МГЕО "Наш дім - Манява" » Каталог статей » Вугільна промисловість

Вугільна промисловість

17.10.2017 / Коментарів: 0 / Категорія: / Добавив: Гість

       Вугільна промисловість – підприємства, які здійснюють видобування, збагачення і брикетування кам’яного та бурого вугілля. З розвитком вугільної промисловості пов’язана чорна металургія, електроенергетика, коксохімія, комунальне та інші галузі народного господарства.
 
Історична довідка
       Вугілля є одним з найбільш давніх і найбільш сталих джерел енергії. В даний час доля вугілля як одного з первинних енергоносіїв в світовому використанні становить 25 %. На вугілля припадає біля 66 % всіх розвіданих копалин енергоносіїв. Розвідані запаси вугілля, на відміну від родовищ нафти і газу, зосереджені, головним чином, на території розвинених держав: США (25,1% від світових запасів), Росія (15,9 %), Китай (11,6 %), Австралія (9,2%), Індія (7,6%), Німеччина (6,8%), ЮАР (5,6 ), Україна (3,5%), Польща (1,4%).
       Видобування вугілля на території України почалось ще в XVIII столітті. Тоді було відкрито Донецький вугільний басейн (1722 р.) першу вугільну шахту було споруджено в Лисичанську в 1795 році. До революції (1913 р.) на Донбас припадало 27% вугледобутку Росії. В даний час вугледобування в Україні зосереджено в трьох басейнах: Донецькому та Львівсько-Волинському кам’яновугільних і дніпровському – буровугільному.
        Загальні запаси вугілля на Україні становлять 120 млрд. т. Вугільні родовища України характеризуються складними гірничо-геологічними умовами: значною глибиною розробки, малою потужністю пластів, слабкими водовмісними породами, високою газообільністю. В 2002 році глибина шахт Донбасу наблизилась до 800 м, а на окремих шахтах – сягає 1600 м.
        За останні 10 років стан вугільної промисловості в значній мері погіршився в зв’язку з кризовим станом економіки в державі. Видобуток вугілля за ці роки скоротилась із 135 млн. т до 80…83 млн. т.
 
 Видобування вугілля
        Є два способи видобування вугілля: відкритий (кар’єрний) і підземний (шахтний).
       Перший спосіб в даний час застосовують тоді, коли глибина розміщення корисної копалини під землею не перевищує 400 м. Другий – шахтний спосіб може бути застосований при розташуванні на будь-якій глибині, якщо це економічно вигідно і технічно можливо. Історично відомо, що початок вугільних розробок здійснювався на невеликих глибинах родовищ (до 100 м) за допомогою шахт.
       Кар’єрний спосіб видобування корисних копалин вимагає наявності високопродуктивної землерийної і транспортної техніки для розпушування, навантажування і вивезення за межі кар’єру корисної копалини і переміщення значних об’ємів розкривної породи.
      Технологія розкриття кар’єру передбачає такі види робіт:
1) осушення і очищення від рослинності поверхні кар’єру;
2) зняття родючого і потенційно-родючого шару ґрунту і переміщення його у зовнішні відвали;
3) підготовка початкового фронту розкривних і видобувних робіт;
4) розкривні роботи;
5) видобувні роботи;
6) рекультивація порушених земель і кар’єрів;
         Якщо зняття родючого і потенційно-родючого ґрунтів здійснюють, в основному, двома видами механізмів: бульдозерами і скреперами, то при виконанні розкривних і видобувних робіт застосовують набагато більше механізмів і прийомів. В наш час для цього застосовують три способи розробки: екскаваторний, гідравлічний і вибуховий.
        Екскаваторний спосіб – універсальний і може бути використаний при розробці будь-яких гірських порід. Крім екскаваторів тут додатково застосовують бульдозери, скрепери, колісний і конвеєрний транспорт.
       Гідравлічний спосіб може бути застосований при наявності рихлих або розпушених порід. Розпушення виконують за допомогою бульдозерів, екскаваторів або за допомогою спеціального знаряддя – розпушувачів. Розрихлена порода розмивається гідромоніторами, всмоктується насосами і по пульпопроводу направляється у відвал.
