Загальна характеристика гідросфери

Земля як планета Сонячної системи складається з трьох сфер: літосфери (твердої оболонки), гідросфери (водної оболонки) і атмосфери (газоподібної оболонки). Гідросфера — це сукупність усіх поверхневих водних об'єк­тів Земної кулі, а також підземних вод, льодовиків та снігового покриву. До складу гідросфери входить також атмосферна вода, яка відіграє важливу роль у загальному кругообігу вод. Головними елементами гідросфери є водні об'єкти — при­родні або штучно створені об'єкти ландшафту чи геологічні структури, де зосереджується вода (океан, море, озеро, річка, водосховище, ставок, болото, канал, водоносний горизонт). На Світовий океан припадає 96,4 % всієї води гідросфери. Вода річок, озер та інших континентальних водойм становить всього близько 0,015 %. Близько 1,88 % води перебуває у вигляді континентального льоду, снігового покриву та в зонах вічної мерзлоти З екологічної точки зору найбільшої уваги заслуговує вода біосфе­ри, з якою пов'язане існування живих організмів. Основна маса води гідросфери знаходиться у Світовому океані — 1 338 млн. км. На континентальні водойми припадає всього близько 200 тис. км3 води. Гідросфера — це динамічна система, в якій постійно проті­кають фізичні, хімічні та біологічні процеси. Всі природні води Землі перебувають у безперервному кругообігу. Фізичною осно­вою такого кругообігу є сонячна радіація, яка забезпечує нагрівання води і суші, випаровування, виникнення горизон­тальних градієнтів атмосферного тиску, перенос повітряних мас в атмосфері та водних мас в океанах, концентрування вологи в атмосфері та її випадіння у вигляді дощу та снігу, стікання води до річкових русел та до океану. Така цирку­ляція включає океанічну та материкову складові. Океанічна циркуляція — це повторюваний процес випаровування з поверхні океану, перенесення пари в атмосферу, її концентру­вання та випадіння на поверхню океану. Материкова циркуляція включає випаровування з поверхні суші (у тому числі і з континентальних водойм), перенесення пари з суші в атмосферу, її концентрування та випадіння на земну поверхню. Завдяки цьому формується поверхневий і підземний стік води. Океанічна і материкова циркуляція вод пов'язані між собою і забезпечують не тільки перенос водяної пари з океану на сушу, але і з суші в океан за рахунок поверхневого і підземного стоку. Саме кругообіг води є однією з основних властивостей гідро­сфери, яка полягає в єдності природних вод планети (рис. 1). Протягом року з поверхні Світового океану випаровується до 453 тис. км3 води, а з суші — тільки 72 тис. км3. З атмосфер­ними опадами надходить на Землю в середньому 525 тис. км3 води. Найбільша її частина (411 тис. км3) припадає на водну поверхню і лише близько 114 тис. км3 — на сушу. Баланс води в Світовому океані підтримується за рахунок як атмосферних опадів, так і надходження її з річковим стоком. Загальний щорічний стік з усіх континентів становить у серед­ньому 46 770 км3. Існують періоди підвищеної і пониженої водності, які бувають різними за тривалістю і періодичністю. Внесок окремих континентів у загальний річковий баланс надходження прісних вод у Світовий океан істотно відрізня­ється. Сумарний стік Азіатського континенту становить 30,8 %, Південної Америки — 25,1, Північної Америки — 17,5, Африки — 9,8, Європи — 6,9 і Австралії — 5,1 %. Отже, Європа, на території якої розташовані найбільш індустріально розвинуті країни з великою чисельністю населення, не нале­жить до континентів, на яких формується найбільший об'єм світового балансу прісноводного стоку. Значна частина Євро­пи — це посушливі райони з опадами меншими за 400 мм/рік. На поверхневий річковий стік Європи, крім природних чинни­ків, істотно впливає безповоротне відняття води на потреби виробництва — близько 500 км3/рік, або майже 20 % поверх­невого стоку. Крім того, найбільші річки Європейського конти­ненту — Волга, Дніпро, Дунай, Дністер та інші — зрегульовані внаслідок гідротехнічного будівництва. У створених водосховищах затримується