МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Комплексне використання та охорона водних ресурсів. Частина 1.

Комплексне використання та охорона водних ресурсів. Частина 1.

27.06.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

2.1. Поняття про комплексне, раціональне використання водних ресурсів.
    Водні ресурси, як і інші корисні копалини, є важливою частиною національного багатства країни. Враховуючи обмеженість водних ресурсів в окремих регіонах, природні особливості, незамінність, потребу в них для різних галузей народного господарства, використання їх має здійснюватись із дотриманням певних принципів. Основні принципи використання й охорони водних ресурсів:
• водні ресурси мають використовуватися раціонально і комплексно;
• при використанні водних ресурсів не можна допускати різких змін і порушень природних співвідношень окремих складових частин гідрологічних систем;
•_ охорона водних ресурсів має здійснюватися у процесі використання, не відокремлено, а разом із охороною довкілля.
    Під раціональним використанням розуміють всестороннє науково обґрунтоване використання водних ресурсів, яке забезпечує оптимально корисний ефект для суспільства як у поточний період, так і упродовж розрахункової перспективи при обов'язковому дотриманні всіх вимог природоохоронного і водного законодавства. Воно є обов'язковим для всіх водокористувачів і має забезпечуватись при розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, а також при впровадженні нових технологічних процесів, що впливають на стан водних ресурсів. (Раціональний (лат. rationalis) – розумний, доцільний образ дії).
    Комплексне використання водних ресурсів – це одночасне, найбільш доцільне задоволення потреб зацікавлених у воді галузей народного господарства і найоптимальніше поєднання їхніх інтересів. Комплексне використання водних ресурсів відбувається тоді, коли водний об'єкт задовольняє потреби одного або кількох водокористувачів. Проте комплексне використання не означає однакового задоволення всіх користувачів водою.
    У більшості випадків при комплексному використанні водних ресурсів деяким видам водокористування надається перевага залежно від місцевих господарських і природних умов. При цьому перш за все забезпечуються потреби населення у питній воді. У зв'язку із цим деякі спеціалісти рекомендують здійснювати черговість водозабезпечення в певній послідовності. Наприклад, за М. І. Львовичем, ця послідовність така: питне водопостачання, харчова промисловість, господарське водопостачання, відпочинок, туризм і спорт, потреби тваринництва, розведення риби, незрошувальне і зрошувальне землеробство, промислове та теплоенергетичне водопостачання, гідроенергетика, судно-плавство. Гідроенергетика і судноплавство поставлені на останні місця в зв'язку з можливістю їх заміни іншими джерелами енергії та видами транспорту. Проте в кожному конкретному випадку необхідне техніко-економічне обґрунтування оптимального розподілу води між користувачами.
     Отже, поняття «раціональне» і «комплексне» використання водних ресурсів не рівнозначні. Комплексне використання є різновидністю раціонального. Переважна більшість водних об'єктів України використовується комплексно. Але у деяких випадках водні ресурси можуть використовуватись і за відсутності комплексності. Це має місце у разі, коли водним об'єктом користується лише один користувач з однією метою. Наприклад, комплексне використання водних ресурсів, як правило, відсутнє у разі використання мінеральних вод для потреб охорони здоров'я, або належності водних об'єктів до заповідників.
    Недотримання умов комплексного та раціонального використання водних ресурсів завдає галузям економіки як прямих, так і опосередкованих збитків. Збитки можуть бути економічними, фізичними або моральними.
   Фізичні збитки визначаються погіршенням санітарних і соціально-гігієнічних умов життя населення, яке користується недоброякісною водою.
   Економічні збитки визначаються об'ємом втраченої промислової та сільськогосподарської продукції, зниженням терміну використання обладнання і конструкцій тощо.
     Моральні збитки спостерігаються внаслідок зниження оздоровчої, естетичної та спортивної цінності водного об'єкта та його берегової смуги.
    Комплексне використання водних ресурсів об'єднує фізико-хімічні, біологічні, інженерні і соціальні аспекти народногосподарської діяльності. При вирішенні будь-яких водогосподарських задач поряд із технологічними інженерними задачами повинні вирішуватися природоохоронні і соціологічні.