       Вибуховий спосіб ведення робіт є попереднім перед екскаваторним або гідравлічним способами. Як самостійний він може бути застосований при виконанні розкривних робіт при переміщені грунту у внутрішні відвали (направлений вибух).
 
Шахтний спосіб видобування вугілля.
         Після розвідувальних робіт і складання проекту починається підготовчий етап будови шахти. Цей етап в свою чергу починається з проведення осушувальних робіт. Осушення виконують поверхневим способом за допомогою канав і каналів, а також свердловин, в які встановлюють занурені артезіанські насоси. Після завершення підготовчих робіт система водовідведення доповнюється підземною відкачкою води, яка збирається в штольнях, штреках, вибоях і інших елементах шахти. Можуть бути застосовані ці два способи разом.
        Будівництво шахти починають з спорудження ствола. Ствол це вертикальна або нахилена частина шахти, за допомогою якої здійснюється зв'язок підземних виробок з поверхнею землі, підйом і опускання шахтарів, підйом вугілля і повернення порожніх посудин, подача свіжого і відкачування забрудненого повітря, прокладання електричних кабелів, забезпечення робітників необхідним обладнанням. Звичайно будують два ствола для того, щоб, наприклад, по одному – подавати свіже повітря, а по другому – відводити гази.
       Над стволом встановлюють копер з підйомно-опускним механізмом, за допомогою якого на поверхню піднімають вугілля, порожню породу, людей, опускають обладнання, порожні посудини та інш.
        В нижній частині ствола улаштовують приствольний двір. Від двору в сторону основних покладів вугілля прокладають квершлаги ‑ основні горизонтальні виробки шахти. У дворі здійснюють обмін завантажених вагонеток на порожні, завантаження скипів або перекидальних вагонеток вугіллям або пустою породою для підйому їх уверх, розміщення електростанцій, насосних, компресорних і іншого обладнання.
         Квершлаг за допомогою сліпих стволів та інших квершлагів, ходів і штреків (рис. 12) з’єднується із вибоями або лавами, де здійснюється безпосередньо видобування корисної копалини з родовища, яке називають очисними роботами.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рис. 12. Схема підземної розробки родовища: 1 – ствол; 2 – приствольний двір; 3 – квершлаг; 4 – сліпий ствол; 5 – квершлаг; 6 – штрек; 7 – вибої
        На практиці видобування вугілля підземною розробкою здійснюють двома головними способами: вибуховим та комбайновим.
        При проведені підземних гірничих виробок вирішується три основні завдання: руйнування масиву гірських порід, видалення продуктів руйнування за межі контуру виробки, забезпечення стійкості оголених поверхонь гірських порід (кріплення). В результаті комплексу робіт по проведенню виробок в масиві гірських порід отримують порожнини визначених форм та розмірів, які протягом певного часу повинні забезпечувати встановленні ним функції: транспортування вугілля, рух обслуговуючого персоналу, техніки, повітря, води тощо.
       При вибуховому способі проведення виробок окремими виробничими операціями є: буріння шпурів, їх зарядження та підривання, навантаження гірничої маси, кріплення, прокладання транспортних та пішохідних шляхів, газових, водовідвідних магістралей та електрокабелів.
        При комбайновому способі, який в основному застосовують при очисних роботах, руйнування вугільного пласта здійснюють робочим органом комбайну. Одночасно комбайн подає зруйновану масу на транспортерну стрічку, яка розміщується в штреках, а також виконує кріплення виробки. Із штрекових транспортерів вугілля потрапляє у вагонетки, які електропотягом відвозяться в приствольний двір.
         На поверхні землі вугілля із скипів перевантажують в приймальні пристрої і за допомогою конвеєрів відправляють на збагачувальну фабрику для дроблення, сортування і брикетування. Після чого відсортоване вугілля переміщують в складські приміщення або завантажують у вагони для відправки користувачам.
