевантаження на 30–35% своєї потужності з оптимальними параметрами, вміст оксид вуглецю та вуглеводнів зменшується, але збільшуються викиди оксидів азоту. Найбільші викиди сажі та димлення відбуваються при зльоті та наборі висоти, коли двигуни працюють з перевантаженням приблизно в 1,2 рази відносно своєї номінальної потужності і, як правило, на збагаченій паливній суміші. Зменшення кількості шкідливих викидів може бути досягнуто шляхом підвищення економічності двигунів, при цьому забезпечиться зменшення кількості відпрацьованих газів. Скорочення палива, а від цього викидів токсичних речовин, досягається також удосконаленням методів експлуатації літаків, а саме: підвищення ступеня заповнення літаків корисним вантажем, зменшенням пробігу літаків на аеродромах під тягою власних двигунів за рахунок буксирування їх тягачами на злітну смугу, а також за рахунок розташування аеропортів на значній відстані від міст.
Трубопровідний транспорт
     З розвитком техногенезу все більшого впровадження набуває трубопровідний транспорт, який екологічно є більш безпечним. Його головний елемент - трубопроводи більшою частиною розташовані в закритих траншеях, що при належному будівництві не порушують ні структури ґрунту, ні ландшафту. Його енергетичні пристрої - компресорні та насосні станції при наявності газотурбінних, дизельних та електричних приводів розміщуються, як правило, за межами міст та населених пунктів, і завдяки цьому не загрожують значним забрудненням повітря. До складу магістральних трубопроводів входять: лінійні споруди, що являють собою власне трубопровід, систему протикорозійного захисту, лінії зв’язку та інше; перекачувальні і теплові станції; кінцеві пункти нафтопроводів і нафтопродуктопроводів та розподільні станції, на яких приймають продукт, розподіляють між споживачами, подають на завод для переробки або відправляють далі іншими видами транспорту.
      В деяких випадках до складу магістрального трубопроводу входять і подвідні трубопроводи, по яких нафта від промислів подається до головних споруд по трубопроводу. Основні елементи магістрального трубопроводу зварені в безперервну нитку труб, що являють собою власне трубопровід. як правило, магістральні трубопроводи заглиблюють в ґрунт на 0,84 м до верху труби, якщо більша або менша глибина закладання не диктується особливими геологічними умовами чи потребою підтримання температури перекачуваного продукту на певному рівні. Для магістральних трубопроводів застосовують суцільнотягнуті або зварені труби діаметром 219–1420 мм. Товщина стінок труб визначається проектним тиском в трубопроводі. трубопровід, що прокладається в районах з завжди мерзлими грунтами, або через болота, можна укладати на підпори в штучні насипи. Іноді на перетині великих річок на нафтопроводи прикріплюють вантажі або суцільні бетонні покриття і заглиблюють нижче дна річки. Окрім основної, укладують резервну нитку переходу того ж діаметра. На перетинах залізниць і великих шосейних доріг трубопровід проходить в патроні з труб, діаметр яких на 100–200 мм більший за діаметр трубопроводу.
     З інтервалом у 10–30 км в залежності від рельєфу та природних умов траси на трубопроводі встановлюють лінійні крани або засувки для перекриття ділянки у випадку аварії чи ремонту. Вподовж траси повинна проходити лінія зв’язку диспетчерського призначення та розміщуватись станції катодного і дренажного захисту, а також протектори, що захищають додаткове до протикорозійного ізоляційне покриття трубопроводу. Перекачувальні станції розташовуються на нафтопроводах з інтервалом 50–150 км. Головна насосна станція відрізняється від проміжних наявністю резервуарного парку об’ємом, рівним дво- тридобової пропускної здатності нафтопроводу. Теплові станції встановлюють на трубопроводах, що транспортують високозастигаючі і високов’язкі нафти. Для підігріву перекачуваного продукту застосовують парові або вогневі печі. Для зниження теплових втрат трубопроводи можуть мати теплоізоляційне покриття.
    Існують спеціальні аспекти негативного впливу трубопровідного транспорту на довкілля - перш за все, значна смуга землі, по якій проходить траса, відчужується на користь цього транспорту. При будівництві паралельно трасі трубопроводу прокладають ще й лінії електропередач та зв’язку. Тому смуга відчуження значно розширюється. Трубопроводи прокладені неякісно або в складних умовах можуть просідати і руйнуватись, спричиняючи забруднення нафтою чи іншими продуктами великих площ. У багатьох випадках виникають пожежі нафти чи газу, які супроводжуються відчутними матеріальними збитками та значним забрудненням навколишнього середовища. Значну небезпеку викликають переходи трубопроводів через річки та озера. В цьому випадку необхідний постійний візуальний контроль за станом трубопроводів, який здійснюється водолазами чи автоматичними підводними апаратами. Серед трубопроводів найбільш розповсюджені нафтопроводи, газопроводи, продуктопроводи (пропан-бутан, бензин, дизельне паливо, мазут та інші), аміакопроводи, водопроводи, шлакопроводи та інші.


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /