Поняття про водно господарські комплекси

У сучасних умовах і особливо в перспективі все більшого значення набувають водогосподарські комплекси (ВГК). Водогосподарські комплекси – це сукупність гідротехнічних споруд, соціально-економічних і технічних заходів щодо використання водних ресурсів в інтересах ефективного розвитку всіх галузей економіки. Згідно з ГОСТ 19185-73, ВГК – сукупність різних галузей господарства, які спільно використовують водні ресурси одного річкового басейну. Галузі, які забирають воду або використовують її з даного водогосподарського комплексу водного об'єкта, називають учасниками або компонентами ВГК. До учасників або компонентів ВГК належать: водопостачання, гідроенергетика, водний транспорт, гідротехнічні меліорації, лісосплав, рибне господарство, відпочинок на воді та водний туризм. До гідротехнічних меліорацій, крім осушення та зрошення, належать також відновлення порушених екосистем, боротьба з повенями, водною ерозією, селевими потоками, зсувами і руйнуванням берегів, а також із заболоченням і засоленням земель. Водогосподарські комплекси класифікують за масштабами поширення їхньої дії, типом споруд і кількістю учасників. Так, за масштабами поширення дії можна виділити міждержавні, державні, зональні, басейнові та регіональні (частини басейну) ВГК. До міждержавних ВГК належать ті, які використовують водні ресурси прикордонних річок (Прут, Прип'ять) або річок, що течуть через кілька країн (Дунай, Дніпро, Дністер). До державних ВГК належать ті, які використовують водні ресурси країни. У США, Англії, Франції подібні ВГК або частини їх функціонують, в Україні – не розроблені. Басейнові ВГК охоплюють басейни великих річок. Нині розроблені «Схеми комплексного використання і охорони водних і земельних ресурсів» для багатьох річок України. Регіональні ВГК (частини басейну) можуть створюватися для окремих адміністративних територій, областей або районів. Водогосподарські комплекси за кількістю учасників можуть бути галузевими або комплексними. Комплексні ВГК включають у себе декілька учасників (комунально-побутове господарство, гідроенергетика, зрошення, водний транспорт, лісосплав, водний туризм і ін.). Наприклад, на Дніпрі створено шість комплексних ВГК: Київський, Канівський, Кременчуцький, Дніпродзержинський, Дніпровський (Дніпрогес), Каховський. Створені ВГК мають відповідати таким основним умовам: -найбільш раціонально і повно забезпечувати запити кожного учасника ВГК; -забезпечити найвищу ефективність кожного учасника ВГК; -гарантувати найпростішу і найнадійнішу експлуатацію всієї сукупності гідротехнічних споруд (греблі, насосні станції, водозабори, будівлі ГЕС, колодопропуски, рибопроходи тощо). Розглядаючи ВГК як складову єдиного народногосподарського комплексу країни, слід визнати, що всі ці визначення не точні, вони не відбивають суті комплексу в економіко-географічному розумінні. Тому під водогосподарським комплексом слід розуміти складне системно-структурне утворення, яке включає водні ресурси, водокористувачів, органи управління та контролю і характеризується певною функціональною, галузевою і територіальною структурою. Склад учасників кожного ВГК різний. Вибір складу учасників ВГК є дуже складним завданням, оскільки в кінцевому результаті ВГК впливає на економічний розвиток галузей господарств і стан навколишнього природного середовища. Склад учасників ВГК визначається такими чинниками: 1) соціально-економічними; 2) природними; 3) технічними. Між даними чинниками існують складні взаємозв'язки. 1. Соціально-економічні чинники: а) напрям галузей економіки, що переважає та ступінь їх розвитку; б) розміщення населених пунктів і чисельність населення; в) наявність транспортних шляхів; г) прибутковість окремих галузей економіки; д) наявність культурних, археологічних, етнографічних пам'яток; е) величина збитків від можливого затоплення території. 2. Природні чинники: а) гідрологічні умови, які визначають запаси водних ресурсів, їх розподіл по роках і впродовж року; б) рельєф і геоморфологія майбутнього ложа водосховища, які визначають такі важливі техніко-економічні показники, як можливість створення високих напорів, розміри затоплення і підтоплення прилеглої території, можливу площу зрошувальних систем і спосіб подачі води на них (самоплинний чи механічний), розвиток водного транспорту на водосховищі, об'єми витрат води на фільтрацію через ложе водосховища і заходи боротьби з метою їх скорочення, берегоукріплювальні роботи тощо; в) кліматичні умови, які визначають необхідність здійснення зрошення чи осушення земель, заходів щодо боротьби з льодовими явищами на водосховищах, розвиток рибного господарства, ступінь складності будівництва ВГК; г) ґрунтові умови зони затоплення водосховища, які визначають величину втрат сільськогосподарської продукції; д) екологічна цінність території, яка визначається видовим складом рослинного та тваринного світу (не тільки ложа водосховища, але і прилеглої території) та їх можливими змінами при будівництві водосховища. 3. Технічні чинники – можливі технічні рішення щодо будівництва і функціонування ВГК у конкретних умовах (наприклад, гребля може бути земляною чи бетонною, різної висоти, а це впливає на потужність ГЕС і вартість ВГК). Остаточний склад учасників ВГК затверджується на підставі техніко-економічних розрахунків і повинен забезпечити найбільшу економічну ефективність усіх галузей господарства, а також не допустити погіршення екологічного стану, сприяти збереженню і розвитку природних екосистем району. Залежно від зональності природних умов і напряму розвитку економіки, виділяють основного (провідного) учасника ВГК. Так, у північних ВГК, наприклад у Київському, провідним учасником є гідроенергетика і водопостачання, а в південних ВГК, наприклад у Каховському, – зрошення. Вирішення суперечностей між водокористувачами відбувається в процесі формування РВГК і ВГС, їх усунення є однією із важливих умов оптимального функціонування регіональних водогосподарських комплексів і систем.



01.06.2015 manyava 0

ТОП користувачів