       Комплекс для виконання робіт з порожньою породою включає такі основні операції: приймання і транспортування породи від місця її видачі на поверхню до навантажувального пункту; навантаження породи в транспортні засоби; транспортування до місця відвалу та його формування.
      Переваги відкритого способу добування вугілля порівняно із підземним полягають в наступному:
1) вища продуктивність праці, нижча собівартість;
2) менші втрати корисних копалин, кращі умови роздільного виймання порід;
3) кращі виробничі умови;
         Недоліки відкритого способу розробки вугільних родовищ складаються з таких чинників:
1) велика потужність розкривних порід обумовлює великі об’єми переміщення їх у відвали;
2) відводи корисних земель під кар’єри і відвали;
3) залежність від кліматичних умов і пори року.
 
Вплив на довкілля вугільної промисловості та заходи по його зменшенню
           На екологічну ситуацію у вугледобувних регіонах впливають шахти, розрізи (кар’єри), збагачувальні фабрики, підприємства вугільного машинобудування
        Основними проявами негативного впливу є:
1) забруднення та порушення гідрологічного режиму підземних та поверхневих вод;
2) забруднення повітряного басейну твердими та газоподібними речовинами в процесах добування, транспортування, збагачування та переробки вугілля;
3) забруднення земної поверхні відходами добування і збагачення вугілля;
4) вилучення із землекористування та порушення земної поверхні;
5) шумове забруднення та вібрація ґрунтів.
 
Вплив вугільної промисловості на природні водні джерела
      Підприємства вугільної промисловості наносять великої шкоди водним ресурсам: 1) вичерпують підземні води при осушенні в період будівництва і експлуатації шахт і кар’єрів; 2) забруднюють поверхневі води не достатньо очищеними шахтними, кар’єрними, виробничими стічними водами із поверхневого комплексу шахт, розрізів, збагачувальних фабрик, заводів; 3) господарсько-побутовими водами працівників виробництва; 4) комунально-побутовими водами селищ, які знаходяться на балансі вугільних підприємств.     
       Шахтні і кар’єрні води ще називаються рудниковими або попутно-забраними, які формуються завдяки поверхневим і підземним водам, що проникають у вироблений простір. Ці води складають основну частину (74..76%) стічних вод вугільної промисловості. Вони також наносять велику шкоду навколишньому середовищу.
       При проходці виробок і проведенні очисних робіт навколо виробок і над виробленим простором формуються так звані депресійні поверхні (лійки), наявність яких вказує на поступове зниження рівня води у водонасосному горизонті, хоча приплив її може бути тривалим і значним.
        Утворення депресійної лійки різко порушує режим водоносних пластів. Якщо запаси води в окремому пласті невеликі порівняно з відтіканням, то поступово відбувається осушення підробленої частини водоносного пласта і навіть припинення припливу. при великих запасах води у водоносних пластах приплив її в шахту в міру посування очисних робіт зростає.
         В районах інтенсивної розробки вугільних родовищ через утворення депресійних лійок спостерігається загальне пониження рівнів підземних вод, що позначається на стані водопостачання населення, які одержують воду з трубчастих і, в особливості, з шахтних колодязів.
         Дебіт шахтних вод залежить від природних і технологічних чинників. До природних – відносяться: гідрогеологічні умови родовища (режим обводнення і наявність водних джерел), кількість атмосферних опадів, що надходить на водозбірну площу шахти, швидкість фільтрації води у водоносних пластах. Технологічні чинники: масштаби попереднього осушення шахтних полів, глибина розробки, схема розкриття і відпрацювання шахтного поля, система розробки, використання, води в технічних цілях (гідродобування, зрошення і інше).
         При проведенні підземних гірничих робіт утворюються три види водоприливів (три системи обводнення) по шахтному полю: при проходці підготовчих і основних виробок; при очисних роботах; з погашених виробок. Таким чином, вода у вироблений простір може потрапляти з трьох або чотирьох боків: зверху при наявності пор і тріщин на поверхностях його стелі, при врізанні виробок у водоносні горизонти; з боків і знизу – який може бути обумовлений відповідним напором депресійної поверхні природних вод або напором води із затоплених шахт і раніше підроблених елементів шахти.
