Синьозелені водорості

Одноклітинні і багатоклітинні фототрофні мікроскопічні організми — синьозелені водорості можуть утворювати колонії (рис. 9). У мікробіологічній літературі синьозелені водорості зараховують до бактерій під назвою «ціанобактерії», що зумовлено схожістю структури їх клітин і клітин бактерій, зокрема, наявністю в клітинній оболонці муреїну, цитоплаз­матичних нуклеїнових кислот тощо. В той же час ці організми мають і суттєві відмінності від бактерій.

Як і всі рослини, синьозелені водорості здатні до фото­синтезу та засвоєння вуглецю у процесах біосинтезу. Вони належать до найпримітивніше організованих автотрофних організмів: у них відсутні клітинні ядра, хроматофори та міто-хондрії. Із фотосинтетичних пігментів синьозелені водорості мають хлорофіл о, а також фікобіліпротеїди (фікоціанін, алофікоціанін, фікоеритрин і каротиноїди). Наявність пігмен­тів зумовлює їх синьозелене забарвлення, що і визначає назву цього відділу водоростей. Продуктом асиміляції є глікогено-подібний полісахарид.

Розмножуються синьозелені водорості вегетативним спосо­бом, прямим поділом клітин або нестатевими спорами. Вони належать до найдавніших організмів, які відігравали особливо важливу роль у розвитку життя на Землі, зокрема в процесах, пов'язаних з накопиченням органічних речовин та збага­ченням первинної атмосфери киснем.

Синьозелені водорості зустрічаються у водоймах усіх типів (прісних, солонуватих, солоних, морських і океанічних), у геотермальних водах та в продуктах виверження вулканів, у припливно-відпливних морських прибережних зонах, в оброс­таннях скель та інших занурених у воду предметів.

Деякі синьозелені водорості здатні засвоювати вільний атмосферний азот. Вони дуже стійкі до змін температури, сольового та газового режимів водойм. Серед заростей вищих водяних рослин розвиток синьозелених водоростей пригні­чується. Вони зрідка зустрічаються у гірських річках з швид­кою течією, високим рівнем насиченості киснем та рН води не вище 5. В той же час в евтрофних водоймах, де течія уповільнена і вода добре прогрівається, водорості інтенсивно розмножуються і можуть викликати «цвітіння» води.

Синьозелені водорості поділяють на три класи: хроококові {Chroococcophyceae), хамесифонові (Chamaesiphonophyceae) та гормогонієві (Hormogoniophyceae). До хроококових належать види водоростей, що об'єднуються у три порядки: хроококові (Chroococcales), ентофізалієві (Entцphysalidales) та тубієлові (Tubiellales).

Хроококові — це одноклітинні або колоніальні водорості, вкриті товстими і ослизненими оболонками. Одноклітинні водорості бувають кулясті, овальні, паличковидні, веретено­видні, прямі, зігнуті, а інколи плоскі, квадратні і навіть три­кутні. Колонії, як правило, безформні або кулясті, овальні, кубовидні або пластинчасті.

Найбільшої уваги заслуговують види роду мікроцистис (Microcystis), які поширені у водоймах України, серед них — мікроцистис синьозелений (Microcystis aeruginosa), що спричи­няє влітку «цвітіння» води. Він має характерну кулясту (іноді овальну) форму із слизовими оболонками, що розпливаються в загальну однорідну безбарвну або забарвлену слизову масу різної консистенції (рис. 9, а)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ентофізалієві водорості утворюють мікро- і макроколонії, зв'язані у кулясті або кіркоподібні слані різної величини, щільно прикріплені до субстрату. Серед цих водоростей багато видів, які в значній кількості розвиваються в солоних озерах. Так, у мінералізованих водах деяких озер Криму поширена водорость хлороглея сарциноподібна (Chlorogloea sarcinoides), якій належить важлива роль в утворенні лікувальних грязей (рис. 9, б).

Тубієлові синьозелені водорості характеризуються з'єднанням клітин у нитчасті колонії, вкриті зверху слизовим футляром трубчастої форми. Такі анатомічні особливості були покладені в основу назви синьозелених водоростей цього порядку. Серед таких водоростей переважають ґрунтові види і лише один вид — йоханнесбаптистія прозора (Johannesbaptistia pellu-cida) — зустрічається в мінералізованих водах Присивашшя (рис. 9, в).