   Водні ресурси України через їх обмеженість, нерівномірність розподілу за територією і по сезонах року мають використовуватись лише раціонально й комплексно з урахуванням потреб усіх галузей господарства. При цьому черговість у задоволенні потреб у воді може бути різною, проте пріоритетними завжди мають бути потреби людей, оскільки воду нічим замінити не можна.
   Задля забезпечення найраціональнішого і комплексного використання водних ресурсів для більшості адміністративних областей складено схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів не тільки великих, а й середніх і деяких малих річок України.
   Державну політику щодо розвитку галузі водного господарства проводить у життя Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп України), він же відповідальний за використання водних ресурсів, забезпечення потреб у воді населення і меліоративних систем, здійснює нагляд за використанням і якісним станом водних ресурсів тощо.
2.2. Необхідність раціонального використання водних ресурсів.
    У процесі регулювання відносин між водокористувачами велике значення надається раціональному і комплексному використанню вод. Раціональне використання вод має забезпечити оптимально корисний ефект для суспільства у цей період і розрахункову перспективу за обов'язкового дотримання законодавства. Питання раціонального використання вод розглядаються під час розміщення та проектування, будівництва і введення в експлуатацію підприємств, споруд та інших об'єктів. Вимоги раціонального використання вод установлені також щодо видів водокористування.
     Раціональне водокористування передбачає комплексність, тобто використання води так, щоб знайти економічно виправдане застосування всіх корисних властивостей того або іншого водного об'єкта для задоволення різних потреб зацікавлених водокористувачів – населення і народного господарства. За комплексного використання вод деяким водокористувачам надається перевага відповідно до місцевих господарських і природних умов. При цьому задоволення населення питною водою здійснюється у першочерговому порядку.
     Водне законодавство рекомендує розроблення генеральних і басейнових схем комплексного використання й охорони вод. У них визначаються водно-господарські та інші заходи, що здійснюються для задоволення потреб у воді населення і народного господарства.
    Раціональне використання й відтворення водних ресурсів та екосистем спрямоване на забезпечення стійкого функціонування водних екосистем, захист, збереження і відновлення водних ресурсів. Використання водних ресурсів має спрямовуватися на забезпечення здоров'я населення та створення достатнього водно-ресурсного потенціалу для потреб сільського, комунального й рибного господарства, промисловості, енергетики, транспорту тощо.
    Більшість водойм одночасно є джерелами господарсько-питного і виробничого водопостачання, джерелами енергії, транспортними шляхами, виробничою базою рибного господарства, зонами рекреації тощо. В їх експлуатації зацікавлена велика кількість державних, комунальних, промислових, транспортних, рибогосподарських, сільськогосподарських, енергетичних організацій, підприємств і установ, а також населення. Тому дуже важливим є узгодження часом суперечливих інтересів різних водокористувачів, щоб водні ресурси використовувалися найраціональніше, щоб це не заважало використанню водних об'єктів іншим водокористувачам, не завдавало шкоди господарським об'єктам і природним ресурсам – ґрунтам, лісам, корисним копалинам тощо. При цьому особливого значення надають плануванню комплексного використання вод. Стратегія розвитку виробництва і водоохоронних заходів, як відмічається в Постанові Верховної Ради України «Про основні напрямки державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998), має сприяти як задоволенню потреб у продукції та послугах, так і в екологічній безпеці людини та водних екосистем. Цього можна досягти за ефективного розвитку техніки і технологій виробництва, застосування передових методів очищення стічних вод, перероблення відходів та реалізації заходів щодо запобігання аваріям й удосконалення системи управління і моніторингу.
2.3. Проблеми комплексного використання і охорони водних ресурсів
     Швидкі темпи зростання чисельності населення на Землі, урбанізація, розвиток промисловості та сільського господарства призводять до виснаження водних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. Особливу тривогу викликає стан водних ресурсів у гідросфері багатьох країн з обмеженими водними ресурсами, оскільки кількісне та якісне виснаження прісних вод стало реальною загрозою. В Україні проблеми використання вод та їх охорона також набули великого значення. Для захисту рік і водойм від забруднення потрібно здійснювати будівництво ефективних очисних споруд, оскільки до раціонального використання водних ресурсів ставляться підвищені вимоги.