         Стікаючі по виробленому простору і гірничих виробках шахтні води забруднюються і збагачуються різними твердими та розчинними речовинами. Якісний склад шахтних вод різноманітний і істотно відмінний по вугільних басейнах, родовищах та районах. В більшості випадків ці води не придатні для пиття і мають властивості, які виключають їх використання для технічних потреб без попереднього очищення.
        Основна частка забруднюючих речовин припадає на завислі речовини, концентрація яких у водах, що надходять з мокрих лав сягає 10…15 тис. мг/л, з сухих – 4…5 тис. мг/л. Це вугільний пил і дрібна пуста порода, які утворюються при руйнуванні вугільного пласта в діючих вибоях або залишились в старих – при їх недостатньому захисті. Крім того, в шахтних водах можуть міститься солі, луги, кислоти, мікроорганізми, включаючи кишкову групу, нафтопродукти і мастила, які потрапляють в шахтні води внаслідок праці гірничих машин і механізмів.
         Основними напрямками розв’язання проблеми зниження забрудненості шахтних вод є:
1) запобігання забрудненню великих об’ємів умовно чистих вод;
2) очищення води в підземних умовах з дільниць видобування вугілля;
3) доочищення шахтних вод в наземних умовах.
         При складанні схеми водовідводу і очищення шахтних вод від завислих речовин в підземних умовах потрібно дотримуватись наступних вимог:
1) зменшувати приток води із діючих видобувних горизонтів при одночасному збільшенні (до 65%) частини умовних чистих вод з погашених виробок в загальному балансі водопритоку по шахті;
2) припиняти змішування умовно чистих вод, які без очищення можуть використовуватись на технологічні потреби шахти, із забрудненими потоками діючих горизонтів;
3) видаляти крупнодисперсні завислі речовини із забруднених потоків під землею; залишковий вміст завислих речовин не повинен перевищувати 30...50 мг/л;
4) осад, який видаляється на підземних очисних спорудах, може бути захоронений у вироблених просторах.
        Зниження забрудненості шахтних вод завислими речовинами в підземних умовах дозволяє одержати значний економічний ефект дякуючи тому що:
1) не треба будувати очисні споруди на поверхні для перепустку значно більших об’ємів води;
2) умовно чисті води можна використовувати на власні потреби в підземних умовах шахти;
3) зневоднений осад-шлам захороняти у вироблених вибоях.
         Друге (кінцеве) доочищення шахтних вод перед скидом в поверхневі водойми повинно здійснюватись в наземних умовах на фільтрувальних станціях. На рисунку 13 зображена технологічна схема умовно-чистих і очищених шахтних вод.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рис. 13. Технологічна схема очищення забруднених потоків і відводу
умовно-чистих шахтних вод на поверхню: 1 – водоспускна свердловина; 2 – погашена виробка; 3 – водозбірник; 4 – відстійник; 5 – насос; 6 – вироблений простір; 7 – шламонакопичувач; 8 – згущувач; 9 – гідроелеватор; 10 – вагон; 11 – знезаражувальна установка
        Для забезпечення роботи схеми спочатку треба виконати профілактичні заходи. Насамперед, це перехоплення потоків умовно чистих вод особливо в зоні діючих виробок і їх транспортування до головних водозбірників. З погашених виробок умовно чисті води можуть транспортуватись самопливом до водонакопичувачів, звідкіля перекачуватись насосною станцією в головний водозбірник.
        Для зменшення забрудненості водних потоків на дільницях видобування вугілля треба здійснювати загальні і спеціальні організаційно-технічні заходи.