Хамесифонові поділяються на чотири порядки: плеврокап-сові (Pleurocapsales), дермокарпові (Dermocarpales), сифоно-немові (Siphononematales) та ендонемові (Endonematales).

Водорості з порядку плеврокапсових — переважно колоні­альні нитчасті, їх слань складається з повзучих по твердому субстрату ниткоподібних утворень, що формують підошву.

Дермокарпові — переважно одноклітинні організми різної форми (кулясті, яйцевидні, грушовидні або булавоподібні), які можуть жити ізольовано або щільно прилягати один до одного. Трапляються на території України як епіфіти в річках і озерах. Серед них один вид — дермокарпа Свіренка (Бегто-сагра єшігепкоі) — поселяється на поверхні водоростевих клітин інших видів (рис. 9, д).

Сифонемові та ендонемові — це переважно колоніальні форми, які можуть об'єднуватись у невеликі нитковидні утворення. Відомий один вид сифононема польська (вірпопо-пета роїопісит), який зустрічається в гірських струмках, річках та водоспадах Криму.

Серед синьозелених водоростей найбільшим за числом видів є клас гормогонієвих (Ногтоеопіорпусеае). До нього входять водорості трьох порядків: стигонемові (виеопетаіаіев), осциляторієві (Озсіїїаіогіаіев) та ностокові (^зіосаіев).

Стигонемові водорості належать до найскладніших за внут­рішньою будовою. Вони відрізняються, зокрема, диференцію­ванням клітин їх тіла, утворенням скупчень ниток із справжнім та несправжнім галуженням, що мають різноманітну форму: відокремлені пасма, нитчасті кущоподібні утворення, плаваючі або прикріплені до донного субстрату дерновини тощо. Це пере­важно водорості стоячих водойм. На рис. 9 е, ж зображені види капсозира Бребісона (Сарзоєіга ЬгвЫввогш) із заболочених водойм Полісся та пульвинулярія шведська (Ршуіпиіагіа єиесіса), яка була виявлена на листках і стеблах водяних рослин у р. Самара.

Осциляторієві поширені у водоймах різного типу. В Україні виявлено і описано близько 100 видів, які живуть у товщі води та у донних відкладеннях континентальних водойм і морів. Серед них зустрічаються представники практично всіх екологічних форм водоростей: планктонні, бентосні, перифітонні тощо. Перспективними об'єктами культивування у штучних умовах є деякі види спіруліни, наприклад, спіруліна Дженнера (врігиііпа іеппегі), яка активно розмножується у товщі води та на дні водойм (рис. 9, з).

До ностокових належать водорості, відомі як збудники «цвітіння» води у багатьох водоймах України: анабена «цві­тіння» води (Anabaena flos-aquae), анабена спіралеподібна (Anabaena spiroides), афанізоменон «цвітіння» води (Aphanizo-nienon flos-aquae) (рис. 9, и, і, к) та інші.

Синьозелені водорості — важливі складові водних екосистем. У процесі фотосинтезу вони виділяють кисень у водне середовище, що позитивно впливає на життєдіяльність гідробіонтів, окис-нення їх екзометаболітів, підвищення самоочисної здатності водних екосистем. У той же час зростання чисельності одного з видів синьозелених водоростей, що нормального розвитку інших (прояв міжвидової конкуренції) призводить до нерегульованого збільшення їх біомаси і, як наслідок, — до біологічного забруднення водойм (самозабруднення). Таке явище спостері­гається у багатьох водосховищах, що виникли після зарегулю-вання річкового стоку, воно пов'язане з інтенсивним розвитком водоростей та їх розкладом після відмирання.

Підвищення біомаси водоростей до 100 мг/дм3 супроводжується значним пригніченням виділення кисню водоростевими кліти­нами і зниженням його концентрації у воді. Це, в свою чергу, різко прискорює відмирання водоростей та надходження у воду органічних, у тому числі і отруйних (токсичних) речовин — продуктів розкладу. Із 20 видів синьозелених водоростей, які викликають «цвітіння» води, наявність токсичних речовин виявлена у представників 7 родин прісноводних і 2 родин морських синьозелених. Серед них такі збудники «цвітіння» води дніпровських та інших водосховищ України, як анабена мінлива (Anabaena variabilis), мікроцистис синьозелений (Microcystis aeruginosa), афанізоменон «цвітіння» води (Apha-nizomenon flos-aquae) та деякі інші

 

 

 

 

 

 

 

 



13.12.2011 manyava 0

ТОП користувачів