      У зв'язку з тим, що вода все більше залучається у сферу виробництва, намічено цілий комплекс організаційних та інженерно-технічних заходів щодо захисту природних водойм від забруднення і виснаження, використання нових методів очищення стічних вод і застосування заощадливих маловідходних технологій виробництва товарів і продукції. Дефіцит прісної води намічається подолати за допомогою таких заходів:
• раціонального перерозподілу поверхневих і підземних вод у часі (регулювання стоку);
• перерозподілу водних ресурсів у просторі (перекидання стоку);
 • економії води в результаті вдосконалення системи оборотного водопостачання; • переходу окремих галузей промисловості на безводні технології виробництва;
• застосування нових, прогресивних способів зрошування і скорочення витрат води в зрошувальних системах сільського господарства;
• опріснення солоних і мінералізованих вод;
• використання в промисловості та сільському господарстві шахтних, рудникових і морських вод;
• використання вікових запасів водних ресурсів, що накопичилися в льодовиках і гірських озерах;
 • активного впливу на процеси утворення атмосферних опадів.
    Вплив на водні ресурси здійснюється переважно технічними способами – регулювання стоку, перекидання й використання додаткових місцевих ресурсів. Вплив на попит (на економію і раціональне використання водних ресурсів) здійснюється реалізацією організаційно-правових заходів. До останніх належать контроль за виконанням законів з охорони і використання вод, а також виконання вимог регламентуючих документів, стандартів, постанов, норм, правил, обмежень, дозволів, ліцензій тощо. Для вирішення цієї проблеми використовують також економічні важелі – плата за воду і скидання стічних вод, виділення фондів для впровадження нових технологій виробництва тощо.
   Для досягнення поставленої мети потрібно сформувати ефективну організаційно-правову систему функціонування водних об'єктів, здійснити зонування території за показником екологічного ризику, формування заповідних територій і вдосконалення методів контролю й оцінки стану водних об'єктів та антропогенного впливу на них, запровадити платне водоспоживання з урахуванням складу і властивостей стічних вод і розробити нормативи якості природних вод для різних водокористувачів.
   Одночасно зі структурною й технологічною перебудовою промисловості, насамперед у паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії та хімічній промисловості, потрібно запровадити високоефективні системи очищення стічних вод, системи оборотного і повторного водокористування, ефективні системи очищення викидів в атмосферу та системи захисту поверхневого стоку від шкідливого впливу. Крім того, потрібно розробити і впровадити новітні технології очищення поверхневого стоку, промислових та господарсько-побутових стічних вод на основі застосування модульно-ланцюгової системи поступового відбору й утилізації важливих металів і хімічно-токсичних речовин з кінцевим доочищенням на загальноміських чи районних очисних спорудах.
   Особливої уваги надають комплексному використанню та охороні водних ресурсів. З цією метою здійснюють оцінку природних вод в окремих річкових басейнах й економічних районах з урахуванням антропогенної діяльності нині та в перспективі. Крім того, виявляють потребу у воді всіх галузей народного господарства та обґрунтовують норми водоспоживання з урахуванням повторного або послідовного використання води, визначають обсяг безповоротних втрат. Узгоджують запити окремих водокористувачів з виділенням найефективніших та тих, що економно витрачають воду. Розробляють водогосподарські баланси і виявляють на їх основі райони, де спостерігається найбільший у воді дефіцит. Встановлюють заходи з охорони природних вод від виснаження і забруднення й розробляють заходи та пропозиції щодо очищення, знешкодження і використання різних стічних вод (промислових, комунальних, сільсько-господарських). Визначають асигнування для виконання накреслених заходів водогосподарського і меліоративного будівництва. Оцінюють зміну природних умов у зонах проведення великих водогосподарських заходів. Обґрунтовують обсяг проектно-пошукових і науково-дослідних робіт для визначення складу виконавців.
2.4. Роль водних ресурсів у стабілізації навколишнього природного середовища
   Обмін енергією і речовиною в атмосфері – це тільки частина сукупності процесів, які відбуваються в матеріально-енергетичній системі Землі. З процесами обміну в тропосфері тісно пов'язані переміщення речовини і енергії в гідросфері. Рух повітряних мас, насичених вологою, забезпечує безперервний колообіг води в системі океан-тропосфера-материки.
   Атмосферна волога, яка випадає на материк, володіє певним запасом потенціальної енергії по відношенню до середнього рівня Світового океану. За рахунок цієї енергії відбувається переміщення вологи від суші до океану.