         При виконанні цих заходів потрібно:
а) вугілля зрошувати в автоматичному режимі, тобто в періоди руйнування і транспортування гірничої маси;
б) в місцях інтенсивного виклинування підземних вод в штреках застосовувати прогумовані тканини для відводу їх в канавки;
 в) стежити за станом водовідвідних канавок;
г) систематично зачищати ґрунт штреків від пилу і дрібних часток;
д) здійснювати будову мікровідстійників (1,5…3,0 м3) по трасі канавок, що відводять воду від мокрого діючого вибою і сухого штреку;
е) будувати водонакопичувачі ємністю 10…15 м3 в місцях згибу мокрого штреку і сухого вибою з відкачкою води по трубопроводу в загальний водозбірник.
        Для затримання завислих речовин використовують тонкошарові відстійники (конструкція поєднує деякі елементи і принцип дії горизонтального і вертикального відстійників).
         Відстійник через перегородку поєднується з водозбірною камерою (рис. 14).
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рис. 14. Водоочисний комплекс: 1 – гідроелеваторна установка; 2 – всмоктувальна труба гідроелеватора; 3 – водозбірна камера; 4 – шламонакопичувач; 5 – нахильні камери освітлення; 6 – решітка
          Вода у відстійник з видобувних ділянок може потрапляти самопливом – по жолобам і по напірним трубопроводам, в аварійних ситуаціях – з камери накопичення через водозлив з тонкою стінкою.
        По мірі накопичення осаду у відстійнику його відсмоктують за допомогою гідроелеватора і направляють або зразу в порожні гірничі виробки, або через згустник – у вагони з сітчастим дном для зневоднення і будь-якого використання.
        Освітлена вода після відстійника змішується з умовно-чистою, знезаражується і відводиться за допомёогою насосів на поверхню для доочищення, використання в будь-якому виробництві або скиду у поверхневі водні джерела.
 
Забруднення повітряного простору
       Забруднення атмосфери технологічними процесами вугільної промисловості відбувається внаслідок:
1) викидів шкідливих газоподібних домішок і пилу шахтами і кар’єрами, димлячими териконами;
2) збагачення твердого палива і брикетування вугілля;
3) перевезення до користувачів;
4) перетворення вугілля з твердого стану в газоподібний і рідинний.
       Основними шкідливими речовинами, які викидаються в атмосферу стаціонарними і пересувними джерелами є: пил, метан, сірчаний ангідрид, оксид вуглецю, оксиди азоту, а також сірководень – продукт горіння териконів і відвалів.
      Склад атмосферного повітря, що закачується в підземні гірничі виробки, змінюється внаслідок різних причин:
1) дії окислювальних процесів, які утворюються у вугільних і сірковмісних породах;
2) дії газів (метану, вуглекислого газу тощо), які виділяються у виробках і із порушеного вугілля;
3) проведення вибухових робіт;
4) процесів дроблення гірських порід і корисної копалини (виділення пилу);
5) рудничних пожеж, вибухів метану і пилу.
         Основною складовою частиною рудничного газу є метан. В підземних гірничих виробках він виділяється з відбитого вугілля, з відпрацьованих просторів і, в невеликих кількостях, з оголених поверхонь вугільних пластів.
        Другою за значенням газоподібною речовиною, що здійснює забруднення довкілля, є оксид вуглецю. оксид вуглецю утворюється при проведенні вибухових робіт і робіт двигунів внутрішнього згорання, рудничних пожежах, вибухах метану і вугільного пилу.
        При всіх технологічних процесах, які пов’язані з проходженням гірничих виробок, видобуванням корисної копалини і транспортуванням її, відбувається інтенсивне утворення пилу. Основні процеси, з якими пов’язано це утворення: буріння шпурів і свердловин як у породі, так і в корисній копалині; підривання і прибирання підірваної маси; навантаження, транспортування і перевантаження вугілля і породи; робота прохідницьких і виїмкових комбайнів, агрегатів, стругів, врубових машин, та інших механізмів.
         Для запобігання утворенню пилу у вироблених просторах упроваджуються спеціальні механізми з мінімальною кількістю пилоутворення; попередньо зволожують пласти, що сприяє зниженню запиленості повітря на 50…80 %; зрошують місця пилоутворення від осадового пилу при навантаженнях і перенавантаженнях; періодично (3…4 рази в рік) очищають від пилу відкотні та вентиляційні виробки; нормують витрати вибухових речовин; застосовують мокре буріння та буріння з відсмоктуванням пилу; використовують пінно-повітряні та повітряно-водяні завіси.