до 10 % водних ресурсів Європи. Сумарний річковий стік з території Європи у різні за водністю роки коливається у межах 2 410—3 800 км3. Значні об'єми води затримуються на континентах в безстіч­них озерах. Так, загальний об'єм води, що акумулюється у безстічних озерах Земної кулі, оцінюється в 176—275 тис. км3, а їх площа досягає 2 млн км2. Коливання об'єму води в озерах такого типу залежать від загальної зволоженості континентів. Зазвичай озера, які не мають стоку до морів і океанів, розташовані в зонах недостатнього зволоження. Значні запаси води знаходяться у вигляді льоду. Льодовики вкривають близько 11 % земної поверхні і акумулюють до 70,3 % запасів прісних вод (1,86 % загальних запасів). Вони відіграють надзвичайно важливу роль у кругообігу води, її перерозподілі в системі суша—океан, у глобальних кліматич­них процесах. Щороку за рахунок льодового стоку надходить в океан з Антарктичного континенту близько 2 620 км3 води, з Гренландії — 613 км3, а з Арктичних островів — 322 км3 води. Сумарно це становить близько 7 % загального стоку, який надходить у Світовий океан з території суші. Значно менший внесок зледенілих гірських масивів у водо­обмін суші. Найбільш важливим його компонентом є атмо­сферні опади, які акумулюються у вигляді льодового та сніго­вого покривів, а після танення служать джерелом водного стоку гірських річок. Важливою складовою частиною гідросфери є підземні води, їх загальні запаси у верхній частині літосфери на глибині до 200 м досягають 23,4 млн км3. До зони активного водообміну, пов'язаного з річковим стоком, належить тільки 12—13 тис. км3. У верхньому двометровому ґрунтовому горизонті акумулю­ється до 16,5 тис. км3 води. Режим підземних вод і підземного стоку залежить не лише від часу та простору, але й від діяльності людини. Наприклад, після введення у дію Північнокримського каналу та зростання площ зрошуваного землероб­ства спостерігалось підняття рівня ґрунтових вод на значній території південних регіонів України. В тих же випадках, коли територія не обводнюється, а навпаки, відбираються знач­ні маси підземних і поверхневих вод суші, рівень підземних вод спадає. Прикладом цього може бути Європейський континент. Так, за 75 років XX ст. водоспоживання в Європі зросло у 8 разів і становило 18 % усього поверхневого стоку. Саме цим пояснюється падіння рівня підземних вод у біль­шості регіонів європейських країн. Атмосферна вода, загальний об'єм якої становить близько 13 тис. км3, це, переважно, водяна пара. Вона зосереджена в тій частині тропосфери, яка досягає висоти не більше 9—10 км. Саме в цій частині атмосфери, в основному, відбуваються процеси, які формують погоду: концентрування вологи, утво­рення хмар, грозоутворення, випадіння дощів тощо. Наявність вологи в атмосфері, її переміщення та перетворення відіграють найбільш істотну роль у формуванні погоди і клімату. Так, вміст вологи в повітрі залежить від походження повітряної маси: вона може надходити, наприклад, з Атлантичного океану чи з холод­ної Арктики. Напрямок вітру може впливати на погоду і опади в Україні. Теплі вітри із Середземного моря і Атлантич­ного океану несуть з собою дощові хмари, і навпаки, арктичні потоки повітря характеризуються низьким вмістом вологи. Середній вміст вологи у семикілометровому атмосферному шарі над Україною становить 15 кг/м2, він коливається — від 9 зимою до 27 кг/м2 влітку. Атмосферна волога, що випадає на територію України, приноситься ззовні, і лише 3—4 % її утворюється з водяної пари місцевого походження. Розподіл атмосферних опадів по території України нерів­номірний, їх кількість зменшується в напрямі з півночі і північного заходу на південь і південний схід. Так, у лісо­степовій частині країни кількість опадів за рік становить 500— 650 мм, на кордоні між лісостепом і степом — 450—500 мм. Південні степові райони належать до регіонів недостатнього зволоження. Найменша кількість опадів (300—325 мм) припадає на узбережжя Чорного, Азовського морів



01.06.2015 manyava 0

ТОП користувачів