   Колообіг води являє собою безперервний процес переміщення вологи в геосферах, що супроводжується її фазовими перетвореннями. Складається він із таких основних елементів: випаровування води на суші і в океані; перенос вологи на віддаль горизонтальними потоками, конденсація і випадання опадів (дощу і снігу); проникнення води в ґрунт і земну кору; стоки поверхневих вод в океан. Поряд з обміном тепла і циркуляцією атмосфери колообіг води є одним з основних процесів кліматоутворення.
   Незважаючи на незначну частку поверхневих вод в об'ємі гідросфери, поверхневі води суші та вода в верхніх шарах ґрунту мають виключне значення в забезпеченні життєдіяльності людини і біосфери в цілому. Завдяки техногенній діяльності в цей обіг включені води річок та озер. У середніх широтах і вище на північ суттєвий вклад у режими поверхневих вод вносять тверді опади – сніг, а також лід, що утворюється при замерзанні річок, озер та водосховищ.
   Річки – важлива частина колообігу вологи на Землі, вони перерозподіляють прісні води суші і повертають воду в світовий океан. Активність водообміну річок дуже велика – повний водообмін у річках відбувається кожні 11 діб.
   Озеро – природна водойма у заглибленні суші, заповнена водою. Розрізняють за походженням озера тектонічні, льодовикові, річкові, приморські, кастрові, вулканічні, ставкові. Об'єм води в озері та його зміни визначаються водним балансом озера – надходженням, стоком і випаровуванням. Головні складові надходження – поверхневі і підводні притоки та опади. У відповідності з режимом всі озера поділяються на стокові, безстокові і частково стокові. Утримуючи води, що стікають в озера з їх басейнів, і поступово віддаючи ці води в атмосферу чи річки, озера уповільнюють колообіг вологи і стабілізують природні умови.
    Сніговий покрив різко змінює тепловий баланс, оскільки його поглинальна і відбивна здатності істотно відрізняються від відповідних характеристик земної поверхні. Відбивна здатність свіжого снігу лежить у межах 80-90 %; у період танення вона складає 30-40 %. Пориста структура і мала густина снігу визначають його низьку теплопровідність. Тому сніговий покрив захищає ґрунт від промерзання, поглинає з'єднання азоту і адсорбує атмосферний пил. Відомо 10 кристалічних модифікацій льоду та аморфний лід; найбільш вивчений лід, який утворюється природним шляхом. Основні запаси світового льоду зосереджені в Антарктиді, де товщина льодового шару досягає 4 км.
   Унаслідок меншої густини лід плаває по поверхні води і захищає її від промерзання. Висока відбивна здатність постійних льоду і снігу зберігає області високих широт від перегрівання влітку і обумовлює широтну зональність клімату. Влітку потужність сонячної радіації в полярних областях більша, ніж на екваторі, але частина тепла іде на танення льоду і середня температура залишається низькою.
     Океанські течії як складові глобального колообігу в гідросфері формуються під впливом атмосферних циркуляційних процесів та інших факторів глобального характеру і омивають практично всі материки. Відхиляючись берегами материків, течії вступають у теплообмін з навколишніми водами і замикають колообіг, поступово перетворюючись із холодної течії в теплу і навпаки. Одночасно відбувається і вертикальний колообіг води в океані. Його причиною є різна густина води внаслідок зміни концентрації солей та температури, а також захоплення глибинних шарів поверхневими течіями. Завдяки перемішуванню океанських вод відбувається розповсюдження сонячної енергії в глибину, вирівнюється солоність, глибинні води збагачуються киснем, а поверхневі – поживними речовинами.
2.5. Екологічний підхід до використання  водних ресурсів.
    Поняття якість водних ресурсів, або якість води, є неповним і непостійним. Тому визначення терміна водні ресурси (якщо у визначенні зазначається «придатні для використання») теж є неповним і непостійним. Мимоволі виникають запитання: якої води, для чого, з якою метою? Для пиття чи для зрошення, для рибного господарства чи для охолодження якихось (але певних) агрегатів. Іншими словами, зміст терміна змінюється залежно від мети використання води. У водогосподарській практиці переважає споживчий (господарський) підхід до оцінки якості води. При цьому водні об'єкти розглядаються і характеризуються не як елементи, блоки природного середовища, біосфери, а як джерела водних і біологічних ресурсів для господарського використання.