         Якщо пил, який утворюється в вироблених просторах шахти рухається в складі повітряних потоків підземними каналами, трапляється самоочищення їх. Підвищення концентрації вугільного пилу спостерігається, зазвичай, у вентиляційних потоках, які рухаються через скіпові стволи під час завантаження і розвантаження бадьїв.
         Інші шкідливі речовини, які виділяються в атмосферу з підземних гірничих виробок, не уловлюються і не знезаражуються, а лише попереджаються, а ті що таки утворюються розбавляються повітрям. Так для попередження окисних процесів в підземних умовах застосовують пожежобезпечні системи розробки пластів, ізолюють вироблені простори, створюють в них інертну атмосферу, знижують втрати корисних копалин, здійснюють швидке і ефективне гасіння пожеж.
         Найпоширенішим і активним способом зменшення метану на вугільних шахтах є дегазація розроблюваних та зближених вугільних пластів і вироблених просторів. При правильній дегазації надходження метану в рудникове повітря може бути скорочено на 30…40 % по шахті вцілому і на 70...80 % в межах виробок виїмкових полів.
          Щоб зменшити утворення оксиду вуглецю і оксидів азоту, слід не допускати неповного вибухового розкладення зарядів, не виготовляти забійку шпурів з вугільного дріб’язку, застосовувати вибухові речовини з нульовим кисневим балансом і зі спеціальними добавками.
         Повітряне середовище істотно забруднюється на поверхні шахти, де споруджується комплекс для підйому вугілля на поверхню землі, при транспортуванні його до місць сортування, дроблення, збагачення, складування або відвантаження споживачу. Крім корисної копалини з шахти надходить пуста порода.
           Одним із заходів по зменшенню пиловидалення в процесі підготовки вугілля для відправки споживачу є збільшення його вологості, тобто зрошення вугільної маси. Але зволоження його до 8 % і більше утруднює технологічний процес, оскільки призводить до пробуксування конвеєрних стрічок, забивання бункерів пилом тощо.
           Основним напрямком удосконалення обробки вугільної маси на поверхні шахт є застосування агрегатованих засобів комплексної механізації: машин вибіркового дроблення і агрегатів для очищення гірничої маси.
         Вертикальні стволи зі скіповими підйомниками герметизують шляхом обшивання копра разом з вивантажувальними майданчиками і бункерами. Зменшення підсмоктувань між вентилятором і атмосферою досягають ущільненням гирла вентиляційного ствола.
          Для зменшення пиловидалення вивантажувальні пристрої і приймальні бункери облаштовують спеціальними затворами для перепуску шарів вугілля постійної товщини.
         Основними технологічними напрямками удосконалення вугіллескладських комплексів є централізація складування вугілля шляхом будівництва одного високомеханізованого складу для групи шахт і збагачувальних фабрик. В цьому випадку на самих вугледобувних і перероблювальних підприємствах виключається одне з джерел пилоутворення – складські споруди для вугілля.
        Для зменшення утворення пилу на відкритих складах в процесі навантажувально-розвантажувальних робіт існує ряд спеціальних пристроїв: спіральні спуски, циліндричні колони з розвантажувальними вікнами, телескопічні навантажувальні пристрої тощо.
         Радикального скорочення викидів пилу в атмосферу при складуванні вугілля досягають за рахунок закритих акумуляторів типу АЗП або складів силосного типу. Подальше удосконалення техніки і технології навантаження вугілля у вагони зі складів сприяє також зменшенню шкідливих викидів в атмосферу.
        В останній час над живильниками (пристрої, що транспортують вугілля з приймального бункера на сортування, брикетування), грохотами, дробарками, вузлами навантаження і розвантаження встановлюють щільні укриття-кожухи, з під яких повітря разом з пилом відсмоктується вентилятором. Цей процес називається аспірацією.
        Повітря з укриттів місць пилоутворення перед видаленням в атмосферу відповідно до вимог санітарних норм піддається очищенню за допомогою змонтованих в системі аспірації вловлювачів. При цьому застосовують такі пиловловлювачі як циклони, батарейні циклони, швидкісні промивачі і мокрі пиловловлювачі.
         Пуста порода разом з домішками вугілля і сірчистими речовинами після їх підйому на поверхню і розміщенні у відвалах (териконах) утворюють масу, яка схильна до окиснення, внаслідок чого відбувається її самонагрівання і самозаймання. Це призводить до забруднення атмосфери шкідливими газами і, насамперед, сірчаними сполуками. Сприяють займанню відвальної суміші відповідна форма териконів і наявність в них горючих речовин. Займання прискорюється, якщо вони розміщуються у верхній частині терикону, де є достатній приплив повітря. Внаслідок дії на поверхню відвалу температури, опадів, вітру, внутрішнього тепла великі шматки породи розсипаються до розмірів пилу, який в суху погоду здувається вітром, забруднює повітря і прилеглі землі.
        Засобами боротьби з цим явищем можуть бути наступні заходи:
1) виключення потрапляння у відвали з порожньою породою вугілля;
2) створення захисних екранів з слабко повітряпроникливих ґрунтів (наприклад глини) товщиною не менше 0,3 м;
3) ущільнення шарів відвальної маси бульдозерами, автосамоскидами, котками.
         Що стосується забруднення повітря пилогазовими речовинами при відкритій розробці вугілля, то їх виділення і надходження з кар’єрів до атмосфери найчастіше не попереджаються відповідними заходами, але при транспортуванні і підготовці вугілля до користування застосовують ті ж самі прийоми захисту від шкідливих речовин, що і при підземному добуванні.
         При транспортуванні вугілля користувачу дуже часто застосовують відкриті вагони-платформи, баржі. В процесі руху цих засобів вітром здуваються дрібні частки вугілля і забруднюють прилеглу до шляхів перевезення територію. Кращим варіантом з екологічної точки зору тут може бути транспортування по закритому пневмопроводу, хоча економічно цей спосіб транспортування вугілля виправдовує себе лише на відстані до 24 км. Інший підхід боротьби із забрудненням навколишнього середовища твердими вугільними частками є наближення таких користувачів як ТЕс, котельні, металургійні підприємства до джерел видобування палива, коли вугілля переробляється в інші види енергії, які передаються далі по проводам або трубопроводам.
        Забруднення атмосфери газами із закритих шахт є в першу чергу наслідком утворення газів в окремості метану ще в період експлуатації шахти. Але тоді ці гази за допомогою вентиляції виводились на поверхню. Після припинення провітрювання виробок і засипки стволів газ починає накопичуватись в порожнинах шахти, утворюючи там надлишковий тиск. Це знижує інтенсивність міграції метану з підроблених вугільних пластів в гірничі виробки і збільшує його потік по тріщинах в гірських породах до поверхні або по ліквідним виробкам (стволам, шурфам і збойкам), а також через лійки обвалення.
        Іншими причинами надходження шахтних газів на поверхню є:
1) підйом рівнів підземних вод;
2) зміна барометричного тиску;
3) підземні пожежі.
        Газ, що надходить на земну поверхню, може накопичуватись в підвалах, підпіллях, погребах, в житлових і виробничих приміщеннях, а це пов’язано з небезпекою задухи людей і вибуху метану.
        З метою попередження неорганізованого виходу газу з ліквідованих шахт доцільно виконувати такі заходи:
1) необхідно здійснювати дегазацію вироблених просторів шляхом буріння свердловин з поверхні;
2) при недостатньому тиску газу в підземних просторах шахти треба застосовувати його відкачку по свердловинам за допомогою вакуумнасосної станції.
 


Коментарі (0)

Коментувати

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Молодіжна громадсько-екологічна організація "Наш дім - Манява"© 2003-2017/ All right reseved / Design by VWStudio /