   Доцільно було б розглянути стан водних ресурсів з позицій водної екології. Це потребує зміни ідеологічних уявлень і пов’язаних зі зміною уявлень про місце людини та її діяльності в екосистемі планети. Слід твердо розуміти, що стан водних об'єктів і водних ресурсів тісно пов'язаний зі станом водозборів, інакше кажучи – ґрунтів, лісів, атмосферного повітря. Тому оцінювати стан водних екосистем можна лише у сукупності з оцінкою стану всієї території водозбору, області, регіонів.
    Господарська діяльність змінює природні гідрометео-рологічні, гідрологічні, гідрохімічні, гідрогеологічні, гідробіологічні та інші процеси, в яких бере участь вода. Одним з основних видів антропогенного впливу на стан і режим водних об'єктів і водних ресурсів є промислове, сільськогосподарське та комунальне водопостачання й скид стічних відпрацьованих вод у водні об'єкти; характер землеробства; регулювання стоку та ін.
    Забруднення води призводить до зміни екосистеми річки, але при зменшенні забруднення екосистема відновлюється. Це відбувається до певної межі забруднення. Після досягнення такої межі екосистема не відновлюється. Самоочищення і самовідновлення стає неможливим тому, що змінюється склад екосистеми.
     Для самоочищення і самовідновлення природі ще до досягнення критичної межі забруднення потрібен певний час, а інтенсивність людської діяльності не дає цього часу екосистемам водних об'єктів. Уже нині третина населення Землі відчуває нестачу питної води, тому й багато розмов (і публікацій) про раціональне водокористування, про охорону вод і т. п. Але якість води у природі формується переважно гідробіонтами, які відповідно до гідрологічного і гідробіологічного режимів водного об'єкта утворюють складну екосистему. Створюючи необхідні умови існування для водних організмів, людина завжди матиме воду оптимальної якості, що в свою чергу дасть змогу протягом необмеженого часу використовувати її безперервно у формі ресурсообігу. Створення таких умов неможливе без зміни ставлення до інших сторін діяльності людей на всій території водозбору. Отже, щоб створити сприятливі умови у воді річки (водного об'єкта) для розвитку гідробіонтів, які очищатимуть воду і самі не забруднюватимуть її, потрібно вести сільське господарство таким чином, щоб у річки не потрапляли біогенні елементи, хімікати та органічні рештки функціонування тваринництва, не скидати забруднені промисловістю і комунальним господарством стоки, не викидати у повітря сотні тисяч тонн сполук сірки, азоту, вуглецю тощо, які потім падають на поверхню землі у вигляді різних кислот, солей та інших сполук і зрештою потрапляють у річку. Крім того, щоб створити оптимальні умови для нормального розвитку бажаних гідробіонтів, треба створити певні гідробіологічні умови, зокрема не перетворювати річки з текучою водою на стоячі води.
   Наступний напрям – це екологічно безпечне використання водних ресурсів. Мета – забезпечення у процесі використання водних ресурсів пріоритету природоохоронних функцій над господарськими, раціональне використання поверхневих та підземних вод, широке впровадження водозберігаючих технологій в усіх галузях народного господарства. Основні цілі: - скорочення обсягів водоспоживання і водовідведення із впровадженням інтенсивного способу ведення водного господарства; - зменшення витрат води і скидання забруднених стічних вод за рахунок удосконалення технологічних процесів у металургійній, коксохімічній, гірничодобувній та інших галузях промисловості; - скорочення використання питної води промисловістю за рахунок використання мінералізованих підземних і шахтних вод; - використання в промисловості оборотної і повторно використовуваної води на рівні 97-97,5 % загального обсягу води, що споживається промисловими підприємствами. Досягнення намічених цілей забезпечуватиметься за рахунок: а) впровадження екосистемного регулювання потреб водоспоживання; б) упорядкування та підвищення технічного і технологічного рівня спеціального водокористування шляхом виконання природоохоронних заходів, розроблених об'єктами господарювання, а також галузевих науково-технічних та інвестиційних, регіональних та місцевих екологічних програм, забезпечення обліку використання вод; в) впровадження маловодних і безводних технологій, повторного використання стічних вод, замкнутих (безстічних) систем виробничого водопостачання.


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /